Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

15.11.2007 14:41

Замість інтерпретації

Cвітлана Матвієнко, KINO-KOЛО (35) осінь 2007

Jane A. Taubman. Kira Muratova. New York: I. B. Tauris, 2005.

Книжка Джейн Таубмен – перше дослідження творчости Кіри Муратової «західною мовою». Книжкова серія, в якій її видано – KINOfiles Filmmaker’s Companions за редакцією Річарда Тейлора – наразі нараховує небагато видань. Кілька з них присвячено режисерам, деякі – окремим кінострічкам, серед яких «Людина з кіноапаратом» Дзиґи Вертова, «Панцерник «Потьомкін» та «Іван Ґрозний» Сєрґєя Ейзенштейна, «Чапаєв» братів Васільєвих, «Дзеркало» Андрєя Тарковського, «Маленька Віра» Василя Пічула, «Стомлені сонцем» Нікіти Міхалкова тощо.

Дослідження Таубмен належить до категорії робіт, що мають на меті познайомити авдиторію з митцем. У своїй книжці дослідниця справді «працює» на режисерку, розгортаючи перед читачами контекст творчости Кіри Муратової спочатку в одній «окремо взятій країні», а потім – в іншій. Джейн Таубмен не вдається до інтерпретації стилю Муратової, не теоретизує її прийоми та винаходи. Авторка є свідомою того, що наразі треба підготувати ґрунт для подальшого дослідження її фільмів. Вона розставляє наголоси, наводить факти, пояснює деякі обставини життя і творчости режисерки протягом кількох десятиліть.

Розвідка складється з восьми частин, у яких вона робить детальний огляд  робіт Муратової від перших робіт до останніх на момент написання монографії стрічок. Вона розпочинає з того моменту, як студентка ВДІКу Кіра Короткова виступила співавтором сценарію та режисером студентського фільму «Весняний дощ» (1958). Таубмен не випускає з поля уваги й запозичення, впливи, традиції – все, що так чи так формувало «авторський стиль» Муратової. Однак, «авторський стиль» часто формується «всупереч», а не «вслід». Дослідниця наводить уривки інтерв’ю з Муратовою, де та зізнається, що хоча й бачила фільми Шепітько, Тарковського, Йоселіані, Параджанова та Кончаловського у середині 60-х, ніколи не відчувала присутности «покоління». Муратова завжди підкреслювала свою іншість: «Я приїхала до СРСР із Румунії... Я маю іншу біографію». Одночасно вона визнає вплив своїх сучасників, наприклад, Параджанова, а також постатей з історії кіна, як-от Ейзенштейна, особливо його стрічки «Іван Ґрозний».

Перший розділ сфокусовано виключно на біографії. Він починається таким рядком: «Біографія Муратової допомагає пояснити її виразну незалежність і вперту наполегливість у творенні кінострічок у її власний спосіб». Кінороботи згадуються побіжно, на першому плані – постать «ексцентричної безкомпромісної одеситки», що її система радянського кіна спершу відкидає, а згодом несподівано поціновує. Таубмен дає можливість відчути іронію Муратової з приводу цих владних ігор, наводячи їдкі та саркастичні судження щодо можливостей системи використовувати особу: вона «мне» і «пестить» водночас. Отже, іронія залишається єдиним можливим ставленням як до поразок, так і до успіхів: «Вчора вони казали: «Ти – ідіот»... І раптом вони стверджують: «Ти – геніальний!», – веде Муратова.

Авторка поділяє роботу Муратової на кілька періодів, присвячуючи кожному окремий розділ: «Провінційні мелодрами» («Короткі зустрічі», «Довгі проводи»), «Невідома Муратова» («Серед сірого каміння», «Зміна долі»), «Радянський апокаліпсис» («Астенічний синдром»), «Після апокалапсису» («Чутливий міліціонер», «Захоплення»), «Злочини без покарання» («Три історії»), «Українська режисерка» («Лист до Америки», «Другорядні люди», «Чеховські мотиви»). Як видно з назви останнього розділу, Джейн Таубмен – професорка російської літератури та культури – ідентифікує Муратову з Україною. Втім,  «українськість» Муратової – дещо ситуативна: після розпаду СРСР, на думку дослідниці, Муратова стає ще більшим «аутсайдером», ніж була доти, адже тепер вона – «народжена в Румунії російськомовна громадянка України, яка продовжує робити свої фільми російською в багатомовному, багатонаціональному місті-державі Одесі». Буття «іншим» та буття «своїм» у певній культурі – два в одному – містять у собі одне одне.

Серед найважливіших акцентів книжки – наголос на «марґінальності» Муратової, яка, за словами Таубмен є «есенцією її естетики та світогляду». Таубмен згадує гру непрофесійних акторів, особливу увагу режисерки до візуального, та головне – притаманне її фільмам очуднення мови («Muratova’s customary estrangement of language»). Нарешті – іронійне Муратової з усіма відтінками болю, ніяковіння, абсурду, гіркоти. Розглядаючи муратовський сміх, дослідниця наводить фраґмент рецензії з московської «Независимой газеты», де Муратову називають «російсько-українським Чапліном». Сміх у Муратової – не позитивна емоція, це радше розрив раціонального, розрив наративного, це криза розуміння, криза сприйняття. У своїй праці Джейн Таубмен лише згадує «ефекти», однак до інтерпретацій, як уже зазначалося, не вдається.

Нью-Йорк




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com