Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

27.03.2007 15:15

Десятка Люка Бессона

Василь Рябчук, CINEMA, №3 (березень 2007)

Минулого тижня в український кінопрокат вийшла нова режисерська робота Люка Бессона "Артур і мініпути"/Arthur et les Minimoys. Власне, пропонуємо матеріал про творчість Люка Бессона...

"Десять – хороше число. З десятьма кулями доводиться добряче думати, куди стріляти. Я хотів би залишити гру рано, поки не стало надто пізно", – ці слова людини, яку в кіносвіті вже давно називають "французьким Спілберґом", минулого року видалися не надто ймовірними. Хіба режисер, що посідає в списку найвпливовіших французьких кінематографістів за всю історію почесне друге місце, може кинути справу, яка зробила його тим, ким він є сьогодні? Тим паче, за спиною – вражаючий перелік з більш як 30 сценарних та майже 80 (!) продюсерських робіт, не кажучи про режисерські. Зрештою, нам, глядачам, не варто журитися. Все ще може змінитись. Його життя це не раз доводило. Це ж Люк Бессон!

Хоча Люк народився 18 березня 1959 року в Парижі, впродовж дитинства перед його очима стояли не Ейфелева вежа та Єлисейські поля. На той час його батьки – інструктори з підводного плавання, тому – Середземне море. Саме воно першим увійшло в його серце, щоб потім збільшитись там до розмірів Світового океану. "Коли я був маленьким хлопчиком, то жив з батьками у Греції та Юґославії. Там не було ні телебачення, ні іграшок – лише море, скелі та сонце. Я грався з найпростішими речами. Декілька годин міг перекидати камінці, а моїми найкращими друзями були риби". Десятилітній Бессон вирішує стати морським біологом. Подейкують, що сталось це через випадкову зустріч із дельфіном. Під час морського "тет-а-тет" хлопчик і дельфін обмінялись поглядами, і Люк, як йому тоді здалось, визначився зі своїм майбутнім остаточно. Отут випадок вперше втрутився в сплановане життя Бессона. "Ви більше ніколи не зможете пірнати", – ці слова в одній з лікарень Марселя були не першими, які Люк почув, прийшовши до тями після автокатастрофи, та вони видалися йому вироком.

Після повернення до столиці, починається період пошуків сенсу життя. В ті часи Бессон пише оповідання Zaltman Bleros, що згодом перетвориться на сценарій "П’ятого елементу". Поміж тим, молодий француз встигає на три роки чкурнути до Америки, і повернутись для служби у французькому війську.
 
За вікном – вісімдесяті. Бурхливо розвивається кліпмейкерство. Музична індустрія засмоктує і Бессона. Він знімає декілька кліпів на "16 міліметрах" і навіть засновує власну невеличку компанію – Les film du loup – "Вовчі фільми". Саме тоді дається взнаки, мабуть, найголовніша, типово "бессонівська" риса – щоб все було по-справжньому: "Я готовий спати тільки у п’ятизірковому готелі. Якщо такого поблизу немає – тоді лише на підлозі. Нічого проміжного". Він хотів фільмувати кіно.

"У мене немає спеціальної освіти. Якось я наважився вступити до кіношколи, прийшов на іспит. Усього за півтори хвилини зі мною неґречно попрощались. Просто мене відразу запитали, хто мій улюблений режисер, а я відповів неправильно. Назвав Спілберґа, Скорсезе, Формана, тоді як треба було перелічити Ґодара, Трюффо." І справді – навіщо витрачати час на здобуття спеціальної освіти, якщо можна вчитись на практиці? Для початку – короткий метр. Стрічка називалась "Передостанній"/ L’Avant dernier (1981). За два роки – повнометражне кіно "Останній бій"/ Le Dernier combat (1983), з якого й можна починати відлік десятки Бессона-режисера. Перший фільм, перший успіх, 20 національних премій. Звичний для дебюту скромний кошторис і неможливість через це озвучити фільм. В ньому просто немає діалогів. Зате є блискуче "сюжетне" пояснення  цього – герої не можуть говорити через паралізовані голосові зв’язки, що вони уражені специфічним вірусом.

В наступному творі майстра – "Підземці"/ Subway (1985) з Ізабелль Аджані та Кристофером Ламбером ситуація змінюється докорінно. Грошей вистачає на все, фільм збирає хорошу касу й до нього пристає ще не затерте слово "культовий". Саме фінансовий успіх історії про життя французького андерґраунду й дозволяє Бессонові взятись за реалізацію своєї мрії. Він перейменовує студію на "Les film du dauphin" – "Дельфінячі фільми" і фільмує "Блакитну безодню" – мабуть, найщиріший свій фільм. Хоча історія леґендарного пірнальника Жака Майоля (Жан Марк-Барр) і провалилась в американському прокаті, Європа його оцінила гідно. В першу чергу, завдяки неймовірному візуальному ряду та музиці Еріка Серра, за яку, до речі, композитор отримав премію "Сезар".

