Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

15.11.2007 15:03

Голос Рєнати Літвінової: Книжка "Обладать и принадлежать"

Поліна Мошенська, KINO-KOЛО (35)

Рената Литвинова. Обладать и принадлежать. Новеллы и киносценарии. Предисловие Киры Муратовой. СПб.: Сеанс, Амфора. 2007.

Схоже на сон, але правда.

Парадоксальна, цитатна “жіночність” органічна для Літвінової, оскільки нею самою створена, виявлена. Уривки фраз. Жіночність письма. Певною мірою навіть прогностичність. Недарма сивілами були лише жінки.

Не розум, а стан гострої надчуттєвости між свідомістю й несвідомим – ось  ідеальний простір такого письма. Все зсередини, ірраціональне.

Певна густина екзистенції, що не піддається хаосу, а заломлює його на свій, лишень їй відомий манер.  Все тече, ллється, тягнеться. Павзи, мовчання, незрозумілості та невідомість. Повтори жестів, слів, кочування фраґментів, образів, описів. Читаючи, згадуєш або дивуєшся, як вони вже застосовані самою авторкою в кіні, або як вони ще можуть “бути”. 

Жіночий персонаж Літвінової – істота, яка здається вічно юною, яка знати не знає, що таке завтра. Це не може не дивувати, враховуючи атмосферу відчаю та розчарованости, що нею вона оточена, враховуючи жорстокість її гри. Але якщо вона виживає, то тільки тому, що залишається поза психологією, поза сенсом, поза бажанням. Ця жінка не вкладає жодного смислу в те, що робить і не бере на себе тягаря бажання. Навіть якщо вона намагається пояснити свої дії – з усвідомленням провини чи цинічно – все це чергові “пастки”. Остання ж пастка полягає в її вимозі роз’яснення стосовно самої себе – коли вона ніхто й ніщо, байдужа до того, хто і що вона є, коли вона існує іманентно, без пам’яті та без історії, а сила її саме в тому, що вона просто є, невловима, сліпа до власної сутности, але знає механізми розуму та істини. Вона безсмертна, інакше кажучи, “невгамовна”.

Тому вона самотня. “Присутня-відсутня”, розчинена у власній “видимості”. Вона не належить ніякому місцю, часові. Її походження – втрачене, її теперішнє – невизначене.

Живе у світі, населеному жінками. В обіймах з небом, перетворюються на зорі, на найміцнішу дружбу, вродливих жінок з ножами.

Вона: інфернальна, інфантильна, напівбожевільна, природно екзальтована.

Її  цікавить той період життя, коли людина помирає або робить жахливі вчинки. Її цікавить темний бік людини. Те, про що ви боїтесь сказати, не хочете, щоб про вас знали – запалює її уяву. Чорне, патологічне її хвилює. Можливо, вона така сама, стоїть на межі патології, можливо, вона патологічна – її це не лякає.

Не боятися смерти. В цьому зовсім немає "некрофілії".

«Все не послідовно та зітханнями». Її взаємини з реальністю – складні та ігрові. Її стиль – її власне божевілля – проступає в усьому.

Тому в передмові до книжки Муратова говорить про Літвінову як про  особистість, що чіпляє. Оскільки вона репрезентує себе, нічого іншого. Їй нічого не подобається насправді, крім її еманації. Вона органічна, божественна від природи.

“Вона має на це право, хоча може виглядати кумедно, дивно, смішно, дико, це її право – як унікального створіння природи”.

Кіносценарії та новели –  “Офелія, безвинна потопельниця”, “Монологи медсестри”, «Про чоловіка» («Два в одному») – вже реалізовані Кірою Муратовою. Можна  простежити найменші трансформації сценарію. “Принциповий та жалісливий погляд Алі К.”, текст, завдяки якому Муратова дізналася про Літвінову.

«Володіти й належати»: принципова різниця з фільмом Валерія Тодоровського «Країна глухих». Інший настрій. Головні персонажі – божевільні, досконалі. Переживання, спів. Стихійний трагічний приступ туги. Текст повністю витканий із внутрішніх монологів, навіть якщо це діалоги. Розмови з душею. “Бійся гарних прикмет, якщо ти опинишся у небезпечній ситуації, але будуть дотримані всі умови краси, ти погодишся на таку смерть. Бійся, остерігайся гарних небезпечних ситуацій. У тебе така схильність, доля”. І відповідає собі: “Ти знаєш, така смерть, я її зараз уявляю, не лякає мене. Вона як подруга мені, сестра, що посміхається, вся в білому. Я уявляю її обличчя. Мене до неї тягне, мені хочеться обійняти її”. 

“Небо. Літак. Дівчина”. Картина смерти – чарівно, таємничо.

Про смерть – патетично.

“Нелюбов” –  різновид ентропії, що закінчується смертю. Смерть як відсутність любови. Любов як випадкова смерть.

"Весна" у співавторстві з Ґлєбом Алєйніковим. Про матір, сина, вчительку, вбивство, сокиру та рушник. 

“Дуже кохана Рита, остання з нею зустріч”, де дві молоді жінки у лікарняній палаті (Риточка Готьє і та, що веде щоденник і сидить спиною). Сон – мати просить лягти у труну: “не бійся, дивись, як все святково, радісно”. Патологоанатом кидає недопалок у живіт. Подруги замість білої сукні, якої не було, купують червоного коропа. А чорні ворони по жіночих колінах переходять на інший бік лавки.

Існують  лише жінки. Чоловіки – другорядні, їхні дії підлаштовані та підконтрольні дії жінки.

“Третій шлях (чоловічі одкровення)”. Діалог приятельок. Почуття, емоції. Плачуть від нервів, туги, почуттів. Стан malade. Прагнуть звільнення. Органічна, не награна загадковість.

“Чекати на жінку”. Фаїна. Багато курить. Кілер. Кров чоловіків – брудна, вони не тонкі. Нудить від запаху крови.

Жінки за столиках кафе, на подвір’ях, у вікнах перших поверхів. Самотність жінки. Повна самота. Жінка тонше.

«Дві, комусь потрібні (Вокальні паралелі)». Співачка та її подруга Ре. Вони оточені стінами, що не всмоктують кулі. “Будуть літати по кімнаті, поки хтось живий її не зловить тілом”. Лякає, що квіти, поки її не було, випили воду. Ненавидіти її легше ніж любити. Болить серце, ніби воно не одне, а їх ціла купа. Так боляче зсередини, що не відчуває болю ззовні.

Дні з життя подруг. Дні, що тратяться.

“Про щастя і про зло (Богиня: як я покохала)”. Фраґменти мови закоханого, самотнього, стражденного, незрозумілого. Сни, сни. Таємниця любови більша за таємницю смерти. Лише на любов слід дивитися. Заради любови повертаються навіть мертві.

Справжня любов, занадто справжня, щоб її винести (не доки смерть не розлучить нас, а доки вона нас не поєднає).

“Немає такої Богині, яка вступилася б за мене хоча б на годину!.. де вона? Потрібна Нова Богиня для такої, як я... смерть – вічна дівчина! Інші бояться, не готові, а я ні – я готова. Немає смерти для мене. Немає смерти для мене... я ваша Богиня пропащих. Богиня в місті”. На волоссі корона з обідраними блискучими прикрасами та звисаючі вздовж нарум’янених щік гирлянди намиста, з весільною фатою. Безліч незграбних несправжніх прикрас, нібито взятих із театру; каблучки без каміння.

«Хлопчики бігли та стріляли в неї з трубочок. Вона говорила до них: облиште мене».




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com