Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

06.09.2007 16:39

На останньому подиху

Анна Косенко, KINO-KOЛО (35)

БІЛЯ РІКИ (БІЛЯ РІЧКИ)/У РЕКИ (2006, Україна, 88’); режисер: Єва Нейман; сценарист: Сергій Четвертков, за мотивами оповідань Фрідріха Горенштейна; оператор: Алєксєй Убейволк; художник: Вволодимир Євсіков; костюмер: Руслан Хвастов; звукорежисер: Юхим Турецький; актори: Ніна Русланова, Марія Поліцеймако, Наталя Бузько, Сєрґєй Бєхтєрєв, Юрій Невгамонний, Світлана Виноградова, Олександр Кузьменко; продюсери: Олександр Ткаченко, Ольга Невєрко. Виробництво: Одеська кіностудія.

Якщо переглянути фільми, титуловані на фестивалях протягом останніх років, можна помітити цікаву закономірність. Старечі зморшки цінуються в кінематографі, який має претензію називатись арт-гаузом, не менше, ніж довгі ноги й гарні форми в кіні, яке таких амбіцій не має. І, як правило, фільми про старих людей знімають не режисери пенсійного віку, а молодь. Так, український фільм про двох жінок дуже похилого віку «Біля ріки», що він найбільше серед усього виробленого на наших теренах у цьому році подорожує фестивалями, зняла дебютантка Єва Нейман. Стрічка вже встигла засвітитися на кінофестивалях у Канні, Роттердамі, Москві. В Лаґові (Польща) фільм отримав „срібну” нагороду. Восени його побачать і в Лондоні.

У пресі вже сформувалося кліше – називати молоду режисерку «ученицею Кіри Муратової». Дійсно, Єва Нейман стажувалася у Кіри Муратової на стрічці «Другорядні люди». Але муратовський слід у картині помітний не тільки через це. «Біля ріки» знімали на Одеській кіностудії, де постійно працює Муратова. І, що ще важливіше, до фільму приклали руки професіонали зі знімальної групи Муратової. Сценарій написав Сергій Четвертков – можливо, тому психотичні повтори в діалогах видаються такими до болю знайомими. Костюми створив Руслан Хвастов, який кілька років тому отримав «Ніку» за екстраваґантні моделі одягу для «Чеховських мотивів». Актриси Ніна Русланова й Наталя Бузько теж принесли з собою кінематографічне «муратовське» минуле. Але відчувається в картині й зовсім не учнівський погляд самої режисерки, особливо помітний у деталях.

Всі події у фільмі відбуваються протягом одного дня. Дві старенькі, 90-річна матір і її 70-річна донька, причепурившись, ідуть гуляти до річки. Матір – у білій сукні, що могла б колись бути її весільним вбранням, з кокетливим капелюшком, прикрашеним пір’ям і вуаллю, на голові. Цю стару кокотку зі впалими очима й наївною дитячою посмішкою дуже влучно зіграла Марія Поліцеймако. Дочка Маша зодягнена скромно, вона соромиться екзальтованої поведінки матері та її майже маскарадного вбрання. Цю роль експресивно, навіть з надривом, виконала Ніна Русланова.

Для них ця прогулянка – не просто розвага. Їх уже давно не тягне розважатися. Вони, здається, поріднилися з нудьгою. Одноманітність стала для цих двох другим єством. У їхньому світі час перестав рухатись. Єдине, що приносило у цей простір подих життя, це спогади, але й ті вже стерлись, мов стара монета. Цей світ двох жінок якогось моменту стає задушливою печерою, з якої вони хочуть вибратися, щоб освіжитись, а разом із тим освіжити свої спогади. Це майже той самий екзистенційний порив, який змушує старого професора з відомої стрічки Інґмара Берґмана зупинитися й присісти на суничній галявині.

Створити це відчуття задухи, сартрівської нудоти, на початку стрічки й звільнення від неї наприкінці режисерці вдається, передусім, за допомогою звуків. Вони створюють майже фізичне відчуття присутности. Дія фільму розпочинається в невеличкій квартирці, вщент заставленій старими речами. В гості до бабусь приходить чоловік «із органів» повідомити про компенсацію, яку їм мають видати як родичам реабілітованого в’язня, їхнього сина і брата. Ця розмова супроводжується постійним дзижчанням мух («У нас тут бійня поруч», – пояснює одна зі старих), співом на радіо, цоканням годинника, сьорбанням чаю із ложечки, гуркотом алюмінієвих тазиків і якимось постійним шарудінням. Старі без упину сваряться. Видається, що в цьому світі жіночої старости чоловікові просто немає місця. Його навіть не доведеться вбивати, як, наприклад, героїням «Повернення» Альмодовара довелося позбутись єдиного чоловіка в родині. Інстинкт самозбереження змушує його тікати з цього божевільного світу, що наскрізь пропах нафталіном і старечим маразмом.

Коли жінки виходять на вулицю, звуки стають різноманітнішими, що приносить глядачеві миттєве полегшення. Але в цьому місці сюжет починає розгортатись дедалі повільніше, часом втрачаючи мотивацію. Складається враження, що цій прогулянці жінок до річки не буде кінця. Вони пересуваються ніби з останніх сил, дорогою хапаючись за колись зав’язані вузлики спогадів. Героїні не відмовляють собі у маленьких задоволеннях – таксі, кафе, ресторан. У ресторані мати навіть замовляє пісню – романс Вертинського. Музиканти відмовляються зіграти, але погоджується чоловік у моряцькій формі з манерами Остапа Бендера й голосом трошки кращим, ніж у Боріса Ґрєбєнщикова. Тремтливий спів без акомпанементу розчулює матір до сліз.

Що більше мати лине у спогади, то сильніше дратується донька. І стає зрозуміло, що це не через ненависть до матері чи злобу, а через страх втратити її. Маша боїться, що мати збожеволіє остаточно, зануриться у світ спогадів і не зможе повернутися назад. Вона розуміє, що ця прогулянка для матері, можливо, останній шанс попрощатися з усім, що колись було їй близьке, ще раз на дотик відчути цей світ – занурити ноги в прохолодний пісок, опустити руку в воду або просто повернутися обличчям до сонця.

На останньому подиху вони таки дістаються до річкового причалу. Двоє чемних дівчат навіть погоджуються покатати старих на човні. Щомиті, коли дивишся на цю ліричну прогулянку річкою, видається, ніби ось-ось котрась із бабусь шубовсне у воду. Але сценарист повівся добріше, дозволивши жінкам нарешті порозумітися в обіймах одна одної. Чарівність цієї стрічки – в розміреному плині подій, медитативному спокої, з яким розгортається сюжет...




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com