Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

22.09.2007 17:32

Про щастя і нещастя

Сергій Тримбач, "Україна молода"

Третього фестивального дня у конкурсі “Кіно без плівки” (себто на відеоносіях) показали фільм російської режисерки Катєріни Харламової “Моя щаслива сім’я”. Документальна стрічка, одначе з рядом винахідливих прийомів – починається все як оповідь ембріона, якому ще належить пройти увесь шлях до моменту народження. Для початку годиться, звісно, познайомитись з майбутніми батьками. І тут шок, навіть в ембріона: обидвоє “батьків” жіночої статі… Вони діловито обговорюють механіку справи – як сперму чоловічу взяти, одначе надалі ніяких чоловіків. Усе закінчується, одначе, нічим – сперма не прижилась і не спрацювала, а далі руху не стало. І слава Богу, що так. Слов’яни й без таких сімей вимирають…

Жінки зверху

Наступного дня у тому ж безплівковому конкурсі ще одна російська картина, і теж неігрова – “Жінки зверху”/”Женщины сверху” Альони Полуніної (жіночої режисури нині море розливанне). Про те, що у світі сучасного меґаполіса, Москви у даному випадку, чоловіки й жінки помінялись місцями. У моді чоловічий стриптиз і один із центральних персонажів – жінка, що продюсує от се шоу для женщин різного віку. Кайф вона от цього діла отримує надзвичайний. Одначе щодо  сексу з тою звабливою мужеською плоттю – ні-ні. Бо, за її ж крилатим висловом, коли тебе торохнуть, то ти вже не лідер. Ну ти, дєвушка, філософ! Отака складна світоглядна, з дозволу сказати, конструкція. Умом російську жінку не пойнять.

А поруч інші – одна суперзаможна бізнесменша, для якої гроші є засобом настромлять на шампур пристрасті побільше молодих мужиків. Інша письменниця, що пише про от сі пікантні повороти судєб і деякі на собі ж і випробовує, виходячи на вечірнє полювання московськими вулицями. І, звичайно, одкровення кількох чоловіків-стриптизерів. Лейтмотив: жінки справді останнім часом підросли, а мужики здрібніли. Й поки дивишся на випещені чоловічі тіла, думаєш, що таки да, є щось подібне нині. Презирливе і сленґове “тьолка” тепер запросто прикладається і до мужиків відповідного спрямування тілес на соціальний марґінес. Втім, чи ж такі вони вже марґінальні? Телебачення усе частіше, під виглядом картинок “світського життя”, нав”язує нам (як еталонні) такі от моделі поведінки, в тому числі нібито ідеальні для представника тієї чи іншої статі. То ж фільм  Полуніної сприймаєш, до певної міри, як провокацію, не позбавлену здорового глузду і аналітизму.

Жіночих проблем напхом напхано у ще одній російській картині, “Вслухаючись у тишу”/”Слушая тишину” Алєксандра Касаткіна (програма кінопоказів “Росія: тут і зараз?”). Традиційний сюжет – молода героїня Настя (Аліна Сєрґєєва) приїздить із провінції до Москви. Вона має талант – пише музику. В консерваторію її не приймають, її береться вчити, приватним чином, старенька композиторка (Ія Саввіна). Одначе більше вчить життя… Її сестра Аля (Марія Звонарьова), в минулому чемпіонка із кульової стрільби, має сина, що прикутий до ліжка внаслідок важкої хвороби нирок. Є ще мільйонер Діма (Дмітрій Марьянов), який веде безпутний спосіб життя – і це поруч біди, смертей і нещасть. Проблема фільму – як склеїти от сі два світи, багатіїв і бідарів. Бо ж другі вже починають пострілювати перших – так це й трапляється у фільмі, де колишня чемпіонка легко ранить багатенького Діму. Фінал є відкритим – син Алі видужає (допоможуть мільйонерські гроші і нирка Насті), героїня сильно полюбить мільйонщика, а він її… Та вона вертає в рідні піски, звідки колись пішла вода. І невість коли  вернеться, жива волога в цей висушений світ. Так чи інакше, попри деяку ходульність фабули, картина симпатична своїм антибуржуазним пафосом і сильними, яскравими характерами героїв і героїнь.

Світло далеких зірок

На “Кіношоці” вже традиційно багато кінозірок – головним чином російських. Хоча молодої порослі майже не видно – вони коли і з’являються, то тільки на день-другий – робота, її багато нині в Росії для кінематографістів. То ж більше  зірок, що полум”яніли на небосхилах 60-80-х років. Ось іде Станіслав Любшин (“Щит і меч”, “П’ять вечорів”…), трохи спираючись на паличку. Попри літа, красивий – напевно, що досі подобається жінкам, навіть молодим. Він приходить і на прес-конференції, де навіть бере слово. Головним чином для того, аби підтримати колеґ. 

А ось Людміла Зайцева (“А зорі тут тихі”, “Маленька Віра”…) – дивовижно схожа на своїх героїнь, земних і жіночних. А там Івар Калниньш, якого, щоправда, до пенсіонерів не зарахуєш – він і нині багато знімається, головним чином у Росії. Так само не пенсійного способу життя і Всєволод Шиловський, актор і режисер. От, сказав учора, мої прибалтійські друзі все говорили, за радянських часів, про свободу… А  я їм: свобода добре, одначе, хлопці, де зніматись будете? От, прозорливець – прибалтійським акторам нікуди нині подітися, окрім як у Росію їхати. Втім, це коли говорити про старших. Тут, в Анапі, у Краснодарському краї загалом, їх продовжують любити. На зустрічах із простими глядачами їх по-колишньому пригортають до серця і клянуться у вічній дружбі. Щодо молодших – то вже інша розмова.

Ну, а патріархом всіх нині сущих є Владімір Зєльдін – той самий, що знімався ще у знаменитому фільмі Івана Пирьєва “Свинарка і пастух”. Йому вже заледве не дев’яносто… Одначе ж ніяк не скажеш. Пригадується, ще десять літ тому на “Кіношоці” морська вода була холодна і всі бігли мокнути у басейні. У морі купався один лишень Зєльдін. І нині він не зраджує своїм звичкам. Отож і здоров’я… Учора, вже за північ, дивимось фільм, дехто трохи куняє. Позираю на Зєльдіна – ніц, не дочекаєтесь. Пряма спина, повна сфокусованість на екранних подіях. Щоби ви так само мені жили – до ста літ у морській піні купались і о першій ночі дивилися фільми про проблеми кохання. Будьмо!

Анапа, Краснодарський край, РФ




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com