Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

05.05.2008 20:29

«Трайбека»-2008: Нове латиноамериканське кіно знову звертає на себе увагу світу

Юрій Шевчук

Цього року МКФ «Трайбека» продовжує знайомити свого глядача з менше знаними кінематографами світу. Цим вона особливо цікава. Одночасо у програмі фестивалю, як конкурсній так і позаконкурсній, достатньо добре представлені давно визнані національні кіношколи. Якщо торкатися тематичних блоків, то серед найбільших є мистецтво, політика, жіноча проблематика, війна, Азія. Серед рис, які поєднують найрізноманітніші фільми, насамперед велика увага до проблем людської ідентичности й найбільш несподіваних форм її виявлення – від легко впізнаваних ситуацій буденного життя до неправдоподібно закручених історій, які не мають шансу коли-небудь трапитися. Але навіть тут не треба поспішати, адже відоме старе спостереження про життя, яке буває дивовижнішим за всяку вигадку.

Варта подиву присутність на фестивалі латиноамериканських фільмів, які в низці випадків представляють деб'ютанти. Те, що до конкурсної програми неодмінно потрапляє велика частина пропозицій із цієї частини світу, цілком закономірно. За даними перепису 2000 року в зоні Великого Нью-Йорка проживає близько 3 млн. латиноамериканців, тобто кожен шостий нью-йорківець – із Латинської Америки. Навіть відверто слабкі, по-аматорськи зроблені фільми, викликають тут жваве зацікавлення і захопливу реакцію. Улюбленим сюжетом є життя іміґрантів, які приїжджають до США із півдня у пошуках кращої долі. Цю тему трактує зокрема колумбійський фільм «Тураґенція «Рай»/Travel Paraiso, режисер Саймон Бренд. Закохана пара молодят із міста Медеїн, Реїна і Марлон, які живуть не в найбідніших сім'ях, таємно від батьків і друзів вирушають у ризикову подорож до міста своїх мрій Нью-Йорка. Причина такої відчайдушности не в злиднях, а в бажанні Реїни скуштувати заповітної «американської мрії» - надто привабливим виявивилося для неї Велике Яблуко. Марлон такий закоханий, що вартий на будь-що, аби лишень догодити своїй нареченій. Щоб заплатити контрабандистам, які ховаються за фасадом туристичної аґенції «Рай», Реїна і Марлон обкрадають близьких і зникають. Ледве почалася їхня подорож до Америки, як романтика і пригоди поступилися місцем брутальній дійсності нелеґальної іміґрації. В нетрях реального, а не намріяного Нью-Йорка кохані гублять одне одного. Юнак опиняється над прірвою загибелі і замість осяйного майбутнього, думає лише про те, як повернутися живим до рідного Медеїна. Пoступово завдяки допомозі добросердих земляків-іміґрантів, власній наполегливості й прихильній долі Марлон намацує ґрунт під ногами.

Фільм «Тураґенція «Рай» мав великий успіх у Колумбії. Те, що йому прогнозують те ж саме в американському прокаті, не викликає великого подиву навіть не зважаючи на його більш ніж помірковані художні чесноти. Досить проста сюжетна колізія, маса штампів, аматорська гра провідних акторів, часом до такої міри, що робиться ніяково, часта відсутність мотивації поведінки персонажів, надуманість ситуацій – ці й інші недоліки, не завадили колумбійській картині здобути дуже прихильну зустріч глядацтва і на диво поблажливої критики. У чому ж справа?

Секрет такого парадоксу у кількох чинниках. Безпрограшна тема поневіряння іміґрантів, резонує не лише з латиноамериканським гладяцтвом, але із кожним, хто так чи так був чи є в становищі іміґранта тут, у США. До речі, для України тема виїзду на чужину аж ніяк не менше актуальна, ніж для Колумбії, Пакистану чи Індії. Фільм наскрізь просякнутий колумбійською культурою – це не лише мова, музика, обличчя, сутуації, легко пізнавані для кожного жителя тієї країни, але й загальна оптика оповіді – Нью-Йорк і американська дійсність пропускаються через призму сприйняття саме колумбійських персонажів, забарвлюються суто латинською семтиментальністю і від того набирають певної свіжости, інтриґують. Фільм добре приправлений еротикою, а її носіями є, за висловом одного нью-йоркського критика «до непристойного вродливі актор (Альдемар Корреа) та акторка (Ангеліка Бландон)». Нарешті у фільмі знявся, хоч в епізодичній, але достатньо важливій ролі улюбленець американської публіки «досконалий у кожній ролі» Джон Леґвізамо, сам виходець із Колумбії. Йому якраз пощастило здiйснити свою «американську мрію» й стати кінозіркою у США.

