Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

16.02.2007 17:46

Тіло у часі і просторі. Пошук рецептів виживання кінематографісти спрямовують у бік жінок

Сергій Тримбач, "Україна молода"

На схід від ринкового простору

Офіційна частина фестивальної програми у середу завершилась позаконкурсним фільмом "300" Зека Снайдера. Досидіти фільм до кінця було понад мої сили – цей комп'ютерний балет про дужих спартанців і їхні подвиги дивитися можна, здається, тільки у підлітковому віці. Картина доволі швидко виходить в український прокат, і хай нею насолоджуються ті, кому її й адресовано – діточки. Навіщо було показувати це на Берлінському фестивалі – зрозуміло (розкрутка стобісова), хоча все ж можна було виявити більшу вибагливість.

Покинувши спартанців, я почимчикував на кіноринок: до солідної будови Abgeordnetenhaus von Berlin, аби насолодитися видовищем першого вітчизняного кінематографічного стенду. Чекав я цієї благословенної миті з 94-го року, щоразу дивуючись, чому не можемо поставити торговельного "лотка" посеред Європи. "Із зала в зал переходя", йшов я від однієї ринкової точки до іншої... Ось разом зібралися країни Центральної Європи: Словаччина, Чехія, Польща, Угорщина. В одному залі – то розумно... Каталоги, буклети, присвячені окремим фільмам, інформація на CD-дисках. І, звичайно, можливість подивитись фільм повністю – за бажання.

Ну, ми не центральні, ми східні. Як і росіяни, котрі мають свій великий сектор на ринку. Виділявся плакат із Нікітою Сергієвичем – Михалковим, звісно. Відомий московський кінознавець (і фестивальний діяч – до того ж) Володимир Дмитрієв тут же розповів мені, що Михалков нарешті закінчив стрічку під умовною назвою "Дванадцять розгніваних мужчин", і її навіть хотіли бачити в Берліні. Одначе режисер чомусь тягне. Можливо, тому що фільм вийшов задовгим – десь 160 хвилин, а скорочувати не хочеться. Хоча нинішні технології дозволяють зробити кілька версій – суто авторську і ту, що для широкого прокату. Можливо, Михалков поїде в Канн чи Венецію, де в останні роки російське кіно люблять більше, ніж деінде. До речі, недавній переможець Венеціанського фестивалю, Андрій Звягiнцев ("Золотий лев" за фільм "Повернення") так само завершив роботу над новим фільмом. І ті ж проблеми – задовгий метраж. Під три години і в американців буває, але ж то – блокбастери, видовища із накрученим екшеном.

Нам би ті російські проблеми... Ні, щось немає українського стенду. Уважно вивчаю покажчик – ніц, літерка "У"/U відсутня. Страшна підозра одвідує мене: зблефували знову. Бо ж минулого року хтось і чимось ніби торгував тут із Києва – тільки ніхто не бачив. Із стану розпачу мене вивів колега Алік Шпилюк: наш стенд в іншому приміщенні кіноринку, значно ближчому до Berlinale Palast. Заодно оповів про побачений на кіноринку фільм американського режисера Стіва Йорка "Помаранчева революція" /Orangerevolution. Так, про події в Києві наприкінці 2004-го. І Шпилюк, й інший мій колега, Володимир Войтенко, стрічку хвалили – 100 хвилин хроніки, без патетики і нажиму. Режисер поїхав до Києва з надією, що картину візьметься показати котрийсь із телеканалів.

Можливо, це буде Перший національний. Саме він і влаштував першу в берлінській кіноісторії торговельну точку from Ukraine. Чомусь один, без кооперації з Міністерством культури і туризму. Так чи інакше, а привітна співробітниця Першого Наталя Панченко так само каже, що надалі досвід врахують і спробують поєднувати зусилля і кошти всіх зацікавлених сторін. А поки що вони пропонують знайомитись із продукцією каналу – головним чином документальною. Це й видовищні фільми пізнавального характеру, і картини на кшталт тієї, що присвячена знаменитому художнику Михайлу Врубелю, і чорнобильський матеріал... І ситком "Родичі", щоправда, аж ніяк не улюблений. Одначе все одно молодці – перший крок зроблено, було би тільки що пропонувати потенційним покупцям .

Сирітство Емманюель

Серед сусідів наших продавців я мимохідь виділив компанію якогось Alain'а Siritzky. Слівце "сирітський" загалом пасує і українському кіно, тож я пішов шукати Алена – чи ж не з наших, бува, країв? Виявилося, Сирітський презентує винятково еротичний і еротознавчий продукт: серіал The Sex Files, чи там незрівнянну Емманюель з її пригодами у ліжку і поза ним... От воно яке, сирітство в Європі.

