Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

15.09.2009 17:33

Українське кіно презентує себе в Мюнхені

Ольга Веснянка, "Німецька хвиля"

У вересні проходить фестиваль «Дні українського кіна у Мюнхені. Панорама українського кіна». Його організувала Українська кінофундація (УКФ). У столиці Баварії 8-16 вересня публіці представляють 14 фільмів з України.
 
«У ретроспективі – не лише кінокласика, а якщо й класика, то досить жива. Найстаріший фільм – «Тіні забутих предків», а є роботи й досить молодих режисерів» – розповідає кінокритик і голова Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач.

«Короткі зустрічі» Кіри Муратової – на відкриття
Тримбач розповів, що на відкриття  фестивалю було обрано картину Кіри Муратової «Короткі зустрічі». Тепер Мюнхенський кіномузей, де відбуваються покази українського кіно, має намір видати цей фільм на DVD.  Українська кінофундація ставить собі загалом за мету популяризувати вітчизняне кіно, показати, що українське відрізняється від російського, а також, що є частка кіно з України у радянському кінематографі. «Є такі країни в Європі, де ставлення до України не зовсім адекватне. Німеччина заперечує вступ України до ЄС і НАТО, тому ми і обрали пріоритети - ознайомити глядачів з українським кіно саме в тих країнах, які є важливими для іміджу України» - пояснює ідею проведення днів українського кіно в Мюнхені директор УКФ Андрій Халпахчі.

До Мюнхена був Кельн
До речі, цьогоріч це вже не перший такий кіно-івент в Німеччині. Практично одразу після «Берлінале» тиждень українського кіно пройшов був у Кельні. Утім, як зауважує Сергій Тримбач, у Німеччині ще відчувається, що все українське сприймають в контексті імперії, в контексті СРСР. «В залі сидять  люди, які тут живуть, багато з них за походженням з Союзу, для них все, що знімалось в СРСР – радянське і російське, адже радянське ідентифікувалось з російським передусім. І за два десятиліття це не може радикально змінитись», - розповідає Тримбач.

Кіно в ювілейний рік побратимства Києва та Мюнхена
Обер-бургомістр Мюнхена Крістіан Уде сказав «Німецькій хвилі», що дуже щасливий, що фестиваль проходить у його місті. «Цьогоріч відзначаємо 20 років побратимству між Києвом та Мюнхеном, є добра співпраця у культурній галузі», каже міський голова Мюнхена. За словами Уде, українське поки кіно ще не таке цікаве німецькій аудиторії, «але треба розпочинати, це дуже добрий початок, тут вже багато глядачів-мешканців Мюнхена, й так ми створимо велику зацікавленість кіно з України».

Працівники Мюнхенського кіномузею самі підбирали українську програму з фільмів, запропонованих УКФ. Тож у програмі є орієнтація на кіномузей, де головний акцент робиться на класиці світового кіно. «Продовжуємо нашу тему – минуле, сучасне і майбутнє, тому в програмі є класичні твори,  а молодь представлена у короткометражному кіно. Перед кожним сеансом фільму повного метру демонструємо нову короткометражку»  – розповідає Халпахчі. 

Балаян у Мюнхені
Режисер Роман Балаян, два фільми якого демонструють під час фесту – «Польоти уві сні і наяву» та «Райські птахи», приїхав до Мюнхена. Він сказав «Німецькій хвилі», що волів би бачити місцевих глядачів своїх стрічок: «Більше би німців, не виключаючи наших колишніх співвітчизників. Якщо їх буде більше, це означає, що ми інтегруємо свою ментальність, вони про нас більше дізнаються. А свої – це ж ностальгічний прийом, це теж дуже важливо».

Справді, щовечора немає вільних місць у залі мюнхенського кіномузею. Керівник Української кінофундації називає заклад чудовим місцем, куди приходять кіномани й інтелектуали, є постійна публіка. «Це люди, які закохані в кіно й цікавляться його історією і сучасністю. Тут бувають цікаві ретроспективи, коли я був у грудні, була програма ліванського кіно. Тобто для німецької спільноти якісь екзотичні кінематографії», - каже Халпахчі. Цікаво, що арт-директор музею Штефан Дрездлер знав раніше лише про Олександра Довженка, як українського режисера, пригадує керівник УКФ «Навіть такому ерудитові було важко ідентифікувати, що Муратова, Балаян, і навіть Параджанов є українськими режисерами. Вони видають старе класичне, німе кіно на DVD, і я побачив «Симфонію Донбаса» Дзиги Вєтрова, тобто у них є українське кіно» – розповідає Халпахчі.

Європейці люблять екзотичне кіно
Німецький глядач, погоджується Сергій Тримбач, якого він добре знає по Берлінале, завжди вражає колосальним інтересом до кіно взагалі й до екзотичного кіно. «Для європейського глядача кіно зі Східної Європи, з України – це щось надзвичайно екзотичне. Європейські інтелектуали обожнюють, наприклад кіно про Африку, щось далеке й незвичайне. Фільм чорно-білий, на поганій плівці, не добре зіграний акторами набуває для багатьох європейців естетичної значущості. Вони й не підозрюють, що це дійсно погана плівка, погана гра, а вбачають у цьому естетичний жест, оригінальний прийом». Для німецького глядача тут є можливість пізнати щось нове, з чим у повсякденному житті не мають справи, запевняє кінокритик.

Українське кіно: минуле й перспективи
Під час фестивалю говорять й про розвиток вітчизняного кіно в Україні. За словами Тримбача, ще у 90-х роках, коли Україна тільки постала як незалежна держава, у кіно з’явилося завдання спровокувати нові ідентичності. Але це, аналізує критик, породилу нову хвилю поетично-етнографічного, в чомусь обрядового кіно, зосередженого на тому, щоби відтворювати те що повторюється, що віками відшліфовано. «А за кадром залишалося те, чим сьогодні живе людина і суспільство, і це помилка. Біда наша, ще й в тому, що в нас дуже мало фільмів робиться, й вони зосереджені на невеличкому змістовому й світоглядному майданчику», каже Тримбач.

Роман Балаян вважає, що у вітчизняному кіно, як і в української політики -  перехідний період. «Багато що залежить і від політиків: якщо вони заспокояться, то знайдуть час подумати, як підняти кінематограф. Поки його значення не розуміють. Як і раніше думають про шедеври, а потрібне кіновиробництво. Слід підтримувати молоді таланти, знімати дебюти за державний кошт».

Сподівання на нове покоління
Голова спілки кінематографістів України теж сподівається, що нове покоління в українському кіно почне говорити із сучасником мовою сучасності й аналізувати що сталося з нами. «Ніхто не проаналізував, що сталося з 1991 року, чому Україна виглядає так? Чому українці такі? А ми незадоволені тим, якою є Україна і якими ми є сьогодні, нормальна людина не може бути задоволена станом речей, але цього аналізу немає в кіно», каже Тримбач. Утям, є і надії, веде він далі, наводячи приклад молодого режисера Романа Бондарчука, чий фільм «Таксист» представлений у Мюнхені: «Він зроблений на матеріалі херсонського життя, де звичайні хлопці і дівчата говорять тією мовою, як у Херсоні. Адже мова кінематографічна не береться зі стелі. Потрібно вивчати реальність, занурюватись у неї, тоді з’явиться нова кіномова».

Мюнхен




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com