Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

10.02.2003 19:07

Мої п’ять балів...(про фільм “Правила сексу”)

Олег Рой

ПРАВИЛА СЕКСУ/THE RULES OF ATTRACTION (110’, США – Німеччина, 2002), сценарій: Роджер Ейварі за романом Брета Істона Елліса, режисура: Роджер Ейварі, оператор: Роберт Брінкманн, актори: Джеймс ван Дер Бік, Ян Сомерхалдер, Шеннін Соссамон, Джессіка Біл, Кіп Пардью, Ерік Штольц, Фей Данавей.


Екранізувати творчий спадок Брета Істона Елліса – особливе задоволення. Письменник, котрий міг написати “Реквієм за мрією”, але не зробив цього лише через вторинність будь-яких реквіємів відносно патетичних симфоній, залюбки малює непривабливість навколишнього середовища за посередництва густих фарб “зникомої краси” дрібнобуржуазних втіх. Втішатися, щоправда, доводиться недовго, бо недобра фантазія автора полюбляє дарувати своїм антигероям відвертий катарсис іще десь посередині тексту, щоби залишок сторінок присвятити їхньому повільному вимиранню, тим самим підтверджуючи улюблену тезу неулюбленого письменника мого дитинства про те, що буржуазія як клас – приречена. А сповна насолодитися компромісним нігілізмом майже сценариста за художньо-документальним почерком можна лише завдяки екранізації, бо, щоб когось дуже сильно не любити, треба спершу зазирнути до його безсоромних очей...

Роджера Ейварі полюбляють вважати закінченим невдахою незалежного кіна, бо в нього начебто вистачило брутальности взяти на себе авторство “Кримінального читва”, при тому, що сам він насправді, швидше, доводить свою причетність до світу сумнівних фантазій Істона Елліса, тобто іншими словами “less than zero”, менше, ніж нуль. Тож сварити його за звернення до прози свого літописця – справа брудна. Нехай тим переймаються 40-річні незаймані як головні опоненти трагічним непристойностям на екрані, я ж збираюся співати Ейварі оду як людині близькій мені за духом декадентської розпусти та ще й фантастичної зарозумілости. Тим паче, що на сьогодні “Правила сексу” – найбільш конкретна та адекватна з екранізацій письменника, без надмірного “плачу Ярославни” за роками гріхопадінь (“Менше, ніж нуль”) і жіночих гіпербол з приводу тісного взаємозв’язку між сексуальністю та серійністю вбивств (“Американський психопат”).

Коли боляче – треба плакати, коли весело – треба сміятися, коли аж ніяк не можна – треба вмирати... Давня формула життєдіяльности зазнає серйозних коректив в історії трьох американських студентів, котрі під зовнішнім впливом внутрішнього призначення відкривають для себе, що, коли аж ніяк терпіти і боляче – треба сміятися зі слізьми на очах, а коли весело – треба швиденько, доки не пізно, помирати. Замкнене коло нездорових взаємин, що його складають майже закоханий майже дебіл, закомплексований ґей з нестачею досвіду та остання незаймана до пори до часу, мусить все ж розірватися під час святкування з приводу кінця світу, коли кожен нарешті зрозуміє, що саме мав на увазі інший. Глянути на кінець світу з розширеними зіницями та свідомістю допоможе втрата останніх ілюзій, спровокована, як з’ясується, взаємною зневагою всередині, здавалося б, любовного трикутника. Таким чином трохи неточна вітчизняна прокатна назва стрічки “Правила сексу” набуває певного сенсу. Адже всі герої фільму намагалися грати за правилами сексу з молодіжних поп-комедій, котрі аж ніяк не допомогли їм не залишитися у фіналі біля розбитих корит різноманітної місткости. Шон не отримав дівинки Лорен, що вона її втратила зовсім не так і не з тим, з ким мріялось, а Пол, своєю чергою, не отримав Шона, думками про зваблення котрого жив увесь фільм. Тож дивна, на перший погляд, хронологія подій у фільмові, що починається із абсолютного, і зовсім не гепі-, енду, перестає дивувати, як тільки розумієш, що герої повернулися до того, з чого стартували, до святкування кінця світу, саме цього певного кінця світу, бо циклічність їхнього існування має на увазі безмежну кількість кінців світу, загальних для всіх і окремих для кожного...

Роджер Ейварі і сам розуміє, що знайшов свого автора. Поєднати цинізм із комедією він спробує ще раз через рік, коли візьметься за екранізацію останнього з неекранізованих романів Істона Елліса та програмового, на думку літературознавців, твору “Гламорама”. Стрічка має розставити останні крапки в історії взаємовідносин між світом людей та світом речей, чого немає в “Правилах сексу” (ця історія, швидше, про тотальну відсутність взаєморозуміння, новий Вавилон); і то, до речі, як на мене, єдиний серйозний недолік пропонованого екранного втілення. Бо, як відомо, сам Істон Елліс – раб брендів і трендів, що він має у цій галузі серйозні психологійні проблеми. Ейварі ж раб модних рішень, і серед монтажних феєрверків була просто загублена така важлива для автора першооснови наркозалежність від блискучої лейби. Зате все інше на місці, і виконано не менш блискуче, ніж найблискучіша лейба: самотні через власну неспроможність молодики терпляче чекають кінця світу, аби йому ж помститися за власну неспроможність (монтажні феєрверки додаються). Абсурдна у викладі та солодкаво-гіркувата на смак піґулка по-голлівудському ґламурної правди життя, та ще й сповнена інфантильно-сердитих повчальних інтонацій (нині вельми модних: дякуємо “Реквієму за мрією”), поки що ходить із вінцем найяскравішого кінорелізу нового року. Звісно, до кінця року корона впаде, але навіть халіф на час все ж вписує своє ім’я в історію.

Ризикую викликати гнів усього проґресивного людства, але стрічці, яка не знала жодної позитивної рецензії у цілому світі, я винятково від себе дарую п’ять балів за п’ятибальною шкалою. Винен у тому, швидше, Істон Елліс, як і мій літописець, але не так часто зараз зустрінеш фільм, герої котрого настільки тебе не зачіпають, що ти їх починаєш мимоволі любити. І не просто любити, а щиросердо бажати, аби вони дочекалися свого Армаґеддону в надії, що й самому перепаде якийсь шмат розпеченої лави з “Феррарі”, “Ламбарджіні” та “Армані”, хоча персонажі Істона Елліса у викладі Ейворі те і недооцінюють...



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com