Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

26.05.2007 18:31

Куди приводять течії...

Олег Мельничук

Уперше в історії української кіноіндустрії в прокат чотирьох великих міст – Києва, Одеси, Харкова й Донецька – вийшла підбірка молодого одеського кіна, що отримала назву „Future Shorts-Одеська течія”. Це є наслідком зусиль компанії „Артхаус Трафік” і підготована вона до перших роковин прокату в Україні міжнародних програм Future Shorts (Лондон). Перший показ програми викликав в Одесі справжнісінький ажіотаж. Про виникнення і реалізацію цього задуму у своєму матеріалі веде куратор програми (й водночас одеський кореспондент KINO-KOЛА) Олег Мельничук.

Бажання зробити таку прокатну програму суто одеського короткометражного кіна виникло всупереч усім здоровим арґументам. На перший погляд, формат „короткого метру” для Одеси міг видатися як взагалі неможливий. Від 2003 року, щоправда, на Одеській кіностудії в системі держзамовлення було зафільмовано чотири короткометражні дебюти (у форматі цифрового відео), котрі, тим не менше, так і не дійшли до глядача. У кращому випадку, їх демонстрували лиш на кількох українських фестивалях – як, наприклад, „Михайлюків” Сергія Крутіна чи „Дрібний дощ” Георгія Делієва. Одначе, і ці фестивальні покази були окремими випадками й проходили достатньо тихо, без особливого медйного резонансу й уваги. Що ж стосується існування в Одесі незалежного кіна, то часом на інтернетівських форумах чи просто з вуст знайомих з’являлися відгуки про деякі кінороботи, створені на ентузіазмі їхніх авторів. Але впевнености в достатній якості таких „альтернативних” короткометражок також не було. У кожнім разі, пошук, що загалом тривав два місяці, розпочався. Він став відчайдушним експериментом, своєрідним „лакмусовим папірцем”, покликаним на досвіді майбутнього успіху чи провалу дати відповідь на запитання „Чи є короткометражне кіно в Одесі?”. Звучало майже як „Чи є життя на Марсі?”.

Несподівано для самого себе, вже на початку підбору стрічок довелося опинитися в ролі мандрівника, котрий відкриває те, про що раніше не знав і навіть про що не здогадувався. Відчуття надзвичайно цікаве, особливо ж, коли стало зрозуміло, що з переглянутих робіт вимальовується цілісна й захоплива програма, яскрава й неформальна, зі своєю взаємодоповнюючою різноманітністю і внутрішньою драматургією. Первісно замислена як одеська, вона швидко і впевнено трансформувалася за своїм духом та ознаками в програму молодого одеського кіна. Програму свіжу й викличну. Таку, що показує не стільки вже певний сформований результат, скільки стан справ у своєму розвиткові чи навіть зародженні. Цим і виявилася цікавою…

Без перебільшення, прем’єра „Одеської течії”, котра 4 травня відбулася в кінотеатрі „Маски” (в рамцях одеського святкування роковин Future Shorts) перевершила найоптимістичні очікування. Відчуття, що відбувається щось неймовірне, з’явилося, коли до початку сеансу біля каси вишикувалася ніколи тут не бачена досі черга на все фоє, а зала, розрахована на 326 місць, вже не вміщала усіх бажаючих. Враження підсилювалися щохвилини перегляду, коли реакція на кожен фільм переростала на овації, а глядачі заповнили навіть проходи, розташувалися на сходах біля сцени, і їхнє число перевищило 400! Коли ж наступного дня одеські інтернет-форуми вибухнули відгуками, організатори отримали зливу прохань про повторення показу, а керівництво кінотеатру „Маски” миттєво прийняло таке рішення, сумніви розтанули – все вдалося!

Від початку, коли „Одеська течія” тільки замислювалася, єдиним, що було відомо, – це назви кількох бачених раніше фільмів, що їх хотілося б показати. На щастя, практично всі вони увійшли до програми. Вдалося отримати права від Берлінської кіноакадемії на показ зафільмованої в Одесі тендітної й душевної студентської роботи (авторки на сьогодні вже повнометражного дебюту „Біля річки”) Єви Нейман „Замри, відімри” (Німеччина – Україна). Стрічку знято за сценарієм одеського письменника, сценариста багатьох картин Кіри Муратової, Сергія Четверткова, який і виконав у фільмі головну роль. Найтепліше глядачі сприйняли дипломку студента КДУТКіТ ім. І. Карпенка-Карого Сергія Крутіна „Жили-були”. Напевне, у програмі цей фільм, що отримав також особливі відгуки кінематографістів і журналістів, дійсно виглядав „найкінематографічнішим” – без слів, на одному погляді й акторській грі Володимира Талашка він відбиває суть глибоких речей – людської відповідальности за прийняті рішення.

