Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

22.03.2007 17:36

Як упізнати новий польський фільм?

Уршуля Ґожеляк, KINO-KOЛО (33)

З огляду на те, що 23 березня розпочинаються Дні польського кіна в Україні і днями вийшло з друку спеціальне число КINO-КОЛА, присвячене польському кінематографу, розпочинаємо на порталі публікацію низки журнальних текстів, що представляють сучасне польське кіно та фільми, що входять до програми Днів...

Як упізнати новий польський фільм? Кінокритик Здзіслав Пєтрасік (тижневик Polityka) виділяє кілька характерних рис сучасного польського кіна:

"По-перше, дія обов’язково відбуватиметься на Шльонську, популярному останнім часом серед молодих режисерів з огляду на практично готовий кінематографічний антураж, який там можна легко знайти. Покинуті шахти, шиби, як очі примар, квартали "малосімейок", ніби перенесених з англійських суспільно-політичних фільмів шістдесятихсімдесятих років. Краєвид, звісно ж, не лише виконує функцію декорацій – він іще й співзвучний настроям героїв". Окрім того, "типовий герой сучасного "проблемного" фільму зазвичай походить із розбитої сім’ї і якщо підтримує візуальний контакт бодай з одним із батьків – це вже непогано. Трохи краща справа з дідусями-бабусями, але вони, своєю чергою, занадто нетерпимі. [...] На жаль, кінець Третьої та початок Четвертої РП (Речі Посполитої. – Ю.І.) – не найкращі часи для почуттів. Сімейне життя є назагал однією великою трагедією..." – констатує Пєтрасік.

Зазначені "критерії", поза сумнівом, присутні у фільмі Славоміра Фабіцького "З віднайденого"/Z odzysku, зі Шльонськом як тлом і з категоричним дідом, духовним опікуном молодого героя Войтека, який мріє стати дорослим, бо лише таким чином зможе остаточно вирватися з дому, де – як це діється в більшості фільмів молодих режисерів – нічого доброго він не бачив. Велика шльонська труба є також одним із "персонажів" фільму "Що бачило сонечко"/Co słonko widziało Міхала Роси. Обидва твори об’єднує ще й те, що вони показують людей, які прагнуть здійснити – з різними результатами – свої маленькі мрії. Великих мрій у польському кіні сьогодні не знайдеш.

Додам, що стрічці Фабіцького випала честь представляти Польщу в списку претендентів на оскарівську номінацію 2007 року.

У кіномана, який перегляне поспіль кілька польських фільмів, де майже в кожному зустріне молодого героя без майбутнього, визріває природне запитання: чому вони не покидають своїх рідних сторін і не подаються до великих міст, у яких завжди набагато легше знайти роботу, та й майбутнє бачиться в кольорах не настільки похмурих. Адже така модель кар’єри функціонувала в Польщі десятиліттями, а так званий кредит довіри (чи як його ще називають – "народне висуванство") вважався однією з непохитних чеснот ПНР. Однак виявилося, що й така мрія є зазвичай нездійсненною...

Великі міста нині на екранах зображають як місця гріховні, як трясовину, що засмоктує молодого героя, не готового до боротьби зі злом, яке чигає повсюди. Такий образ мегаполісу характерний був для давніх позитивістських оповідок, де герой пропадав у "кам’яних джунґлях". Щось подібне до настроїв такої літератури можна знайти у стрічці Даріуша Ґаєвського "Варшава" – одному з найрепрезентабельніших фільмів останніх років.

Площа СпасителяУ рецензіях на стрічку Кшиштофа Краузе та його дружини Йоанни Кос-Краузе "Площа Спасителя"/Plac Zbawiciela, – що стала лавреатом кінофестивалю в Ґдині 2006 року й була нагороджена "Золотими левами", – критика не звернула уваги на цю деталь, хоча героїня фільму – нещасна, покинута чоловіком жінка, затероризована свекрухою з дуже порядної родини, – походить із села, що з ним також не надто контактує.

Здзіслав Пєтрасік, вишукуючи чергові характерні ознаки сучасного польського кіна, розділяє всю вітчизняну кінопродукцію на дві категорії: "...прекрасно зняті фільми ні про що та зроблені абияк фільми про щось". Стрічкою, що не вписується в цю класифікацію, я назвала б саме "Площу Спасителя". Та й сам Пєтрасік пише про неї так: "...це (майже) довершений твір, де порушувано нелегку тему зла, що зароджується в нормальному житлі нормальної польської родини, а до того ж це ще й твір майстерно зрежисерований і чудово зіграний (обидві акторки, Йовіта Буднік та Ева Венцель отримали у Ґдині нагороди)".

Можна згадати ще героїв фільму Лєшека Восевича "Кафе "Роздоріжжя"/Rozdroże Cafe, які не знайшли себе у Варшаві. Подібно й збірка кіноновел "Ода до радости"/Odа do radości – спільний дебют Анни Казеяк-Давід, Яна Комаси та Мацєя Міґаса – гучний маніфест молодого кіна, який показує столицю неприязною до героя: вона не потребує його здобутої тут освіти. У відчаї він повертається до рідних приморських країв, де праця в риболовецькій артілі не приносить йому жодної сатисфакції (в іншій новелі, ясна річ, знову з’являється Шльонськ).