ЇЇ звали Нікіта

А вже наступна стрічка стає для  режисера своєрідним родинним проектом. Картину "ЇЇ звали Нікіта"/ Nikita (1990) він присвячує дружині – Анн Парійо. Дівчина-наркоманка перетворюється на професійного вбивцю, а сам Бессон під час зйомок ламає ногу та розлучається з дружиною, яка народила йому двох доньок. Саме після "Нікіти" про Люка заговорили, як про режисера світового класу.

1991 року Бессон кидає погляд на документалістику й знаходить власну "Атлантиду"/ Atlantis. Девіз стрічки – "Візьмемо камеру та попірнаємо" – працював від першої до останньої хвилини зйомок. Підводне життя фіксували на плівку навіть за Полярним колом, а після завершення роботи її творець "три роки не міг навіть говорити про воду". Втім, на той час Бессон вже добре знав механізми швидкого комерційного успіху і це  відразу позначилось на реакції світової кінематографічної спільноти. Найкраще прийняли  "Атлантиду" американці, назвавши її "морською фантазією та чарівним сном". 

Водночас, комерційні успіхи не могли не позначитись на стилістиці робіт Бессона. Великі бюджети провокували знімати "попсу". Проте "попса" француза теж виявилась "справжньою". Яскравий доказ – картина "Леон"/ Léon (1994). Фільм, який "відкрив"  Наталі Портман і дав черговий поштовх кар’єрі Жана Рено, був сприйнятий як новий рівень комп’ютерної гри – значно складніший та вибагливіший, але не більше. Можливо, саме через надмірну вимогливість на батьківщині, фільм не отримав жодного "Сезара", а під час церемонії автор не міг стримати сліз розпачу, які побачив весь світ. "Леон" був надто дорогим для нього.

Леон

Далі були типово голлівудські "П’ятий елемент"/ The Fifth Element (1997) та "Посланниця: Жанна Д’Арк/ The Messenger: The Story of Joan of Arc (1999).

Перший відзначився Брюсом Віллісом, костюмами Жана–Поля Ґотьє, висуненням на   "Оскара" в технічній номінації, трьома "Сезарами", а також тим, що відкривав 1997-го ювілейний 50-й Канський фестиваль. "Посланницю" майже вщент розбили критики та  проіґнорували глядачі. В обох стрічках відзначилась його чергова дружина – супермодель Міла Йовович.

Після цього Бессон-режисер відпочивав, уперше публічно відмовившись від роботи. "Після "Жанни д"Арк" я зустрівся з одним зі своїх найкращих друзів, якого довго не бачив, і запитав, як почувається його дитина? "Яка з трьох?", – перепитав він мене. За цей час у нього народились ще двоє..."
Пауза пішла йому на користь. 2005-го світ побачив чорно-білий "Ангел-А"/ Angel-A. Хтось критикував цей фільм за надмірну кількість кіноцитат, хтось називав героїню Рі Расмуссен непереконливою, а хтось просто охрестив стрічку "провальною" і навіть порівнював її з картиною Брайана де Пальми "Фатальна жінка". Хоча тут доречнішими були б паралелі з "Прихованим об’єктом бажання" Луїса Бунюеля. А насправді, Бессон своїм "Ангелом" хотів висловити захоплення Жінкою. "Чоловіки довели свою повну неспроможність керувати планетою та народами. Вони вміють лише воювати. Коли я бачу зрілість в жінці, яка ніколи не відповідає силою на силу, я думаю, що саме вона має бути на вершині".

Наразі глядачі знайомляться з новим Люком Бессоном. "Артур і мініпути"/ Arthur et les Minimoys вже зараз можна вважати успішним проектом. У Франції картина лише за перші три тижні прокату заробила майже 33 мільйони доларів. "Все почалось з того, що художник Патрис Ґарсія приніс мені малюнок із зображенням дивної істоти на маленькому листочку. Він запропонував зняти серію невеличких 5-хвилинних фільмів". Та проміжний етап – не для нашого героя. Проект мав бути повноцінним. Люк фільмував його два роки. Щоб відсікти зайві питання – паралельно написав книгу. На сьогодні з друку їх  вже вийшло чотири...

Загалом, він доволі скептично ставиться до своєї роботи: "Кіно – це не ліки, які здатні врятувати чиєсь життя. Це  лише аспірин". І він має право так казати. Тому що він – Люк Бессон.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com