Вартий уваги мексиканський фільм «Любов, біль та навпаки»/Аmor, dolor y viceversa, режисер Альфонсо Пінєда-Уйоа. Частково детектив, частково трилер, а частково фільм жахів, ця картина заснована на складно сплетеній історії про кохання, ненависть, фіксацію на здісненні жаданого. Молода, професійно успішна і, звичайно ж, вродлива жінка Чело та молодий хірург-кардіолог доктор Маркес (Леонардо Сбаралія).

Частина перша – «Чело». Чело випадає із звичайного для її оточення життя: її не цікавлять чоловіки, вона  іґнорує залицяння безперевної низки кавалерів, лишає поза увагою умовляння подружок вийти на люди. Чело – сучасна версія Святої Терези із Авіли з тією різницею, що екстатичний стан, в який вона потрапляє, живиться не релігійним почуттям, а гріховним жаданням кохати й бути коханою. Як Св. Тереза кохала лише Ісуса Христа і лише йому була віддана духом і тілом, так і Чело віддається без останку своєму коханому чоловікові. Як Тереза впадала в екстаз від свого релігійного кохання, так і Чело переживає любовні екстази, які з кожним нападом посилюються і стають руйнівними. В обох об'єктом кохання є не реальна особа, а плід уяви.

Обранець Чело – безіменний красень, який з'являється до неї у кожному сні, зливається із нею в пристрасті, а потім зникає. Непереборне жадання оволодіти своїм коханим стає всепоглинаючою обсесією, фіксацією, затьмарює свідомість Чело, її екстази-марева стають дедалі загрозливішими. Нарешті під час одного з них Чело – цілком у дусі католицьких фанатиків віри – сама завдає собі тілесних ушкоджень. З ними вона подає до поліції заяву про зґвалтування. Чело спромагається дати поліцейському художнику надзвичайно докладний опис ґвалтівника. Через тиждень її запрошують упізнати підозрюваного у зґвалтуванні, якого заарештовано. Чело розглядає прекрасне обличчя свого несподівано утілесненого коханого через двостороннє дзеркало, і нею опановує страх: замість ніжности й бажання у його погляді – нестримна ненависть. Інспекторові вона каже, що зарештовано невинну людину. Далі кошмар перетворюється на безперервну низку жахіть. Об'єкт її жадання починає невідступно переслідувати Чело. Охоплена тваринним страхом, вона купує зброю для самозахисту. Нарешті, стомлена від погоні, вона наважується на конфронтацію. Якось уночі Чело лишає двері до свого помешкання незамкненими й лягає спати, взявши до ліжка  пістолет. У момент, коли її переслідувач схиляється над нею, готовий у кожну мить завдати смертельного удару, Чело вихоплює з-під ковдри пістолет і стріляє.

Частина друга – «Доктор Маркес». У хірурга-кардіолога доктора Маркеса життя на позір як у казці: добра робота, високий суспільний статус, визнання, заможне життя й чарівна наречена. Але на цій бездоганній картині є одна темна пляма. Якось охоплений бажанням насолоди, Маркес зраджує своїй обранці із прекрасною незнайомкою з бару. Переспавши з нею ніч, він не прощаючись вислизає із готельного номера. Але втеча не вдається: щоночі його починає відвідувати один кошмар. Та сама чудової зовнішности жінка з обличчям Чело переслідує його уві сні. Щоразу кошмар закінчується тим, що Чело заганяє йому у спину довгий ніж. Кошмар зі сну виливається в реальне життя доктора, опановує його думками. За кілька днів до весілля його наречену на смерть збиває авто. За кермом Маркес бачить жінку зі своїх кошмарів. Він заявляє до поліції, описує зовнішність злочинки, приходить на її впізнання. Так, помилки немає – жінка, що стоїть по той бік двостороннього дзеркала й закохано дивиться на нього, є вбивцею його нареченої, руйнівником його щастя, всього життя. Сповнений непереборного бажання особисто помститися їй, Маркес каже поліції, що вони зарештували не ту людину. Далі життя стає для нього однією нав'язливою думкою про помсту, помсту за всяку ціну. Така нагода швидко з'являється. Відчуваючи, що незамкнені двері помешкання незнайомки – це пастка, влаштована йому, він тим не менше заходить у неї. Наступного ранку поліція знаходить у помешканні тіла двох людей: Чело і доктора Маркеса.

