Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

06.02.2003 13:18

Джерела надхнення(фільм жахів: привіт від класиків)

Олександр Виноградов

Фільм жахів, як будь-який жанр, має свої вершинні досягнення, що вплинули не лише на формування кіномови, але й стали проекцією суспільних настроїв і відображенням індивідуальних фобій. Життя творців класики горору та біографії їхніх героїв все частіше беруться за сюжетну основу фільмів, що вони відмінні за рівнем поставлених завдань і за рівнем виконання.

Нині, коли кожен другий сяк-так спілкується скороченим варіантом англійської мови, модною стає німецька – мова богів.

Немає нічого випадкового: останнього часу американські студії випускають одна за одною художні біографії режисерів, які прищепили людству смак страху. Класику фільмів жахів вирізняє візуальний бік, сильний і стильний, що він завдячує своєму виникненню німецькому експресіонізмові 1920-х років, апологети якого завойовували Голлівуд з темпами сходження Гітлера до вершин абсолютної влади. Фрідріх Мурнау і Фріц Ланґ, Карл Фройнд і Роберт Сьодмак, котрі втекли від жахів нацизму, перетворили жанр у високе мистецтво ескапізму.

Фільм “Тінь вампіра”/ Shadow of the Vampire (2000) присвячений таємничим подіям, що начебто мали місце при створенні легендарного “Носферату, симфонії жахів”. За версією авторів, які дотримуються фактів, що вони до цих пір ніким не підтверджені й не спростовані, актор Макс Шрек (чудово виглядає в його ролі Віллем Дефо), котрий зіграв князя-кровопивцю, був справжнім вампіром. І – за сценарієм “Тіні вампіра” – його цікавість до пульсуючої жилки на шиї актриси була професійною.

Якщо для Джона Малковича роль режисера Мурнау стала черговим підтвердженням його класу, то режисер Еліас Мерідж, послугами котрого часто користується Мерілін Менсон, продемонстрував, що він не лише віртуоз провокації, але й майстер стилізації.

Фільм “Боги і монстри”/Gods and Monsters (1998) розповідає про останні дні життя режисера Джеймса Вейла (актор Ієн Маккелен), автора “Франкенштейна”, коли всіма забутий геній, що страждав на гідрофобію, залив сліпі очі й утонув у власному басейнові. Прощальний бенкет добровільного самітництва розділив з Вейлом його садівник (Брендан Фрейзер), що він у заключних кадрах фільму , багато років по тому, під дощем наслідує сягнистій ході монстра, образ котрого втілив у кіні Боріс Карлофф.

“Боги і монстри” вражають своєю старозавітною неполіткоректністю, що в її рамцях затишно почувається Ієн Маккеллен, так само відвертий гомосексуаліст, як і його герой. Досада самотности й свербіж інакшости порядкують на цьому святові непослуху.

Фільм “Ед Ґін”/ Ed Gein (2001) – справжня історія хлопця з глухої закутини, чиє життя стало приводом для створення фільмів, що вражають жахом душу: “Психоз” Альфреда Гічкока, “Техаська різанина бензопилкою” Тоба Гупера, “Мовчання ягнят” Джонатана Деммі.

Ед Ґін удень був тихим, добрим хлопцем, а вночі перетворювався на одного з найбільш дивних і небезпечних вар’ятів, які відомі історії. Батьки – тато-алкоголік постійно лупцював його мати, що схибнулася на страхові гріха і тому ненавиділа сексуальну близькість, – своїм життєвим прикладом надихнули сина на вбивства, некрофілію, канібалізм і труновикопування.

Заарештований 1957 року, Ед Ґін був визнаний психічно хворим і провів решту своїх днів у лікарні, де й помер 1984 року, але так і не побачив жодного з фільмів, що їхні автори відштовхувались од епізодів його бурхливого нічного життя.

Виконавець головної ролі Стів Рейлсбек, уродженець Техасу, для надання автентичности своєму героєві під час підготовчого періоду щосили відточував вісконсинський акцент, – майже як радянські актори, що їм випадало зіграти Лєніна, не обходили увагою його леґендарну гаркавість.

На жаль, режисерові Чаку Парелло не відомо, що достеменність не є замінником стилю, тому витвором його старань став фільм, який викликає незмінну цікавість, але не сягає рівня, скажімо, “Пустищів” Теренса Маліка, хоча він і дотримався всіх зовнішніх параметрів історії про банальність зла, що мирно спить у глушині.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com