22.10.2007 16:38

Голландська ніч/Калейдоскопічні враження

Діма Бондарчук

Уночі по відкритті 37-ї «Молодости» у кінотеатрі «Жовтень» можна було втрапити на позаконкурсну фестивальну програму «Довгі ночі короткого метру: Голландія». У програмі – близько трьох десятків фільмів.

Передусім «довгі ночі», що є абсолютно зрозуміло, ваблять до себе молодь – хто ж іще всю ніч… дивитиметься кіна?! Та цього разу, на диво, не те що сходи та підлога були вільними – частина стільців не дочекалася своїх глядачів. Чим пояснити? – Можливо, звістка про захід не дійшла до студентів кіновишів?

Стрічки ж бо демонструвалися достатньо цікаві та різножанрові! Щоправда, якимось особливим упорядковуванням фільмів організатори себе не обтяжували – комедії, драми, анімація, філософські роздуми та безглузді розмови змішалися в одну національну голландську кашу.

В усіх фільмів є особливість – замість драматизму і трагізму в чистому вигляді, що його так люблять на фестивалях, події тут переважно показані з іронією та гумором. Безумовно, позитивний факт – «серйозних» короткометражок вистачить у конкурсних програмах. Та про те пізніше, зараз – голландська кінопідбірка, калейдоскопічні враження...

Наприклад, «Милий» (режисер Тамар ван ден Доп). Самотній жінці на день народження дарують…чоловіка, що до нього навіть є інструкція. Той прибирається, веде невимушені розмови і навіть іде геть, коли йому наказують.

Чи, скажімо, «Енґел і Броер» (режисер Ґанро Смітсман). Брат та сестра вдають своїх батьків, що розійшлися. Вони так само говорять та сваряться – в інтер’єрі, що собі створюють посеред смітника. Неочікуваною є кінцівка фільму – приїжджає мама і каже донці, що все буде добре і що принесла квіти, аби покласти на могилу братика. А той поряд неї: «Я ненавиджу квіти!» – вони сміються, а мама не розуміє.

«Складна історія, розказана просто» (режисер Яап ван Гойсден). Двійко друзів. При бажанні, можна висунути теорію про їхню нетрадиційну сексуальну орієнтацію. Один помирає від хвороби, іншому – нічого не залишається, як бути поряд і допомогати «доживати», а не «доісновувати», адже хворий не хоче чекати смерти на лікарняному ліжку.

«Донька» (режисер Марлеен Йонкман). Батько «обіцяв зателефонувати» і дівчинка днями чекає того дзвінка. Якось від дощу до неї у телефонну будку, ховається молодий хлопець. І вони потім закохуються одне в одного.

Також достатньо вартісних ігрових комедій. Як, наприклад, «Водійський іспит» (Таллула Шваб) – про жінку-невротичку, що в двадцять сьоме намагається відстояти своє право на водіння автівки і втрапляє на екзаменатора із сімейними проблемами; «Анна ІІ» (Марія Уйтдегааґ) – про ревнощі корови до молодої дружини її хазяїна; «Турецька краля» (Лодевейк Крейнс) – про боязнь хлопчака-скейтера перед чотирма братами турецької дівчини, яка йому подобається.

Безумовно, згадати варто і про анімацію. Тут вона посідає особливе місце. Переважно це добре намальовані декількахвилинні ролики.

Образ песика зі стрічки «Сумний собака» (Ганс ван де Мюленграаф) – надовго врізається в пам'ять. Це історія самотнього цуценя, який хотів подружитися з голубами, але ті втікали від нього. Песик намагався злетіти за допомогою своїх вух – нічого не вийшло. Тільки швякнувся з даху високоповерхівки. Та саме тим і здобув крила і прилетів на хмарку до голубів – але ті все одно його злякалися.

Власне, всі тридцять стрічок – варті уваги. Голландія задовольнила глядача. «Зарах.» – неодноразово кричали із зали та аплодували.