Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

11.04.2007 12:16

Коронація кіносценаріїв: Репортаж з іншого боку барикади
(Роздуми члена журі конкурсу «Коронація слова-2006»)

Сергій Мирний

Головне – трапитись у правильному місці в правильний час. Місто було Київ. Час був за два місяці до публічного оголошення підсумків конкурсу кіносценаріїв «Коронація слова-2006». Мені сказали:

- Ти лауреат конкурсу кіносценаріїв? Лауреат. За умовами в журі конкурсу мусить бути один лауреат. Ось відібрані експертами сценарії, допущені до фінального конкурсу. - І в фірмовий пакет «KRAFT» (це фірма-спонсор конкурсу, що робить, зокрема, шоколад «КОРОНА») поклали десять немаленьких тек. - Завдання: прочитати і розставити їх в порядку від 1 до 10: переможець, перше місце, друге і т.д. І бути готовим захищати свій вибір на засіданні журі за місяць. Питання є?

Я задав кілька дурнуватих питань. Просто щоб якось відтягти момент, коли я візьму до рук цей пакет з кіносценаріями – і разом з ним відповідальність... Як чекають автори на рішення журі, і наскільки важливим воно може бути для подальшої долі сценариста, мені розповідати не треба...

Відповіді були одержані. Теки перейшли до моїх рук. Я дійшов до вокзалу (саме розпочиналась моя чергова подорож) і в поїзді одразу ж занурився у читання.

Страшенно цікаво узнати, як все-таки судять сценарії? Як порівнюють, що краще – «довге» чи «зелене», комедія чи детектив? І, вибачаюсь, наскільки чесно журі судить? Щоб отакі нормальні, абсолютно за світовими стандартами, премії по 3000, 1400 і 600 отих самих «у.є.» за три перші місця плюс ще п’ять заохочувальних премій по 200 «у.є.» ж – отак-таки були кинуті напризволяще в нашій, такій хазяйновитій країні? Тобто, я маю на увазі, роздані абсолютно незнайомим людям? Якось це не по-нашому...

Побачимо. Я занурився у читання.

На титульних сторінках імен авторів не було – лише псевдоніми та назви сценарію. Але з тексту тим не менше повставав автор: чому він (вона? вони?) пише ось саме про це? Хоче розповісти свою життєву історію? Чи повідати щось цікаве про свій край чи всю нашу країну – що, на його/її/їх думку, треба знати всім? Чи, може, він/вона/воно просто хочуть «зрубати капусти», підлікувати свої розладані фінанси: а раптом таки дадуть премію?

Побачимо. Я перегортав сторінки...
Журі буде складатись з 10-х осіб, і перед ними мені треба буде аргументувати свій вибір. Я взявся за ручку: відзначав слабкі місця – і писав на полях, у чому їх слабкість; так само - відмічав місця сильні, яскраві, вдалі – по-справжньому «кіношні». Щоб не відволікати увагу під час засідання журі, викреслював ті місця, які в сценарії, на мій погляд, зайві: збивають темп, нічого нового не додають, розпорошують увагу... Коротше, «правив» їх так, як редагував би (і редагую) сам себе, свої власні опуси, коли читаю їх після перерви перед наступним етапом роботи. (Це була моя особиста копія сценаріїв, внутрішній документ журі, який я мав повернути після засідання. Так що чиркати на них я мав повне право.)

Втім, не на всі сценарії я витрачав стільки зусиль: кілька, хоч і рівно написані, викликали враження «щось подібне я вже десь бачив». Типовий і не дуже оригінальний продукт того кінопотоку, що зараз виливається на всіх нас. Авторове обличчя у таких творів було вельми невиразне...

Порівнювати «плоске» з «червоним» виявилось дуже легко. Тому що майже всі сценарії були жанрово, я б сказав, «недовизначені» (і навіть якщо й визначені самим автором, то недовитримані в тому жанрі). Так що кіносценарне «плоске», власне, не так вже й здорово відрізнялось від «червоного».

З сумом відзначив дві речі:

1. Серед десятки текстів, строго кажучи, кіносценарію – тобто «опису того, що відбувається на екрані, дій та реплік персонажів» - не було майже жодного. (А були: описи того, що герой думає, чи що було колись, і що з цього приводу думає сам автор, а замість динамічнх дій – розмови: довжелезні діалоги, монологи чи навіть засідання...)

2. Серед кіносценаріїв – жодного, написаного в сучасному, прийнятому у всьому світі, стандарті. На конкурсах в США, наприклад, до розгляду приймаються тільки роботи, написані в цьому спеціальному форматі. Саме тому, що він націлює якраз на «опис дій та реплік персонажів і того, що відбувається на екрані». І гарантує, що перед нами саме кіносценарій, а не повість, чи скажімо, вірш. (А той «формат», у якому до цього часу пишеться більшість кіносценаріїв на постесесерівських теренах – так званий «літературний кіносценарій», - схоже, є ще одним «пережитком проклятого минулого», якого треба позбутись на шляху до технологічного, високопродуктивного кіновиробництва.)

