Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

06.03.2007 17:28

Телевізійне коло: Із пішаків у королеви

Анастасія Ченцова, KINO-КОЛО (осінь, № 31, 2006)

У Льюїса Керролла юна Аліса, вирішивши повищити свій статус на шахівниці, мусила рухатися не до мети, а від неї. Головні героїні найуспішніших серіалів, що їх було демонстровано на каналі "1+1", – "Бідна Настя", "Моя прекрасна нянька" й "Не родись вродлива" (продюсером усіх трьох виступив Олександр Роднянський) – застосовують той-таки принцип.

Аби збагнути, чому той чи той серіал заживає успіху в глядача, слід звернутися до мітичної свідомости останнього. Спробуймо піти таким самим шляхом. Три згадані серіали досягли рейтинґів, приємних для своїх творців, – тобто стали популярними, обговорюваними тощо.

На перший погляд, усе доволі просто. Кожен із цих творів – своєрідна інтерпретація історії Попелюшки. Природно, що казка має добігти більш-менш оптимістичного кінця, а від авторів вимагається навигадувати якомога серйознішу кількість перепон. Тут незайве звернути увагу на число сценаристів. Скажімо, в "Бідної Насті" їх така купа, що розумієш: Настя і справді бідна. А вже відпрацьовані в багатьох країнах історії хвацької няньки та потворної співробітниці модельної аґенції все одно вимагають свіжих ідей та нестандартних рішень.

Ось тут ми й підходимо до найголовнішого: глядач, котрий так любить серіал, насправді не хоче, щоб його головна героїня здобула щастя. Куди сильніше він переймається футуристичними побудовами, що диктують стандарти найуспішніших серіалів у країнах СНД. Адже є цілком чіткі твори зі здоровими ідеями, струнко прописаним сюжетом, несподіваним закінченням. Але ці самі серіали геть не затримуються в пам’яті публіки. Не тому, що остання ловиться на примітивну історію про Попелюшку. Навпаки: свідомість глядача стала семіотичною, – сама того не фіксуючи, вона набуває формули Умберто Еко "найзаплутаніший лабіринт – це пряма лінія".

Візьмімо серіал "Бідна Настя". Картонна стилізація з графами, князями, царями, кріпаками, ворожками та іншою нечистю дужче скидається на фантазію абсурду. Однак на що в такому разі схожий той-таки "Твін Пікс"? Коли усунути цей самий горезвісний абсурд, багатосерійне дітище Девіда Лінча перетвориться на радянський серіал "І це усе про нього": смерть улюбленця (улюблениці) периферійного містечка на тлі гарних мелодій і всезагальної жури.

Бідна НастяТворці "Бідної Насті" обігрують усі архетипи і штампи, які підвертаються їм під руку: тут і лєсковська історія про актрису-кріпачку, й циганські мотиви у вигляді лубка, й сироти Анна та Поліна, які конкурують між собою та ще й претендують на одне й те саме ім’я (Дмітрій і Лжедмітрій), декабристські нотки, пара отруєнь та кілька дівочих утеч. Жанрових рамців у міру можливого не дотримувано. І це не огріх, а перевірений прийом. Автори ж бо не приховують, що вся побачена нами історія – імітація. Тобто будь-який глядач дотямить, що в героїні того часу не могло бути такого білого-білісінького волосся і стійкої південної засмаги, коли за вікном січуть морози. Чи є оце недоліком, прорахунком?

Тут варто сказати, що, наприклад, коли з комп’ютерної програми викинути всі помилки, вона припинить існування. Але завжди є одна помилка, що компенсує іншу. "Бідну Настю" від і до вибудувано за цією схемою. Майже кожен кадр серіалу, кожен його епізод – самі по собі неймовірні, коли не сказати – абсурдні, але ж річ у тім, що вони ідеально вписуються в загальну дію.

Прикметно, що жоден із персонажів тут не є просто функціональним. Усі вони вільні відносно сюжетного простору й завиграшки змінюють своє місце у структурі даного мистецького світу. Персонаж, почленований на пучок-парадигму, природно становить куди більший інтерес, ніж статичний. Адже він здатен перетворитися для героїні як на перешкоду, так і навпаки, на помічника. Ясно видно: єдині обмеження, що їх наклали на себе автори, – це вже згаданий міт про Попелюшку та історичний простір. Після того, як завдяки стрічці Родріґеса "Від заходу до світанку", де кримінальний бойовик стає упирячою лякалкою, трешеві прийоми зробилися часткою "великого кіна", ніхто не подивувався б тому, що котрийсь із героїв "Бідної Насті" зненацька обернувся б на вурдалака.

У "Не родись вродлива" бачимо протилежну ситуацію: страшидло перевтілюється у привабливу дівчину. Серіал дивилися, насамперед, щоб стати свідками цієї метаморфози. Хоча внаслідок з’ясувалося, що дивилися навіть не через саме перетворення, а більше для того, щоб зрозуміти: сталося воно чи ні? В закордонних аналогах усе більш-менш дохідливо: була жахлива – стала вродлива. Хід, звісно, вельми примітивний. Адже глядач, уздрівши красуню, одержавши разом із нею компенсацію за всі знесені муки, висновує, що світ справедливий, Бог є, і кожен одержує по заслугах. У нашому серіалі особливих змін із героїнею не стається, але реакція персонажів, які її оточують, засвідчує протилежне. Це відшарування від канону, помножене на сновидницьку атмосферу серіалу, має, попри те, і свою Аріадну. А саме Юлію Савічєву з піснею, що буквально переслідувала нас, лунаючи на всіх радіостанціях, і червоною ниткою, чи то пак ниткою Аріадни пройшла крізь усі серії, – "Оставайся такой как есть". Мінотавр, найменований тут Катею Пушкарьовою, абсолютно й не збирався мінятися. Просто вичікував, поки до нього звикнуть.

Не родись вродливаУспіх "Моєї прекрасної няньки" побудовано на циклічності міту про Попелюшку. Щоразу героїня ближче і ближче підходить до щасливого фіналу й тут-таки повертається до першопозиції. Це типова історія Діонісія: відродження – смерть, омолодження – старіння. Щасливий кінець – то заодно й кінець трагічний, бо для глядача героїня назавжди перестане існувати, вона втратить будь-який сенс пробувáння в даному просторі. Водночас зрозуміло, що історія ця не може тривати вічно, героїня повинна одержати всі належні блага. Та, на відміну від своїх колеґ із серіалів "Бідна Настя" й "Не родись вродлива", вона ані крихти не страждає, лише активно розважає авдиторію. За відчуттями це з певною натяжкою можна порівняти з "Арлекіном" Стреллера: веселий простір, готовий от-от зруйнуватися. Якщо глядач не хоче руйнації, значить водночас він не зичить щастя героям, а зичачи щастя – тим самим бажає і кінця серіалу.

Отож-бо успіх усіх трьох серіалів ґрунтується не так на багаторазово прорахованому міті про Попелюшку, як на протидії двох одвічних людських прагнень. Жадання досконалости й розуміння того, що вона є кінцем розвитку. Та будь-якій історії відміряно певний обмежений термін. Колись почавшися, вона мусить закінчитись. І ліпше все-таки, щоб серіали теж добігали свого кінця.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com