Дрібний дощ Ну а єдиною стрічкою всієї підбірки, назва якої була знайома широкому колу глядачів, став режисерський дебют у „серйозному кіні” Георгія Делієва „Дрібний дощ”. Керівник комік-групи „Маски” звернувся до драматичної історії людських стосунків у перші повоєнні роки. Ця 26-хвилинна робота знімалася на Одеській студії 2004-го, і про саме фільмування преса тоді писала багато, враховуючи гучне ім’я постановника. Одначе, навіть у цьому випадку мало пройти аж три роки, щоб фільм нарешті був показаний на публічному сеансі, отримавши те, заради чого і створюється кожне кіно, – побачення з глядачем.

Саме ці три названі картини представляли у програмі „великий кінематограф” – у тому розумінні, що були зафільмовані на професійних студіях чи на професійній техніці. За тривалістю вони зайняли основну частину програми, але за кількістю опинилися в меншості: всього до підбірки зрештою увійшло 15 робіт. І відкриття як такі чекали в іншій частині – серед незалежних аматорських дебютів і нестримного експериментального відео. Гарною заявкою на майбутнє стала технологічна комп’ютерна анімація „Транзистор” Ігора Морозова (зараз він працює над новим проектом – ігровою короткометражкою „Лампа”). Двохвилинний фільм про робота, що висловлює свої уявлення про красу за допомоги транзистора, попри всю простуватість сюжету, звертав на себе увагу технічно бездоганною картинкою, зробленою на рівні європейських студій комп’ютерної анімації. Ще одне нове ім’я відкрила поетична чорно-біла робота „Осколки гіпсової весни” Анастасії Малєєвої, яка за допомоги візуального ряду й музики зазирнула до внутрішнього світу одного скульптора під час творчих пошуків та осяяння. Чи не останньої миті до програми потрапив дотепно стилізований під естетику німого кіна п’ятихвилинний фільм Вадима Назаренка й Валерія Рязанова „Вдалий кадр”, що додав підбірці „богемного-тусовочного” сарказму. Ця робота виявилася цікавою як приклад, коли обмеженість у технічних засобах виправдовується художнім задумом. „Вицвіле” жовто-сіре зображення, що створює ефект старої плівки, утворило стильне ретро-тло під історію фотосесії на даху старого будинку невдатливого фотографа, якому вдалося зробити гарний знімок лишень по тому, як його фотомодель звалилася вниз.

Зрештою, особливий дисонанс внесли п’ять яскравих відеоробіт гарно відомого в одеському артистичному середовищі Дмитра Шияна, котрому можна сміливо віддавати лаври „відкриття програми”. Саме після того, як одного з днів до рук потрапив диск із його роботами, одразу ж з’явилося відчуття, що майбутня програма вже напевне складеться. Попри те, що короткі ролики Шияна відносяться радше не до кіна, а до розряду експеримнтального відео. Тим не менше, саме його роботи внесли до програми свіжу атмосферу постмодерністського хаосу й продемонстрували вищий пілотаж дотепности й креативу автора, що вміє за допомогою досконало виконаного монтажу конструювати ефектний відеоряд зі звичних предметів буденности. До прикладу, з надутих і луснутих повітряних кульок („Бабахи”), картинок методичного посібника „Самомасаж” („Аеро Бік”), світлин східних одноборців у сценах двобоїв („Монахи”), блимаючого телеекрану, синхронізованого з голосом Корнєя Чуковського („Чуковський”). Глядацьким гітом підбірки, що одразу ж став лідером оголошеного після прем’єри інтернет-голосування, можна вважати його 40-секундний ролик („Здрастуйте”) з бездоганно змонтованих реплік телеведучих, котрі утворюють знущальний портрет нівелювання телебаченням людського привітання як такого.

