Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

12.10.2002 16:56

Молодість: погана, добра і ще добріша…

Володимир Войтенко (KINO-КОЛО #9)

Мене завжди дивувало, дивує й, певне, дивуватиме одне таке дивовижне питання, що воно останніх років 6 – 7 асистує фестивалеві Молодість. Народження цього питання цікавим чином збігається з двома речами – катастрофічним зменшенням українського фільмовиробницта (в тому числі й студентського, і дебютного) й, водночас, із офіційним статуюванням фестивалю в статусі міжнародного. Що таке мінімалізоване кіновиробництво прекрасно розуміють усі. Що таке офіційний статус МКФ, себто саме міжнародного кінофестивалю, гадаю, усвідомлює значно менша кількість українських людей. Йдеться, на жаль, саме про людей кінематографічних, про людей, що вони найтіснішим чином причетні до кінематографа, і про тих, хто пише про нього. Перепрошую за деяке зухвальство: що взявся комусь щось пояснювати, вважаючи, що розумію щось більше за інших. Я покладатимусь на власний досвід роботи на цьому фестивалі (селекційна комісія, прес-аташе: 1988 – 1995), ну й на своє розуміння українських кінопроцесів тоді й по тому.

А ось те саме дивовижне питання, що ним не нехтують навіть фахові наші видання: Навіщо в Україні цей фестиваль, коли тут не знімається кіно? Себто мінімально знімається.

Я не буду розвозити свій коментар на кілька сторінок, хоча б можна було – з розлогими й цікавими прикладами. Скажу лишень, що МКФ Молодість – це феномен модерної української культури, це зразок реальної інтеґрації української культурної інституції у відповідний світовий простір, це, зрештою, єдине кінематографічне явище у нас, що воно потверджує тяглість процесу, що воно живе і діє ось уже стільки років дуже пристойно... Мати такий фестиваль і проводити його на тому рівні, що він проводився, назагал, останні 10 років – це означає, з одного боку, хоча б таким чином стати на підніжку загальносвітового потяга, а з іншого – це означає відриватися від наших радянських-пострадянських-загумінкових уявлень про світ. Це означає ставати іншими. Якби не ота міжнародність Молодости, якби не отой щорічний жовтневий вал фільмів з усього світу, то свідомість київського не тільки кінематографічного, а й, ширше, мистецького середовища, упевнений, була б дещо іншою, в гірший бік.

Звернімо тепер увагу на те, що в 90-х цей фестиваль статуювала й плекала приватна ініціатива кількох людей. З мінімальною підтримкою державних інституцій і кімнатою в Домі Кіна від Спілки кінематографістів.

І це цікава кінопригода.

Бо коли структура української радянської кінематографії в першій половині 90-х остаточно розвалилась, а фестиваль Молодість цього часу – навпаки, то з’явилося дуже багато критики в бік фестивалю. З’явилося багато заздрісників – що от ніде у нашому кіні нема життя, а там є. А ще почали на фестиваль, як то кажуть, “наєзжать”. Пам’ятаю, як це робили саме ті, від кого поширився цей лексикон… То була реакція на перше грошове Ґран-прі сумою $ 10 тисяч, що відтоді й супроводжує Скіфського оленя. Прийшли “братки” вибивати “конкретні гроші з сейфа”. А те, що там подібних сум і близько нема… В це не вірив багато хто і з кінематографічного оточення: мовляв, вони ж по пів року сидять на закордонних фестивалях, за які це? Пам’ятаю, 1994-го абсолютно далекі від кіна люди мене розпитували: як його змістити всю цю команду й нарешті проводити Молодість правильно? Коли ж я здивувався і сказав, що це така специфічна річ, що її зараз хтось інший просто не зможе робити, то мені відповіли: “Та ради бога…” Еге ж. Ще й досі в багатьох із нас лишається уявлення, що головне й вирішальне – це місця, а не люди на цих місцях; і що варто тільки сісти куди треба, й – ось воно все! Тим часом серед керівництва Спілки кінематографістів подибувалися ще конкретніші люди, що вони авторитетно заявляли: на фестивалі працюють непрофесіонали. Ну й нечисті на руку працюють. Тому їх треба щільно фінансово перевірити. Усе це смішно. Але прикметно, бо саме такими методами – щільних перевірок – успішно бореться з тими, хто муляє, дорога наша влада (в ситуації перманентного законодавчого шарварку такого можна насмикати!). Тоді і там я про цю методу дізнався вперше. Або ж я був такий темний, або ж дехто дуже передовий… Ну й з тих часів співзасновник фестивалю, та сама Спілка (власне – її керівництво), все намагалася взяти з Молодости орендну плату за ту саму кімнатку. І бере, кажучи, що це мізерна сума, а тому ще й треба дякувати. Дарма, що “кімната” є статутним внеском СКУ як одного із засновників фестивалю. Можливо я чогось не розумію, і це нормально?..