Ну, далі – на прийняття, влаштоване фестивалем Go East. Це форум кінематографій Центральної і Східної Європи, який уже років шість проводиться у Вісбадені. Цього року там чекають нашу Кіру Муратову з її останнім фільмом "Двоє в одному". В доволі тісному приміщенні бару "Вікторія" найголосніше звучить російська мова – ну так, росіян тут найбільше.

З московським критиком Оленою Стішовою вийшла розмова про побачений у вівторок фільм "Ірина Палм"/Irina Palm режисера Сема Габарскі (німець за місцем народження, бельгієць за переважним місцем роботи). Картина є копродукцією півдесятка європейських країн, робилася відтак непросто, а вийшло... Кількатисячний зал Berlinale Palast, переповнений журналістами, буквально стогнав від задоволення. Ще б пак, нарешті на Берлінале комедія. Сперечаються лише стосовно того, настільки вона поєднувана з мелодраматичними обертонами, доволі густо прописаним соціальним тлом.

Героїнею фільму є жінка на ймення Меггі (блискуча робота Маріанни Фейтфул, яка загалом більше пов'язана з чимось естрадним), котрій років із шістдесят. Вона вдова, має сина і хворого онука, якого можуть зцілити тільки в далекій Австралії. Тільки ж як долетіти туди, коли грошей не вистачає на значно елементарніші речі. Меггі – пенсійний підстарок, син із невісткою заробляють мало. Куди бідній людині податися?

Усе це відбувається у невеликому селищі під Лондоном. У пошуках праці жінка потрапляє в заклад, що обслуговує секс-потреби клієнтів. Не одразу розібравшись у специфіці роботи, вона, зрештою, пробує себе в такій собі "мануальній" терапії. Просто кажучи, "голодний" мужчина з того боку стінки просовує свій "інструмент", а пальці Меггі творять "мелодію кохання" – імітаційну, звісно. В жінці одкрився талант секс-мануальника – і гроші потекли. Господар закладу Мікі (відомий актор Мікі Манойловіч) у захваті від жінки – настільки, що між ними навіть любов починається. У підсумку онука вдається відправити до Австралії, негативізм сина, котрий був страшенно шокований заняттями матері (а хто б не вразився?), мікшується необхідністю порятунку сина. Хепі-енд.

Подібну історію можна розповісти по-різному. Габарскі зумів наситити оповідь великою кількістю епізодів комедійного штибу. А сміх скорочує відстань. Відтак наша симпатія до героїні зростає з кожною екранною хвилиною. Спершу ми співчуваємо їй, а у фіналі хочеться аплодувати жінці, в якої виявився рідкісний талант жити. Попри все – вік, здоров'я, безгрошів'я. Варто прописати цей фільм нашим глядачам – таких Меггі у нас мільйони. А слоганом стрічки є вислів "Тіло у часі". Можна розуміти по-різному. Зокрема так, до прикладу: не віддавайте своє тіло на поталу біжучому і ядучому часові. Тіло – це можливість насолоди, виходу у сферу високих почуттів. Іноді – й через низ, навіть одвертий. То й що – все вирішує ваша воля і ваша здатність збороти все.

У середу презентували дві конкурсні стрічки. Першою – ізраїльський "Бюфорт"/Beaufort Йосефа Кедара. Події 82-го року, форт у Лівані, який впродовж тривалого часу утримується ізраїльтянами. Допоки не дано команду висадити в повітря все і повертатися додому... Дуже нагадує фільми про війну радянських часів: добротна режисура, реалістичне відтворення окопного життя. Щоправда, без "провідної і спрямовуючої" сили партії. А в цілому нічого нового й оригінального не запропоновано.

Фільм "Йєлла"/Yella німецького режисера Крістіана Петцольда оповідає, в режимі трилера і психологічної драми, історію молодої жінки (Ніна Хосс), що прагне вибратися з болота життя. Відтак полишає невеличке містечко і їде у габаритніші світи. У неї теж є таланти – розгадувати фінансові ходи потенційних партнерів. І талант жінки... Загалом враження від фестивальної програми таке, що кінематографісти переважну частину своїх надій на порятунок людства покладають саме на жінок. У кадрі світять передусім їхні тіла і душі...


"Україна молода", № 30, 16.02.2007




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com