Традиції одеського відеоарту, що він колись активно розвивався, та, на жаль, так і не отримав належної уваги, теж були репрезентовані іменами вже колишніх одеських відеохудожників Гліба Катчука та Ольги Кашимбекової. До програми увійшла їхня рання анімація в дусі 1980-х „Касета щастя” й зовсім нове чаруюче музичне відео „Татарин Братко”, на композицію етно-гурту „Даха-Браха”. У ньому драйв народних наспівів ефектно перекидався на буйство фігур і фарб, що розпадалися за принципом калейдоскопа. Дещо збоку опинилося ще одне музичне відео – „Спокута”, на однойменну композицію культового одеського гурту Flёur, зняте молодим київським кліпмейкером і режисером Євгеном Тимохіним, що вже має Ґран-прі минулорічного фесту відеокліпів Euro Video Grand Prix у Тирані. Ґламурний та неприродний для музики Flёur кліп цікавий тим, що демонструє загальний стан жанру музичного відео, що все більше тяжіє до кіна й тому часто-густо адекватніше сприймається на великому кіноекрані, аніж у телеформаті.

А найемоційнішим моментом можна вважати документальний фільм журналіста одного з одеських тедлеканалів Юлії Городецької „Одеські люки”, де з безкомпромісною і шокуючою відкритістю показано безпритульних дітей, котрі живуть на вулиці, під кришками одеських люків... Взагалі, саме „важка артилерія” з меґа-потужної одеської зброї – емоційности, проти якої нема захисту, й додавала фільмам особливої енергії, згладжуючи навіть деякі технічні прорахунки. Остання робота, яка первісно не замислювалася як фільм, і в технічному плані знята зі звуковим браком чи має телесклейки, що ріжуть око, тим не менше, виглядала мало не як найвражаючіша частина програми, від якої під час показу стискалося горло, а на очах глядачів з’являлися сльози.

Емоційність, творчий потенціал, внутрішню свободу й бажання самоствердження, передусім, заради творчости – здається, саме ці якості чітко продемонструвала перша „Одеська течія”. Якості, що дарують оптимізм і примушують з інтересом чекати, що відбуватиметься з молодим одеським кінематографом далі, оскільки саме ці складові щонайкраще вписуються до філософії кінематографа майбутнього. Ризикну зробити гучну заяву: маючи такий ментальний посил, Одеса могла би стати цитаделлю незалежного (цифрового”) українського кіна. Залишається хіба що дочекатися, коли стане доступнішою пристойна знімальна техніка й потужний комп’ютер з пакетом монтажних програм. Творчої енергетики для з’яви цікавих кіноробіт і нових імен тут аж занадто, але, як і по всій країні, сьогодні в Одесі не вистачає іншого: професійної уваги мас-медій до „національного кіновиробника” й закоханих у кіно арт-менеджерів, здатних грамотно інтеґрувати незалежний кінопродукт у глобальний фестивальний процес. Адже на сьогодні саме світовий кінофестивальний рух надає особливої уваги загальноприступному й демократичному цифровому кінематографу. І це найреальніший шлях прориву незалежного короткометражного кіна будь-якої країни у світи. Той, хто успішно реалізує цю можливість, матиме шанс упритул наблизитися до великої кіноіндустрії. Всупереч усьому.

До певної міри, проект „Future Shorts – Одеська течія” також відбувся всупереч усьому. Передусім, всупереч розповсюдженим в Одесі снобістським, але, тим не менше, таким, що формують громадську думку, заявам, мовляв: „в Україні нема режисерів, а якщо і є, то їхні фільми неможливо дивитися”. Великий глядацький успіх, що супроводжував показ цієї програми, вже зробив свою справу. Хочеться вірити, що „Одеська течія” стала імпульсом, і не тільки для одеських глядачів, що відкрили для себе: і в Одесі є люди, які вміють творити цікаве кіно. Певним стимулом цей проект, напевне, стане і для самих творців картин, котрі, можливо, вперше відчули – кіно розпочинається лишень з тієї миті, коли зафільмовану стрічку побачив перший глядач...

Не кожну течію легко помітити, не всі течії на поверхні, але саме вони формують клімат і впливають на довкілля. В цьому символічному контексті „Future Shorts – Одеська течія” цілком відповідала своїй романтичній назві. Куди вона приведе і що принесе? Хто з авторів-учасників цієї підбірки займе своє місце в кінематографі, а хто звільнить для інших? Дізнаємося пізніше. Нова „Одеська течія-2” вийде з таємничих підводних глибин рівно за рік, у травні 2008-го.

Одеса




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com