Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

15.06.2007 11:17

Пере(за)вантаження

Сергій Васильєв-молодший

ВАНТАЖ 200/ГРУЗ 200 (2007, Росія, 94'); сценарист і режисер: Алєксєй Балабанов; оператор: Алєксандр Сімонов; актори: Аґнія Кузнєцова, Алєксєй Полуян, Лєонід Ґромов, Алєксєй Сєрєбряков, Лєонід Бічєвін, Наталья Акімова, Юрій Стюпанов, Міхаіл Скрябін, Алєксандр Баширов; продюсери: Сєрґєй Сєльянов, Максім Уханов. Виробництво: СТВ.

Серпень 1984-го. Місто Лєнінськ Лєнінґрадської области. Типовий промисловий край країни переможного соціалізму до нормального життя абсолютно непридатний. Згубна екологія хімічного виробництва помножена на традиційну російську слабкість до алкоголю й проявляється у граничній аґресивності людських стосунків. Міліціонери жорстоко б’ють усіх, хто попаде до них у відділок. Підлітки відвідують дискотеки, смалять цигарки, п’ють спирт і з презирством ставляться до старшого покоління. Секретар райкому партії і районний військовий комісар по-тваринному гарчать на підлеглих. А місцевий маніяк вибагливо збиткується над дочкою партійного посадовця, захопленою у садистичний полон. Хіба що колишній убивця, який торгує самогоном і мріє створити „місто сонця”, та професор наукового атеїзму, який боїться зізнатися у сумнівах щодо соціалістичного режиму і теорії Дарвіна, намагаються піднести алкогольний дим до духовних пошуків. Гнітючу картину довершують несподівано веселі музичні композиції радянської естради, очікувано маразматичні виступи чергового (таки вже чергового) генерального секретаря і стійка – фізична – пам’ять про трупи солдат-інтернаціоналістів, що їх чи не щодня доставляють із Афґаністану (той самий „вантаж 200”, який і дав назву стрічці).

Не секрет, що історія знущань непоказного радянського маніяка над своєю жертвою, молодою і незайманою „елітною” дівчиною, що її жених служить десантником, для творців стрічки слугує передовсім функціонально, допомагає викрити сутність радянського режиму, що наближається до свого занепаду. Власне, про це у рекламних інтерв’ю заявляють заледве не всі, хто прислужився до створення картини, безапеляційно спрямовуючи вектор критичних шукань у радянську історію, полегшуючи завдання розшуку смислу блювотно страшної казки. Метафора неминучої смерти могутньої країни проявляється вже із перших кадрів стрічки, коли її назва – „Вантаж-200” – прописується білими літерами по кривавому контуру однієї шостої суші. СРСР як зогнилий труп із нагородами минулих звершень на грудях. Земля мертвих. Закрита зона, призначена царюванню деґрадації. Гранично схематизований сюжет, в якому одна людина знищує іншу, стражданням плоті означаючи межі своєї влади, лише посилює відчуття депресивної скрути. Вигадливі, однак у той же час незмірно одноманітні катування, що їм садист (привілейований представник Системи) піддає свою жертву (привілейованого представника Системи), стають очевидною метафорою стаґнації держави, яка знищує сама себе. В очікуванні кривавої милости, що покладе край колективним стражданням.

Втім, „Вантаж-200” не є по-бичачому безголовою атакою на червоне соціалістичне минуле. Скоріше, дотепно прорахованим нападом на хитрих матадорів, які маніпулюють кривавим полотном недавньої історії. Фронтальний наступ на символи радянської доби в сьогоднішній Росії автоматично приречений на кпини неприйняття: коди радянської маскультури уміло трансформовані сучасним офіційним кінематографом і міцно вкарбовані у свідомість. Тому процес усвідомлення „негідности” прожитого досвіду мусить стати результатом цілої черги умовиводів, до яких спонукає талановитий творець фільму.

Алєксєй Балабанов не проповідує істин, що розходяться із загальними уявленнями про набутий країною досвід. Він інфікує глядача вірусом сумніву, який вражає ці загальні уявлення, розчиняючи їх. Спершу дискомфорт викликає музичний супровід садистичних забав, сфабрикований з мажорних шляґерів офіційної, підконтрольної цензурі радянської естради. Потім тривогу поглиблює візуальна кінематографічна пам’ять: мізансценування кривавих розваг підморгує загальновизнаним і улюбленим взірцям підконтрольного цензурі радянського кіна („Джентльмени удачі”, „Покровські ворота”, є навіть мотив „Польотів уві сні та наяву”). Біль і роздратування виникають не через гранично жорстоку дію – до неї можна звикнути. Ледь не фізичний дискомфорт від перегляду „Вантажу-200” є наслідком невиправних культурних невідповідностей. Результатом максимальної розбіжности між рефлекторним бажанням розсміятися з класично позитивних цитат, використаних режисером, і осмисленою неможливістю зробити це (через песимістичну сутність процесів, продемонстрованих на екрані).

Ін’єкцією достовірного, абсолютного й неконтрольованого зла Балабанов цілковито дискредитує приручені традиційні засоби відображення дійсности, що їх використовувала оптимістична радянська кінематографічна культура, й перейняла її новочасна авторитарна російська копія. Комуністичний принцип „людина людині бог”, що лежить в основі соціалістичного реалізму (а також, до речі, й мистецтва, напучуваного по-американськи демократичним „відкритим суспільством”), заздалегідь визначає творцю надто жорсткі шори, поміж яких не побачиш усіх граней реальности. Канонічна форма вабить своєю досконалістю, але ж універсальною не є, фальшуючи дійсність під заздалегідь визначені ідеологією послідовності. Вона не може уявити собі навіть можливости існування смислів у ситуаціях, коли йдеться про ірраціональне і душевну анархію, психологічні страхи та стихійну лють, умонтовані в людській ДНК.

Зрештою, „Вантаж-200” також не досконалий. Він майже не важить сам по собі, як окремий художній витвір, видертий із контексту сучасности: чергова розбещена розвага самовдоволеного збоченого розуму, формально про нього можна сказати і таке. Стрічка проявляє свої чесноти саме у зіткненні із валом аґресивно-однотипної пропаґандистської продукції, що нею нині активно форматують свідомість. Немов той антидот, вона повертає глядачеві можливість критично вдивитися у культурне сьогодення. Немов лакмусовий папірець, „Вантаж-200” допомагає виміряти наявний у ньому рівень правди.

Це символічний детектор брехні. Конструктор відповідей на найгостріші питання епохи.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com