Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

25.10.2009 23:38

Coco Chanel & Igor Stravinsky

Дмитро Бондарчук

Суботнього вечора 24 жовтня французьким фільмом режисера Яна Кунена «Коко Шанель та Іґорь Стравінський» розпочався 39 Київський МКФ «Молодість».

Красивий і стильний фільм, починаючи від заставки на титрах: візерунчатий відео-арт, що його режисер, певне, хотів би бачити в 3D-форматі, аби простір навколо глядача став текстурованим і форменним, аби реальність навколо отримала присмак чогось подібного до наркоманського сприйняття Джонні Деппа в «Страху та ненависті в Лас-Веґасі», коли малюнки шпалер починали рухатися й обходжувати головного героя. Аби глядач загорнувся у стиль ніби в ковдру, а далі захоплювався не модою, а тією єдиною, хто її створювала – Коко Шанель.

Хоча фільм, насправді, не так про саму Шанель і не про Стравінського – стрічка про кохання двох сильних людей, пристрасть яких (можливо, навіть не сексуальна, адже достовірно невідомо подробиць їхніх стосунків) могла спалити все довкола, натомість породила  революцію у світовій моді та музиці. Хоча насправді важко говорити про вплив одне на одного цих двох видатних особистостей.

Дітей у Коко не було, її дітище – мода (яка ніби пройшла, але час від часу повертається знову і знову) та стиль (який залишився назавжди), а найголовніший витвір мистецтва – її власне життя. Стравінський, музика якого, своєю чергою, не була сприйнята паризькою публікою на початку фільму, але нагороджена оваціями – в останніх епізодах.
Картина розповідає про рік життя Коко Шанель зі Стравінським та його родиною (дружина й четверо дітей) в її маєтку під Парижем, куди Шанель запросила талановитого, але бідуючого втікача з радянської Росії. Між Коко та Іґорем – спалахує кохання.

Найпомітніша, а можливо, й найважливіша фігура світової моди ХХ-го століття пришиває ґудзика Стравінському. Він вчить її грати на піаніні. Власне, ця сцена еротизмом наповнена не менше, ніж звичне для американських стрічок вчення гри в більярд, чи, скажімо, в ґольф, але має на рівень вищу естетичну гідність та вишуканість – перший крок до ряду відвертих та гарних еротичних сцен, які місцями нагадують стиль Поля Верговена («Основний інстинкт» і т.д.).

Власне, виникає враження, що автор методично показав всі (гіпотетичні) нечисленні епізоди, коли Стравінський та Шанель кохалися. Показав зі знанням деталей, ніби вичитаних з потаємних щоденників учасників, чи то свідків усього цього. Та знаючи режисера ,Яна Коунена, можна сказати, що це найпристойніше, що можна було від нього очікувати.

Вроджений у Нідерландах, Ян Кунен (Jan Kounen) – режисер, який здобув уже певну славу. Передусім, стильним та драйвовим «Доберманом», провальним, але небезцікавим нео-вестерном «Блуббері» (обидва з Венсаном Касселем) та екранізацією Беґбедера «99 франків», що й книжка, і фільм мають статус «культових» у певних колах. Режисерська стилістика Кунена викликала певну недовіру щодо його спроможности знімати адекватне історико-біографічне кіно, але постановник швидко переконав у серйозності своїх намірів. Зрештою, і Стенлі Кубрік після свого шокуючого (принаймні, на рік випуску) «Механічного апельсина» зняв естетський, спокійного та вишуканого «Баррі Ліндона».

Актори, своєю чергою, з ролями справилися на пристойному рівні. Очевидно, однією з режисерських забаганок (але, безумовно, виправданих) було, щоб виконавці спілкувалися, так би мовити, історично відповідними мовами. Так, рідко де звучить англійська, майже всі спілкуються французькою, а Стравінський та його родина, коли розмовляють між собою – російською. І якщо у більшости акторів російська прекрасна (бо правдиві росіяни), то виконавець ролі Стравінського, данець Мадс Міккельсен, щоразу бив по вуху своєю жахливою вимовою. Роль Коко виконала обличчя рекламної кампанії лінії ювелірних виробів CHANEL – Анна Муґлаліс.

Фільмографії обох важко назвати видатними, але над своїми ролями вони попрацювали надхненно, дарма що зовнішньої схожости не вистачає. Що цікаво, так це – як поставилися до екранізації у Франції, адже Коко Шанель мало не національна героїня і необачне поводження з нею могло б коштувати абсолютного провалу стрічки (принаймні, в кінокритиків).

Проте, «Коко та Іґорь» демонструється у вдалий час, коли його якості значно помітніші у порівнянні зі стрічкою Анн Фонтен «Коко до Шанель» з Одрі Тоту в заголовній ролі. Та ці фільми, ніби два різні розділи з однієї великої й захопливої біографії прекрасної Коко Шанель, адже історія фільму Анн Фонтен розповідає про період життя, коли Коко ще мала ім’я Ґабріелла Шанель (звідсіля, логічно було б назвати фільм «Шанель до Коко»).
Окрім того, минулого 2008 року французи (цього разу у співдружності з Великою Британією та Італією) зафільмували ще один фільм, присвячений леґендарній кутюр’є, з відповідною назвою. Картину зняв Крістіан Дюґе, так би мовити, любитель біографій, адже до цього він зафіксував на плівку історії Жанни д’Арк, Гітлера й терориста «Карлоса» «Шакала» Санчеса. Молоду Коко зіграла Барбора Бобулова, а зрілого віку – Ширлі Маклейн.

Таку популярність можна пояснити тим, що 2008-го Коко б виповнилося 125 років, але виконавиця її ролі з фільму Яна Коунена, Анна Муґлаліс, зводить все до популярности біографій ув сучасному кіні та відсутність уяви у сценаристів. З іншого боку, в зв’язку з насиченістю життя Коко Шанель, ще достатньо «розділів» її біографії чекають на екранізацію.

Коко створила достатньо міфів навколо себе, тепер час робити це кінематографістам. І, врешті-решт, Коко Шанель абсолютно однаково, що про неї думають (читай, фільмують) інші, адже вона про них не думає взагалі.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com