Якось самі собою сценарії розділились на три приблизно рівні купки: на теках я надписував «ЗП» (заохочувальна премія), «+» (не заслуговує заохочення), «лауреат».

Втім, була й проблема. З першим місцем. Його, на мій погляд, не заслуговував ніхто. З тим я й поїхав на засідання...

...І раптом по дорозі, на ескалаторі метро на виході – сяйнула думка! Гарячково лізу в пакет, де «варті заохочення»... Витягаю, гортаю, перечитую... Є! Ось він, ріднесенький! Тільки з нього треба викинути одну сюжетну лінію – слабо виписану, банальну – а в сценарії, на щастя, просто зайву. І якість сценарію одразу різко стрибає вгору. Ось він, переможець!..

...В тому випадку, якщо так само думають ще дев’ять членів журі.

Жодного з яких я особисто не знаю. Інші члени журі також між собою не дуже знайомі: новоприбуваючі «жур» чи «жура», якщо, крім загального «Доброго дня», вітаються ще з кимось особисто - то з одною-двома особами...

Засідання розпочинається з представлення членів. Звучать прізвища, фах, кого чи що представляє. В складі журі: два кінорежисери, драматург, кінодраматург, директор кінофестивалю, радіо-тележурналіст редакції літератури, кінознавець, редактор кіножурналу, тележурналіст... Ну, і я, «практикуючий сценарист», представник народу, що надсилає свої опуси на конкурс «Коронація слова».

Представлення членів журі плавно перейшло в загальне обговорення робіт. Про що я не впевнений, що можу тут розповідіти. Точніше, впевнений, що не можу.

Але ось що вразило мене – і про що варто сказати: наскільки в різних людей різні погляди на одні й ті ж самі речі – причому діаметрально різні! Те, що я класифікував як «не варте заохочення» - викликало захват у кількох моїх колег за круглим столом журі! Піл впливом їхніх аргументів (часто з несподіваної для мене професійної перспективи) я дещо змінив своє ставлення до кількох сценаріїв – і відповідно їхнє місце «по ранжиру». І не один я. Вже на церемонії вручення призів я опитав кількох членів журі. Всі решта теж дещо змінили свої оцінки в процесі обговорення, і той порядок переможців, який вони вказали у особистому фінальному списку, відрізнявся від того, з яким вони прийшли на засідання.

Після обговорення ми заповнили бюлетені, де кожен вказав послідовність переможців. Перерва. Під час якої були просумовані оцінки кожного твору всіма членами журі. Ці сумарні оцінки і визначили кіносценарії-переможці.

Наскільки об’єктивно? Та хтозна: художню й соціальну цінність кіносценарію лінійкою не виміряєш і на вагах не зважиш... Але достатньо професійно й чесно.

Єдине, що мене трохи непокоїть, це те, що наше журі оцінювало вже відсепаровані «вершки» - кілька верхніх відсотків загального числа надісланих робіт. Лише ці роботи, на думку експертів-відбирачів, могли претендувати на нагороду. Хто саме робив цей попередній відбір, особисто мені залишилось невідомо. А відібрані цим пре-журі роботи з досить великою ймовірністю могли розраховувати на ту чи іншу відзнаку конкурсу. Було б якось спокійніше, якби фігури цих експертів-селекціонерів і їхня (дуже важлива!) робота були більш публічними, - а число тих творів, які вони передають на розгляд основному журі, більшим. Щоб воно перевищувало загальне число призових місць принаймні вдвічі. І, можливо, варто було б ще надати право кожному членові журі взяти по одній роботі навмання з тих, що не пройшли на останній тур, і, якщо цей твір, на його/її думку, того вартий, представляти сценарій на розгляд основного журі. І тим самим надати шанс всім учасникам потрапити на фінальний розгляд, незалежно від смаків та уподобань експертів-відбирачів: алже рулетки для вимірювання цінності твору в них теж немає...

...Вперше я узнав прізвища лауреатів і побачив їх обличчя на церемонії нагородження. Хороші, щасливі обличчя. Хочеться побажати їм (чому, власне, «їм»? - «нам», я ж теж із цієї ґільдії) таких же щасливих посмішок на прем’єрах наших фільмів.

Кінофільмів, що були колись просто ідеями, картинами, емоціями, якими перейнялась одна-єдина людина на світі.

Сценарист.

**
Сергій Мирний – кіносценарист, комедіограф, письменник, член журі конкурсу кіносценаріїв „Коронація слова - 2006”. Лавреат конкурсів кіносценаріїв „Коронація слова” (Київ, 2004) та журналу „Киносценарий” (Москва, 1997). 2006 року року його сценарій одержав заохочувальний відгук конкурсу Bluecat Screenplay Competition (США, 2006).




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com