Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

19.03.2007 11:52

Емфаза Аронофського
(Триває український прокат фільму „Фонтан”)

Тетяна Кравченко, CINEMA, №3 (березень 2007)

„Думаю, дивитися кіно – все одно, що кататися на атракціонах. Найстрашніше для мене – зробити фільм, на якому неможливо прокататися”. Даррен Аронофський

Голлівуд охрестив його новим Стенлі Кубріком, тому не дивно, що картини Даррена Аронофського можна намацати із „широко заплющеними очима”. Пульсуючий ритм динамічного кадру, техніка гіп-гоп монтажу та неперевершені саундтреки Клінта Менселла – ось він, автограф режисера-провокатора. І ним Аронофський підписує всі свої психоделічні бомби, які тихенько підкидає на червоні доріжки. А реальність – матерія крихка, й розірвати її вибухом кінематографічного кібер-панку дуже легко.

ЗІРКИ Й ДІРКИ
ПіФормула успіху молодого бруклінського режисера була дуже простою: додати до свого прізвища число 3,14. І стрічка „Пі”/ Pi стала відкриттям 1998 року на фестивалі у Санденсі. Фанат мальованих історій, Даррен надихнувся коміксом Френка Міллера „Місто гріхів”/ Sin City і вперше зафільмував не чорно-біле кіно, а чорне і біле. Неекспонована обернена плівка створює ефект неймовірного контрасту – жодних сірих напівтонів. Саме такий контраст і був потрібен, щоб відбити резонанс почуттів головного героя сцифітрилеру – геніального математика Макса Коена, якого переслідують акціонери з Волл-Стрит і послідовники Кабали. Це виявилось не дуже дешевим фінчем, тому Аронофськи вирішив трохи потрусити друзів і знайомих ортодоксальних євреїв, щоб вкластися у бюджет. Йому вдалось навіть більше – за 60 тисяч доларів він підірвав супернову зірку уяви та заткнув утворену нею чорну діру власними галюциногенними кіноекспериментами. Та ця космічна яма продовжує абсорбувати у себе всі нові фантазії нестримного фаната Акіри Куросави та Федеріко Фелліні.

Класичним синематографом Даррен захопився ще в дитинстві та відтоді вже не міг лишатися індиферентним до світу синтетичного мистецтва. Але цей світ йому завжди нагадував стіну з ґрафіті, на якій він просто зобов’язаний лишити яскраву пляму. Аронофський старанно вивчав історію кіно у Гарварді, відвідував вищу школу Едварда Р. Мюрроу у Брукліні, закінчив Американський інститут кіно та все одно лишився мистцем-бомбером, що розфарбовує свідомість із респіратора нескінченних божевільних ідей.

Першу нагороду та прихильність світочів нью-йоркського кінобомонду Аронофський отримав за студентську роботу „Чистка у супермаркеті”/ Supermarket Sweep у1991 році. Після цього ще були Fortune Cookie (1991) та „Протоза”/ Protoza (1993), що в ній було застосовано багато нових трюків сюрреалістичної візуалізації. Але справжній його дебют відбувся у 1998 році під час прем’єри автобіографічного, як визнав режисер, „Пі”. Коли Даррен працював над трилером, продюсер Ерік Вотсон порадив йому почитати книгу Г’юберта Селбі „Реквієм за мрією”/ Requiem For A Dream. Аронофський відкладав роман, потім до нього повертався, потім знову відкладав. А коли зрозумів, що в нашому житті забагато кофеїну, телебачення, наркотиків, сексу та ефемерних американських мрій, не втримався й зробив світові щеплення проти фанатизму.


