Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

02.04.2007 15:22

Ідеальний простір для справжньої історії
(„Трансільванія” Тоні Ґатліфа)

Сергій Локотко, KINO-KOЛОгазета (26)

ТРАНСIЛЬВАНІЯ/TRANSYLVANIА (2006, Франція, 103’); сценарист і режисер: Тоні Ґатліф; оператор: Селін Бозон; композитори: Тоні Ґатліф і Дельфіна Мантуле; актори: Азія Ардженто, Біроль Юнель, Аміра Казар, Александра Божар, Беата Паля.

Європейська дівчина з досить дивним ім’ям Зінґаріна на півдні Франції закохується в музиканта-нелеґала Мілана й вагітніє від нього, але того висилають із країни. Готова на все заради кохання, Зінґаріна в супроводі француженки-подруги Марі вирушає до екзотичної Трансільванії, де після довгих пошуків знаходить Мілана на святі Ґерода, щоб одразу ж його втратити назавжди. Але циганка каже, що минуле життя “було замале” для Зінґаріни, і загадковий Чанґало допоможе їй відродитись у новій іпостасі…

Пошуки “ідеального простору для справжньої історії” вдруге після “Ґаджо діло” (1998) привели Тоні Ґатліфа на територію сучасної Румунії, цього разу до Трансільванії. Ця досить велика за європейськими вимірами провінція відома світові передусім як батьківщина “славетного” Дракули, але Ґатліф знайшов у карпатському передгір’ї зовсім інший – на межі абсолютної абстрактної утопічности – географічно-культурний простір. Побачена очима режисера Трансiльванія є дивовижним no man’s land. Це не обмежене жодними кордонами „дике поле”, де органічно співіснують представники багатьох національностей (серед яких знайшлося місце й українцям), а універсальним засобом спілкування багатомовного середовища виступає музика. Якщо “стихійно-анархічні” герої попередніх фільмів Ґатліфа животіли десь на марґінесі “нормального” суспільства й на його безбарвному дегуманізованому тлі влаштовували свій веселий індивідуалістичний бунт, більше схожий на поганське свято, то зараз режисер перейнявся серйознішими, універсально-екзистенційними питаннями, й тому цілком логічно в центрі його уваги опинилася жінка, – до речі, вперше у творчості. Незважаючи на принципові “неетнографічність” (усупереч моді), “неґламурність”, і навіть певну брутальність дії та зображення, трансільванська утопія від Ґатліфа набуває рис пронизливо-оптимістичного гімну життю в його найелементарніших із погляду так званої цивілізації проявах. “Трансsльванія” стала фільмом закриття минулорічного Каннського фестивалю – вельми енерґійним, свіжим і життєствердним.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com