Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

20.09.2007 15:15

Біля річки, біля моря…

Сергій Тримбач, "Україна молода"

В Анапі триває 16 Відкритий кінофестиваль країн СНД, Литви, Латвії та Естонії “Кіношок”. Цей фест виник на початку 90-х і спершу передбачав популяризацію і аналітику фільмів екстримного, шокуючого спрямування, у першу чергу жанрово визначених (у ті часи були проблеми з чистотою жанрів). Одначе уже в середині минулого десятиліття з’ясувалося, що фільмів подібного штибу майже немає. Тож поволі форум трансформувався і нині він, по суті справи, є таким собі оглядом справ на всьому пострадянському кінопросторі…

Цьогоріч тут чимало українців – як і недавно на міжнародному Московському фесті. Схоже, росіяни чим далі більше звертають увагу на українське кіно. Втім, не тільки на українське. Російська кінодустрія розкручується і їй уже мало місця на власній території. То ж вивчаються і відтак опановуються суміжні культурні простори.

Отже, в головному конкурсі повнометражних фільмів дебютна стрічка одеської режисерки Єви Нейман “Біля ріки” ("Біля річки")/"У реки". Вона вже побувала на міжнародних фестах у Роттердамі, Москві та Батумі (саме там днями і отримала приз за найкращу режисуру). І от тепер Анапа. Фільм показали першим у конкурсній програмі. Його представляла, за відсутності режисера, виконавиця головної ролі, московська актриса Маріна Поліцеймако. На прес-конференції журналістами було сказано чимало гарних слів про роботу постановника і акторів. Нагадаю (я вже рецензував картину у матеріалі про Московський фестиваль) – йдеться про історію матері й дочки, обох уже похилого віку, обох уже віддалених від реалій сьогоднішнього дня. Однієї днини вони рушають з місця і здійснюють легку мандрівку, ніби обмацуючи старечими перстами навколишній космос. Котрий тільки у фіналі відгукнеться – сльозами дощових крапель…

В кулуарах чимало говорилося про очевидність впливу стилістики Кіри Муратової на молоду режисерку. Так, цей вплив у ряді епізодів помітний. Одначе ж не меншим є вплив, скажімо, французького кіноімпресінізму – і сам матеріал, ріка і її космічна незворушність, що розчиняє людське єство, і наголос на безпосередності реакцій на світ. Люди тут – істоти ажніяк не стабільні і прогнозовані, вони спонтанні й імпульсивні. Хіба що мало не 90-літня мати (Поліцеймако) більше нагадує  обшир усезагального єства, його запаси пам”яті. Ті запаси серйозні і у самої Нейман.

В конкурсі “Кіно без плівки” (роботи на відеоносіях) українців чомусь немає. Зате є вони у глядацькому конкурсі – фільм “Позаземний” Сергія Крутіна, 120-хвилинна історія про те, як у причорнобильському селі міліціонер знаходить маленького гуманоїда. Цікаво… У тому ж конкурсі російська стрічка “Джонік” українського режисера Дмитра Томашпольського. А у так само конкурсному “Шорт-шоку” “Таксист” Романа Бондарчука (учень Юрія Іллєнка).  В офіційній програмі “Відкриті двері” два наших фільми – “Крила” Олександра Усика  і “Приблуда” Віталія Ямбурського. Це режисери ще зовсім молоді, будемо сподіватися вони й створять нову “хвилю” – і морська піна Анапського пляжу стане їм у пригоді. Окрім того, в програмі “Кіно на площі” (його показують на центральному майдані міста у вечірні години) “Аврора” Оксани Байрак, яка одважно завойовує народні маси. Бог у поміч. 

Першого дня показали і конкурсний російський фільм “Нічого особистого””Ничего личного” відомої російської режисерки Ларіси Саділової. З доволі сильними акторськими роботами Валєрія Барінова, Зої Кайдановської,  Натальї Кочєтової… Працівник охоронної служби отримує замовлення  стежити за повсякденним життям жінки – спершу однієї, потому другої. І входить у їхнє життя. Одначе стереоефект – під завісу ми бачимо, що життя трьох чоловічих персонажів робиться ідентичним: кожен має дружину, яку надсилу залишити, і коханку, з якою зійтися в сімейне життя неможливо. На диво однотипною є й реакція жінок – усі вони, на грані нервового зриву, прагнуть захапати мужика собі у довічну і неподільну власність.  Щось у цьому життя є таке, що вичавлює із людей однотипні форми існування. Цікава робота, зроблена сильною “чоловічою” рукою Саділової. Жінок-режисерів усе більше і вони усе впевненіше почуваються в полі кінокультури та кінобізнесу.

Щодо відкриття… Перед тим я був на фестивалі у грузинському Батумі – там усе було набагато скромнішим. Ну, гроші є – чого не показати клас постановки шоу. Анапа – місто курортне, відпочиваючих  чимало, і всі вони вийшли вітати кінематографістів. Як у піонерські часи ми йшли за табличками ”Узбекистан”, “Україна”… Українців, попри їхню нечисельність, вітали ентузіастично і тепло. Окрім того, це ж Кубань, Краснодарський край, який відзначає адміністративне свято – своє 70-ліття. То ж і не дивно було почути на відкритті українську пісню… Хоча чиновники своїми вітаннями і спічами, що називається, “задовбали”. Зате потому на березі доволі прохолодного нині моря було неформально, голосно й весело. Чому сприяла горілка суто українського виробництва – називати її не буду, але повірте, що у такий спосіб мій патріотизм було підігріто на кілька градусів. Словом, я там був, мед-горілочку пив, по вусах текло і всередину  щось утрапило…

Анапа, Краснодарський край, РФ




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com