„ЧИМ ДОСВІДЧЕНІШИМ Я СТАЮ, ТИМ КРАЩИМИ СТАЮТЬ МОЇ ФІЛЬМИ”
Реквієм за мрією„Реквієм за мрією” перестрибнув славу монохромного первістка-блокбастера і став візитівкою загадкового режисера. Та останній вже втомився змивати з нього антураж драґсторі та намащувати, як зазначив відомий західний кінокритик Філ Натмен, персональними апокаліпсисами героїв. „Мої батьки і досі в шлюбі. Вони дали мені гарне виховання, я щаслива дитина... (Всміхається). Тому в мене ніколи не виникало потягу до наркотиків. Тема наркоманів ніколи не цікавила, навіть нудно про це думати”, – переконує Аронофський. Найбільше його завжди турбувало, чому в школах вчать збирати листя та робити з нього гербарії, коли про героїн діти дізнаються з вулиць? Екранізацією роману Селбі він хотів залатати цю шпарину. Та в нього, як завжди, вийшло щось набагато більше.

На думку Даррена, „Реквієм...” засунув свого носа під землю, в надра, в підвал самого пекла. Люди живуть своїми мріями, що виколупують дірки у реальності, і коли ці повсякчасні думки беруть гору, вони просто провалюються у ці копалини. І вже не хочуть чи не можуть звідси виборсатися. Наркотиком може стати будь-що: кокаїн, шоколад, кохання, робота. Побороти залежність може тільки надія, яку у вену вводить режисер протягом двох тисяч істеричних безперервних фраґментів замість звичних шестисот.

Щоб глядач якомога більше наблизився й проникся проблемами героїв, Аронофськи застосував технологію сноррі-кем: маленьку камеру прикріплюють до тіла актора, утримуючи його таким чином у фокусі на розмитому тлі. Уявний образ сепарується від справжнього довкілля і спричиняє різноманітні асоціації. Також камери прив’язували до „тарзанок”, щоб відтворити галюцинацію падіння Гаррі Ґолдфарба (Джаред Лето) з великої висоти. Як не дивно, жодна лінза чи об’єктив не постраждали. 

ДЖЕРЕЛО ВІЧНОГО ЖИТТЯ
Даррен АронофськийОстання стрічка режисера „Фонтан”/ Fontane (2006) вже наробила галасу серед провідних кінокритикив. На тлі безкомпромісно шокомістких попередників її назвали вимученою дорогою підробкою справжнього Аранофського. Але Даррен лукаво посміхається, пригадуючи напади журналістів на інші свої картини.

Ставку любитель жанру коміксів зробив на ікс-мена Г’ю Джекмена і не промахнувся. Аронофський давно запримітив Джекмена, та остаточне рішення прийняв після бродвейських постановок за участі Г’ю. Його вразили драматичні здібності актора, якому у „Фонтані” належало обійняти три іпостасі: конкістадора Томаса, медитатора Томмі та докора Тома Крео. Джекмену було настільки зручно у запропонованих персонажах, що глядачеві важко розмежувати реальне та ірраціональне у картині.

Події мелодраматичного науково-фантастичного трилеру просякають три паралелі одночасно: інквізиторську Іспанію, сучасну Флориду та гігантську мильну бульбашку 2500 року, у якій входить у стан будди Томмі. Жінка доктора Крео Іззі смертельно хвора, вона втрачає усі чуттєві здібності, та розраду знаходить лише у книзі, яку пише вночі, коли її чоловік трепанує мавп заради омріяних ліків для коханої. У романі капітан конкістадорів Томас шукає біблійне Дерево вічної молодості, щоб урятувати свою королеву Елізабет. Якщо напитися соку з цього дерева, що його колись поцупили якісь поганці з Раю, то можна розтягнути життя до довжини нескінченности. Але Іззі помирає, заповідаючи Томові закінчити епопею. І тут усі світи переплітаються. Єдина домінанта, що перестрибує з виміру в вимір – смерть – така сама хвороба, як і всі інші, тому від неї мають бути ліки.

Ці три історії схожі на сполучні судини, в яких ідеї перетікають одна у одну та всмоктують усі соки попередньої. До речі, на зйомках справді відбувались різноманітні хімічні реакції, які за допомогою мікроскопу було використано в кінематографічних декораціях. Так само як і мильні бульбашки, облагороджені комп’ютерною графікою. Власне, сцени польотів Джекмена у невагомості робили у великому монреальському басейні Polidium, де збудували спеціальний павільйон. Г’ю 50 секунд холоднокровно заплітав ноги у позу лотоса, перебуваючи під водою.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com