Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Светодом хрустальные люстры каталог люстр.

Статті

21.10.2007 15:36

Душка в кожному з нас

Віктор Глонь

Міжнародною прем’єрою фільму голландського режисера Йоса Стеллінґа „Душка”/Duska було відкрито 37 Київський МКФ „Молодість". Кращого фільму для церемонії відкриття годі й уявити. Тому що тільки в контексті фестивалю він може сприйматися як пародія. Хочеться думати, що пародія доброзичлива, хай навіть і не зовсім тактовна.

Саме до „Молодости” фільм прив’язує щонайменше кілька фактів: показаний у „Душці” „Фестиваль "Фестиваль фестивалів” знімали в київському палаці „Україна” – там, очевидно, відбувалася церемонія закриття; у квартирі головного героя – кінокритика Боба – можна розгледіти плакат зі словом, принаймні схожим на „Molodist”. Сам же фестиваль являв собою наголошено провінційне дійство, яке мало відбуватися десь за часів "перебудови" – невиправдана патосність, пустослівні промови, які неймовірно викривлено (тому й кумедно) озвучує англійською перекладачка з інтриґуючим декольте – саме на ньому зосереджена увага Боба, і аж ніяк не на її словах, – при тому, що цей переклад розрахований лише на двох осіб – власне, Боба, і його колеґині. Ніде у фільмі не йдеться, що дія цієї частини фільму відбувається саме в Києві – лунає виключно російська мова, але на номерах авт чітко можна розпізнати український прапор, – тому нижче писатимемо назву цього „невідомого (пост)радянського міста” курсивом – Київ.

Йос Стеллінґ перед показом наголосив, що його фільм неординарний, і сприймати його потрібно відповідно. Та „відповідно” сприймати його важко, бо історія не зосереджується на чомусь конкретному. Протягом фільму акцент неодноразово змінюється – у цьому сенсі Стеллінґ значно перевершив Гічкокове „Психо”. Епізод же в Києві змінює сприймання історії цілком – покликаний пояснити, як і коли Боб зустрів дивака на ім’я Душка, насправді, є окремою історією – фарсову комедію про кінофестиваль ув одній з (пост)радянських країн – так і невідомо, чи Союз уже розпався: з одного боку радянські аґітплакати і бюст Лєніна, з іншого – білборди і яскраві „капіталістичні” неонові вивіски. І відтак не знаєш, на якого глядача розраховував Стеллінґ – західного, з його клішованим уявленням, чи пострадянського – який обов’язково помітить і зосередиться на всіх розбіжностях.

Усе це прив’язування до конкретики неґативно впливає на мистецьку якість стрічки. І, головне, на персонажа Сергія Маковецького – Душку – чому він є саме українцем-росіянином а не голландцем, чи представником іншої нації? Реально це може пояснити, певне, лише факт того, що саме Маковецький виконав цю роль – на церемонії відкриття він говорив українською мовою, і наприкінець завважив, що не знає, хто він – українець чи росіянин, і він ніколи не відділяв для себе Україну від Росії. Ці питання є важливими з огляду на те, що Душка, схоже, навіть не є окремою особистістю, окремою людиною – він видається частиною особистости Боба. Його друге „я”, якого він не розуміє – вони розмовляють різними мовами, якого він соромиться й намагається всіляко позбутися, але позбутися не може, адже відрізавши частину себе й сам перестанеш існувати. Ілюструється це епізодом, у якому Боб викидає Душку десь далеко за містом, і щойно намагається втекти на своєму авті – врізається у вантажівку. Перше, що він бачить отямившись – Душка намагається дострибнути до вікон лікарняної палати і цим показати, що він є, він буде, поки Боб його потребуватиме... Більше того, Душка – це друг, якого Боб шукав, і що він його знайшов у Києві. Та їхня перша зустріч не стала довготривалою. І Душка знаходить Боба в Голландії.

Власне, спершу Душка з’являється саме в Голландії, і вже флешбеком подається історія, що трапилася в Києві. На початку фільму Боб уже постарішав та й геть забув про свого дивного знайомого, він намагається писати сценарій, він закоханий у молоденьку касирку кінотеатру, що розташований навпроти його будинку. У касирки вже є хлопець, проте вони повсякчас сваряться, й вона помічає, як за нею стежить Боб – між ними зачинаються певні стосунки. Навколо цього й, здавалося б, зав’язується фабула фільму. Проте, все переривається з появою Душки. Він з’являється невідомо звідки. Ніби й сам Боб уже давно забув про нього, і ніяк не може зрозуміти, хто й чому так нахабно втрутився в його повсякденне, усталене життя. Цікавим видається той факт, що Душка виглядає однаково протягом усього фільму – він нітрохи не старішає – і це підтверджує здогад про те, що насправді він існує лише в Бобовій уяві.

Але чому Душка з’являється саме в той конкретний період життя Боба?.. Молодший Боб постає перед нами чорнявим красенем, який, очевидно, отримує насолоду від життя в усіх його проявах – хай навіть мусить висвітлювати псевдопатосне провінційне дійство, але ж і в такому випадку можна знайти позитивний бік – він намагається загравати до тієї ж перекладачки з інтриґуючим декольте... аж раптом уперше з’являється Душка й опосередковано перешкоджає його намірам. Згодом, вже у Голландії, Душка приходить до чоловіка, що живе переважно минулим – стіна в його кімнаті обвішана спогадами про минуле: світлини, журналістські посвідки тощо, – і всупереч цьому минулому, в якому він був кінокритиком, намагається створити для себе майбутнє сценариста, зав’язати стосунки із симпатичною касиркою. Усе це виходить доволі непевно й несміливо, навіть сором’язливо. Душка практично перекриває всі ці наміри.

Боб ставиться до свого гостя насторожено, натякає на небажання бачити його в себе, проте позбутися Душки, схоже, неможливо. Сергій Маковецький зазначив, що Душка – це кожен з нас. І, видається, мав рацію. От тільки яку саме рису кожного з нас утілює в собі Душка, конкретно сказати доволі важко. Можливо, це просто амбівалентна для кожної людини частина єства, яку ми воліємо приховати, навіть позбутися, але яка має здатність робити нас безпосередніми. Коли ж вести конкретно про Душку Стеллінґа, то він видається чимось середнім між героєм Дастіна Гоффмана з „Людини дощу” і Містером Біном Ровена Еткінсона.

Врешті, Боба цілком сповнює гнів, і він кидається на Душку з кулаками. Після цього інциденту Душка сам збирається й мовчки полишає його життя. Боб більше його не потребує? Він береться за написання сценарію і... зникає. Тривалий час згодом касирка приходить до його пустої занедбаної квартири, у якій лишився сам тільки комп’ютер, вмикає його й починає читати сценарій. Боб, тим часом, повертається до Києва з наміром відшукати Душку...

Як правило, твори, що претендують на звання „мистецьких” важко вписати у рамці конкретного жанру. „Душку” ж узагалі складно вписати в будь-які рамці – тут навіть універсальне „трагікомедія” не пасує. Якби існував жанр „фільм-відкриття „Молодости”, фільм Йоса Стеллінґа став би у ньому безсмертною класикою.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com