Фахова преса тим часом почала критикувати фестиваль – що він… ну якийсь не такий. Йдеться, звісно, про речі серйозні. Наприклад, що Молодість іде не в ногу з українським кінематографом. (Ну що ж, у певному розумінні – так). Що Молодість іде не в ногу зі світовим фестивальним рухом, бо на ній немає… кіноринку. (Це той випадок, коли авторові закиду тільки можна запропонувати цей кіноринок організувати, якщо він, звісно, розуміє, звідки в того ринку ноги ростуть. Ну і ще – перерахувати, скільки у світі фестивалів, що вони, за цією ознакою, в ту ногу йдуть). Що Молодість не відкриває нових імен, а показує нагороджені на інших фестивалях фільми. (Тільки Канн, Берлін, Венеція і ще кілька вибороли собі право на “незаймані” фільми. Навіть коли відбирається стрічка до конкурсу Молодости без жодної нагороди, абсолютний дебют, скажімо, на початку року, то він до жовтня може обрости вже бородою відзнак. І чому відкривати нові імена не для українських шанувальників кіна й професіоналів, а обов’язково “для світу”? Що важливіше, люди добрі?). Що Молодість бере до конкурсу дебютний мейнстрим, “розрахований на комерцію”, а не експериментальне кіно. (Навряд чи це коректний закид. Бо ж це фестиваль не експериментальних фільмів… Ну а щодо мейнстримівського лоску, то непогано було б, якби хоч якась частина українських молодих пішла цим шляхом. А насправді – якби більшість. Коли ми, звісно, хочемо бачити в майбутньому українське кіно, що його не цуратиметься український масовий глядач). Що Молодість втрачає безпосередність, яку мала від часів, коли була у статусі Відкритого українського кінофестивалю, що стає “офіціозною”…

Отут ми зупинимось докладніше. Бо цей закид був опублікований у першому-найпершому числі нашого часопису (січень 1997 року). І ця історія має свої причини і своє продовження. Ще одна кінопригода: Молодість і держава.

Від початків 1970-х, коли фестиваль започатковано, він, звісно, був державним, як і всякий порух тоді. Коли 1988-го, на хвилі демократизації, його почали робити самі молоді кінематографісти, ним тісно опікувався комсомол. Але тоді починалося велике відпруження: фестиваль поволі ставав міжнародним, вільним у спілкуванні, незакомплексованим. Коли ж його статуювали в якості міжнародного офіційно, довелося приймати чіткі правила міжнародного фестивального руху стосовно функціонування і критеріїв конкурсної програми. Ця річ для українського кіножиття була абсолютно новою, бо ж раніше ми уявляли багато речей зовсім по-радянськи особливо. А тут виявилося, що не можна крутити цим хазяйством, як і коли заманеться. Вже це зробило фестиваль офіційнішим, порівняно з попередніми роками. Але я б, у цьому випадкові, не назвав дотримання певного реґламенту словом зареґламентованість…