«Любов, біль і навпаки» продовжує традиції нового мексиканського кіна, яке зараз пов'язують насамперед із іменами Алехандро Ґонсалеса Іньяріту («Вавилон»), Альфонсо Куарона («Діти людства») та Ґіллєрмо дель Торо («Лабіринт Павна»). Всі вони здобули міжнародне визнання. Як і згадані фільми, «Любов, біль і навпаки» поєднує реальне, сюрреальне і фантастичне. Їхній симбіоз настільки тісний, що часто годі зрозуміти – те, що відбувається на екрані, є сном чи дійсністю. Автор фільму не приховує, що користується естетикою сюрреалізму, розглядаючи сон як вікно, що через нього лише й можна проникнути в сутність людської істоти, зрозуміти мотиви її поведінки. Сон у  стрічці стає реальнішим за дійсність, визначає її, диктує поведінку пресонажів, виглядає переконливішим, ніж реальність, як не для глядача, то, напевно, для протагоністів фільму. У цьому – зануреність картини в іншу латиноамериканську традицію, тим разом літературну – магічний реалізм. Її асоціюють насамперед із такими постатями, як Ґабріель Ґарсія Маркес, Алєхо Карпентьєр, Маріо Варґас Льоса чи Ісабель Альєнде. Як у творах цих письменників, у фільмі знову і знову робиться спроба здійснити парадоксальне, поєднати в одне низку антиномій – реальність і фантазію, кохання і смерть, відданість і зраду, чоловіче начало із жіночим. Надприродне, фантастичне подається як щось цілком буденне й можливе у житті. Як у магічному реалізмі, час у фільмі має не лінійну а циліндричну траекторію: те, що сталося раз, повинно знову статися. Глядачеві щоразу підказують, що має статися, але від цього оповідь парадоксально набуває ще більшої напруги. Нелінійний розвиток колізії, постійні спалахи споминів, несподівана зміна місця дії, взаємопроникнення сну й дійсности, фантастичного і справжнього, свідомого і підсвідомого – все це в сумі тримає глядача у якомусь стані неспокою, наелектризованому інтриґою, страхом, очікуванням невідомого. Для режисера-початківця це достатньо імпозантна робота.

Із десятків інших фільмів у програмі МФК «Трайбека» «Любов, біль і навпаки», звернув мою увагу насамперед тим, що в ньому знявся Леонардо Сбаралія, один з чотирьох-п'яти напопулярніших  акторів іспаномовного кінематографа сьогодні. У цьому списку разом із ним оскароносний Хав'єр Бардем, а також Едуардо Норієґа, Серхіо Лопес та Хорді Молья. Тридцятивосьмирічний Сбаралія народився і виріс у Буенос-Айресі. Вже у юному віці почав грати на театральній сцені. Його досить швидко помітили у рідній Аргентині не лише з огляду на надзвичайну вроду. Кіноакторський успіх Сбаралії, пов'язаний із картинами режисера Марсело Пінєйро. З'явившися у фільмі «Дике танґо»/Tango feroz (1993) Сбаралія заявляє про себе не лише як про красунчика, від якого мліє аргентинське жіноцтво, але як про талановитого серйозного актора, якому під силу складні ролі. Визнання поза Аргентиною і прорив у світовий іспаномовний кінематограф здобула для Сбаралії роль у фільмі того ж Марсело Пінєйро під назвою «Палені гроші»/Plata quemada (2000). Однa за одною йому починають пропонувати ролі в іспанських і дедалі частіше міжнародних проектах. Сбаралія знявся  у понад сорока картинах, а серед його партнерів такі визнані майстри, як Mакс фон Зюдов, Жеральдін Чаплін, Гарві Кайтел, Анхела Моліна, Леонор Вотлінґ, Сесілія Рот, Джанкарло Джанніні, Клавдія Кардінале, Мікеле Плачідо. Лише у 2008 році на екрани виходить п'ять картин за його участи: три іспанські – «Щоденник німфоманки», «Святі» та «Інерція тіл», італо-аргентинська «Прем'єри снів», мексиканська «Любов, біль і навпаки». 