ХаосУ дебютній стрічці Ксавери Жулавського "Хаос"/Chaos героїня влаштовується працювати в супермаркеті й одразу потрапляє в тенета керівника – негідника, чиїм постійним заняттям є зводити юних безборонних дівчат-продавщиць. Супермаркет узагалі є особливим місцем, чимось на зразок чистилища, куди потрапляє молодь, яка ще не надто добре тямить, у чому полягають капіталістичні стосунки працівника і працедавця. Це у ґротесковій формі показав Роберт Кшемпек у фільмі з винятково підступною назвою "Нас чекає світ"/Czeka na nas świat. Іноземний працедавець влаштовує щось на кшталт кастинґу для тубільців, які хочуть працювати в новому магазині. В супроводі улесливого місцевого асистента він надягає білі рукавички й, походжаючи перед шеренгою бажаючих, торкається їхніх щік, бюстів і м’язів. Ніби пан, що купує собі рабів. А вони покірно дозволяють себе "тестувати" й навіть задоволені, що хтось узагалі звертає на них увагу.

Чому вони не бунтують? Психолог Анна Цєслік писала в статті "Приречені на бунт" (Skazani na bunt. Charaktery, №10/06): "Бунт молоді є природним складником розвитку, а разом зі зміною часу та культури змінюються його форми і прояви. Нині його проявами зазвичай є мовчання та байдужість, а то й зневага". Герой ґротескової стрічки "Нас чекає світ" вибирає межову форму мовчазного бунту: відкривши в собі здібності факіра, він закопується в землю. Там нарешті знаходить святий спокій, бо вже не мусить бути учасником перегонів, у яких йому однаково не світила перемога.

Кажучи максимально стисло, Здзіслав Пєтрасік, коли він характеризує польського Гамлета-2006, пише, що той має такий-ось вибір – бути багатим, але нечесним, або ж дотриматися вірности ідеалам і погодитися на життя без розкошів. Бо ж реальний капіталізм є пасткою для молодих ідеалістів. Достатньо згадати долі юних, практичних і сповнених надхнення, – звісно, до пори до часу – героїв фільму "Борг"/Dług Кшиштофа Краузе. Здавалося, лише крок відділяє їх від великої кар’єри, натомість, як пам’ятаємо, все закінчилося трагічно. Своєю чергою, у згаданому вже фільмі Ксавери Жулавського "Хаос" ми бачимо трьох рідних братів, кожен із яких обирає свою дорогу: перший опиняється на ринку Еuropa, що на варшавському стадіоні, другий подається в панки, й лише третій починає здобувати успіхи в перспективному бізнесі й знаходить особисте щастя з коханою дівчиною. А тепер вгадайте, хто потрапить на саме дно приниження? Правильно! Той, найпідприємливіший, хто хотів мати всього якнайбільше, – згідно зі звичаями свого оточення, втрачає все.

У польському кіні ще й дотепер немає позитивного зразка людини успіху, яка чесною, важкою працею досягла бажаної мети й саме тому заслуговує на пошану. Дорога до фінансового раю завжди заводить на манівці. Не дивно, що в осучасненій версії "Весілля"/Weselе режисера Войцєха Смажовського всі говорять лише про гроші і провертають якісь підозрілі оборудки (навіть шлюб там – щось на кшалт контракту). З такого весілля хіба що втекти – що й роблять молодята, ще не цілком зіпсуті середовищем, – однак ми не бачимо, як склалася їхня подальша доля. Може, вони виїхали на Британські острови, як герої всіх трьох новел згадуваної "Оди до радости"? Фільм знятий лишень рік тому – цікаво, яким бачився б сиквел, зроблений сьогодні?

Униз барвистим узгір’ям

І що сталося з мріями тих, хто не прагне еміґрантського щастя? Молодих тубільців, більш-менш задоволених життям – усупереч усім перепонам – уміє показувати хіба що Пшемислав Войцєшек. У двох його стрічках – "Униз барвистим узгір’ям"/W dół kolorowym wzgórzem та "Досконале пообіддя"/Doskonałе popołudniе – з’являється герой, який не хоче нікуди виїздити: тут його домівка й тут він хоче здійнити свої життєві плани. Згідно з парадигмою сучасного проблемного кіна, це не надто величні мрії (юний герой із першого фільму, вийшовши з ув’язнення, намагається повернути собі батьківське господарство та дівчину, в другому – пара молодих засновує видавництво), зате цілком сумірні з можливостями.

Мабуть, початок ХХІ століття – не час великих бунтарів.

Молоді автори (а також критики, які їх підтримують) можуть ображатись, одначе для масового глядача кіно незмінно залишається місцем, куди йдуть, зокрема, для того, щоб упродовж півтори години споглядати сон про краще життя. Саме тому, цілком несподівано, немало нагород отримала у Ґдині комедія Міхала Квєцінського "Статисти"/Statyści (серед інших – Спеціальна нагорода журі та відзнака сценариста Ярослава Сокола), що їй критики не пророкували великого успіху. Втім, члени журі мали іншу думку. Її підтримали і глядачі, які саме "Статистам" аплодували найдужче, вкотре наочно підтвердивши, що маси потребують розваги, комедії, а ще краще – комедії романтичної. А назагал – будь-чого з гепі-ендом.

Тому такого успіху заживають наші романтичні комедії середньої якости. В них може трапитися що завгодно: покинута жінка невдовзі зустрічає значно симпатичнішого й поряднішого партнера, у фіналі – обов’язковий пристрасний поцілунок, краплі дощу, які картинно стікають обличчями, – все це як свідчення великого кохання. Подібне можна побачити, зокрема, у стрічці "Ніколи в житті"/Nigdy w życiu Ришарда Заторського. Перегляд таких фільмів дещо схожий на гортання сторінок кольорових журналів, де одні й ті ж чудові, незмінно молоді польки позують на тлі садів, помешкань, позичених з інших кольорових журналів...

Можливо, зараз і є найвищий час для чогось середнього між шльонськими димарями та віртуальною казкою? Однак наразі польське кіно не дає підстав сподіватися, що золота середина можлива.

Із польської переклав Юрко Іздрик




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com