Та водночас змінилися економічні правила гри в країні, вже в Україні. І довелося шукати недержавного фінансування. В основному допомогали закордонні інституції, що постали в Україні як незалежній державі. А також вдалося зацікавити деяких вітчизняних підприємців…

Та з середини 90-х часи змінилися. Допомога чужоземних культурних фундацій і досі є багато в чому вирішальною, принципово підтримує Молодість недержавний Телеканал 1+1, але, що закономірно й, зрештою, нормально, державні інституції звернули увагу на фестиваль. Фінансово підтримка зросла, хоча залишається нестабільною. Але й з’явився новий-старий фактор – залежність. Залежність того роду, що не додала образові Молодости шляхетности. Це участь у політиці, а саме – в передвиборній кампанії чинного Президента країни… Хоча треба на це подивитися прямо, не вдаючи, що ми чогось не розуміємо. Так чи так, а це стало умовою тривання фестивалю. Як подібні речі останнього часу взагалі стали умовою виживання в Україні більшости приватних ініціатив…

Та державна фінансова підтримка не обмежилася цими впливами, що про них легше забути, зрозумівши загальну ситуацію в країні. Значно гірше, коли на фестивальну політику намагаються некомпетентно впливати і в сенсі формування фільмових програм або присудження нагород. Наприклад – яким фільмом відкритивати форум, коли нав’язуються недалекі політичні, а не мистецькі критерії. Наскільки я знаю, принаймні, спроби подібного впливу частішають.

Паралельно з цим і паралельно з отим питанням, яке захопило наше кінематографічне середовище, що воно останнього часу скніє, – Навіщо в Україні цей фестиваль, коли тут не знімається кіно? – дирекція Молодости перебуває під потужним психологічним пресом із боку, сказати б, кіногромадськости. І робить прикрі помилки… Коли ж одна й та сама помилка повторюється, то це вже зле – значить висновків не зроблено й проблема перетворюється на хворобливу. І шкодить фестивалеві дуже.

Тут варто навести ще одну “формулу” отієї самої опінії, що сформувалася навколо Молодости від середини 90-х, коли катастрофічно зменшилося фільмовиробництво, а значить – українських фільмів у конкурсі, впала їхня мистецька конкурентоспроможність і шанс отримати відзнаки. Ось воно, це майже заклинання – “Для нас фестиваль став чужим святом”.

Та про які помилки йдеться? Це коли селекційна комісія й дирекція вводять до конкурсного змагання українські фільми, що є художньо надзвичайно слабкими. Це коли до складу міжнародного журі Молодости від України входять навчителі студентів, чиї фільми в конкурсі. І це коли обов’язково ці фільми стають переможцями студентської конкурсної програми. Навіть коли – як минулого року – фільм виявляється за мистецькими здобутками своїми очевидно найслабшим серед решти… Від того збиваються критерії фестивалю. Від того страждає його авторитет. А переможець, окрім призової плівки Kodak на наступну стрічку, отримує викривлене уявлення про свою творчість. Навчителів наших студентів, що хоч так намагаються забезпечити “матеріально-технічну базу” їхнього фільмування, коли в інституті вона є жахливою, зрозуміти можна. Але чи подібні “добрі справи” не зашкодять у майбутньому всім – спочатку Молодости, потім фаховому авторитетові самих навчителів, а згодом студентові-перможцю, та й, зрештою, всьому українському кінематографові, що він ввижатиметься сам собі не таким, яким є насправді?

Якою буде Молодість цього року, наступного? “Поганою”, “доброю” чи “ще добрішою”? Переконаний, що це залежить від усіх нас. Наскільки ми зможемо поцінувати її унікальність в українському культурному просторі, чи зможемо все, що треба, зробити, аби розумно підтримати людей, що її творять від року до року, долаючи неймовірні перешкоди. Й далеко не тільки фінансові…



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com