**
26 квітня ЛЕОНАРДО СБАРАЛІЯ дав інтерв'ю для KINO-KOЛА

Юрій Шевчук: Що в ролі д-ра Маркеса резонувало з тобою на особистому рівні?
Леонардо Сбаралія:
Цей персонаж цікавий своєю здатністю створювати для себе різні ідентичності, підлаштовуючися під обставини й інших, але водночас затримувати в самому собі щось стрижневе і незмінне. Він постає в одному вигляді з перспективи автора сценарію і в іншoму із перспективи головної героїні Чело. Відтак в одному персонажі маємо справу із двома докторами Маркесами. Один – це той, що намагається вивільнитися з-під влади кошмарного сну, що переслідує його. Він, не зважаючи на це, задоволений своєю нареченою і життям. Інший проходить через драму загибелі своєї нареченої. В одному персонажі маємо кілька індентичностей.

Що в цій ролі було для тебе найтяжчим?
Передати розвиток персонажа, його перетворення з людини цілком нормальної, лікаря у дорогій клініці, з успішною кар'єрою, високим престижем, на чоловіка, який поступово втрачає розум, божеволіє, стає одержимий бажанням убити іншу людину і самого себе.

У фільмі два значеннєві рівні – один, це те що піддається прямому спостереженню, інший – глибинний, те, що криється за вчинками, словами, ситуаціями. Якщо висловлюватися термінами естетики сюрреалізму, цей фільм – свого роду сон і як сон він щілина, через яку можна проникнути в людську істоту. На твою думку, про що фільм на глибинному рівні?
На фундаментальному рівні цей фільм – про людську ідентичність, про те, як людина намагається осягнути саму себе. В остаточному підсумку й доктор Маркес, і Чело виявляються неспроможними осягнути, ким же є кожне з них, віч на віч зіткнутися із власним «я». Кожне з них не здатне бути до кінця чесним із самим собою. Чело одержима фантазмом коханого. Вона не може погодитися з тим, що він існує лише в її уяві. Доктор, не бажає взяти на себе відповідальність за помилку, яку він вчинив у минулому, і яка його тепер переслідує як невідступний кошмар. Обидвоє починають неначе рухатися траекторією замкнутого кола, знову і знову проходячи одне й те саме, наче закляті.

Чело і доктор Маркес – антагоністи. Водночас кожен із них – у прямому й метафоричному сенсі – є відзеркаленням іншого. Недарма у фільмі в один із найдраматичніших моментів вони дивляться одне на одного у двостороннє дзеркало. Чи можна вважати їх не двома окремими особами, але двома агонізуючими частинами однієї і тієї ж людини?
Думаю, що так. І як взаємне відображення, кожен із них неначе висвітлює певні риси іншого. У цьому сенсі вони – два боки однієї монети. У взаємодії цих двох персонажів спочатку формується, а згодом і розв'язується основна головоломка фільму. Чело виявляється потворним обличчям доктора, а доктор – потворним обличчям Чело.

Чи цим фільм каже, що в кожному із нас є щось від монстра?
Ні, зовсім ні. Це було б занадто велике узагальнення. Фільм не претендує на таке узагальненння відносно всієї людськости. Маємо тут справу із двома конкретними персонажами, які не здатні взяти на себе відповідальність за власні вчинки. 

Як актор ким ти почуваєшся насамперед: аргентинцем, іспанцем, латиноамериканцем, громадяниним світу?
Засадничо я сформувався в Аргентині, країні, культуру якої я знаю найкраще, країні, в якій я найлегше самовиражаюся. Вже вісім років я живу в Іспанії, або почасти в Іспанії й почасти в Аргентині. Відтак я також знайшов своє місце в іспанській культурі. Зараз я уперше знявся у мексиканському фільмі.

Із твоєї творчої біографії видно, що ти не боїшся зніматися у деб'ютних роботах, чи то в режисерів-деб'ютантів, як свого часу аргентинець Марсело Пінєйро, іспанець Родріґо Кортес, чи як тепер – сценарист Алекс Маріно чи режисер Ліберто Рабаль.
Я працював з багатьма деб'ютантами.

Чи ти погодився би знятися в українському фільмі за умови, що тобі сподобається запропонована роль і сценарій, навіть якщо зовсім мало платитимуть?
Звичайно погодився б, із задоволенням.

Нью-Йорк
Переклад з іспанської Юрія Шевчука

На світлині Юрія Шевчука:
Леонардо Сбаралія під час розмови для KINO-KOЛА




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com