Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

27.10.2009 23:46

МОЛОДІСТЬ'39: Самотність, як привід для кіна… (Огляд короткометражної конкурсної програми)

Дмитро Бондарчук

Цього року в конкурсі короткометражних фільмів на фестивалі «Молодість» було представлено 23 роботи з різних країн світу. Серед них дві повноцінні анімації (ще одна – з елементами), дві документалки, решта – ігрові.

Одразу хотілося б розповісти про українську стрічку (одна з двох документальних), яку зафільмувала в Петербурзі Леся Мацко, «Хто такий Тімур? 5 історій». У фільмі йдеться про художника-аванґардиста Тімура Новікова.

Про героя, відео з яким майже не з’являється в кадрі, розповідають п’ятеро його друзів та знайомих: вчений-генетик, якого Тімур навчив дивитись на сонце; куратор Національного російського музею «Ермітаж», в експозиції якого є роботи Новікова; художник (Сєрґєй Буґайов-Африка), який робить екскурсію в кімнаті-студії Тімура; дивний біолог-ексцентрик, завдяки розповіді якого стрічка отримала рейтинг «старше 16 років», та колишній коханець, згодом друг, Влад Монро.

«Хто такий Тімур? 5 історій» має помітні проблеми з технічним боком, але, попри те, його цікаво дивитись. По суті своїй він є «фріковим фільмом про фріків» і від того не може не викликати овацій після перегляду, як і не може втримати всіх у залі до кінця перегляду.

Друга документальна робота – «Нульова позначка» (Швейцарія) Селіни Вебер та Рамон Кьоніґсгаузен. Розповідається історія гурту диваків, які «залягли на дно» в місті Брюґе й майструють там мініатюрний світ залізничних доріг та потягів. Дорослі чоловіки днями працюють над моделями потягів, розробляють маршрути та вирощують ландшафти. «Нульова позначка» не подає ніякої конкретної історії жодного з майстрів залізничних мініатюр; фільм, скорше, пронизаний захопленням процесом творення та його кінцевим результатом.

Помітно біографічнішою (хай навіть історія вигадана) є стрічка «Леґенда про Вивернутого Джона» (Бельгія) Філіппа Ламенша. Мова йде про хлопця, який народився з відхиленням: ступні вивернуті в інший бік. Від чого дуже хвилюються батьки і роблять все, аби зробити сина «як усі».

Довгі роки «найкращий столичний ортопед» перекроює тіло хлопчика і з усіма змінами йому доводиться звикатися, лиш дядечко-філософ підтримує малого в пошуках і роздумах. Проте все доходить до логічного завершення: хлопця, більше ніж через двадцять років, все ж «виліковують».

Але останні кадри картини, мало того, що візуально красиві, так ще й сіють сумнів – хто насправді нормальніший. Від незвички «правильно» ходити, хлопець розвертається і йде задом, але камера його показує з такого ракурсу, що здається ніби він іде нормально, а всі навколо – ходять задом на перед.

Формою подачі фільм нагадує «Зеліґ» Вуді Аллена, але без яскраво вираженого позитивізму, радше навіть із якоюсь млосною кафкіанською атмосферою та настроями.

Більшість інших драм – помітно простіші. Основні мотиви: страх самотности й страх смерти, як остаточний прояв того. Так, у картинах «Едґар» (Німеччина) Фабіана Буґа та «Склянка содової» (Арґентина) Адріани Юрковіч героями є літній чоловік та самотня пані похилого віку, відповідно.

Перший виходить на пенсію, але почувається абсолютно непотрібним. Йде шукати роботу в супермаркет, та йому кажуть, що «таких багато». Випадково Едґар виходить, не заплативши за парасольку, і його затримує охорона, погрожуючи, що присудять штраф чи примусові роботи. Чоловік розуміє, що це його шанс: спеціально викрадає телевізор, аби його «змусили» працювати. Так Едґар не лише відчуває себе потрібним, а й знайомиться з численними друзями, які теж практикують такий метод пошуку спілкування.

А в «Склянці содової» йдеться про бабусю, в квартиру якої потрапляє юнак, що втікає від поліції. Хлопчак погрожує жінці ножем і вимагає грошей, але замість того знаходить смачну вечерю та прихисток, хай навіть на одну ніч. А бабуся, своєю чергою, отримала на той само короткий термін онука.

Герой фільму «Ліворуч-праворуч» (Греція) Арґіріса Ґерманідіса та Ставроса Раптіса отримує на ніч дружину. Чоловік та жінка живуть в сусідніх квартирах, в девідолінчівських декораціях (інтер’єри нагадують його «Голову-ґумку» та, ще більше, «Кроликів»), мало що знаючи один про одного. Чоловік опиняється на коридорі без ключів від своєї квартири і змушений проситись переночувати в сусідки. Вона його впускає, стелить на дивані, але самотність чоловіка настільки сильна, що він бажає знаходитись щонайближче до жінки, при тому не наважуючись навіть торкнутися її, й перебирається до неї в ліжко.

Самостворена самотність є головною ідеєю в прекрасній та яскравій картині «Фанатик» (Велика Британія – Іспанія) Пола Робінсона. Головний герой фільму – карлик, що працює кур’єром і в одній із фірм йому часто доводиться підійматися на 33 поверх, проте він не дотягується до відповідної кнопки в ліфті, ба навіть підстрибнувши може натиснути, аби доїхати лише на 26 поверх. Решту долає сходами.

Поступово в картині пояснюється «обережність» чоловіка, емоції нагнітаються дрібними замальовками «з життя карлика», як над ним піджартовують, та труднощі, які виникають. Проте одного разу він потрапляє в кав’ярню, де його з дитячою безпосередністю називають «гномом» і розповідають історію про талановитого дантиста, котрий був занизьким, щоб працювати і надто гордим, аби підставити собі табурет.

Зрештою, герой дещо змінює свій світогляд і все ж наважується стати на підставку, аби дістати до кнопки 33 поверху. Таким чином підкорює собі ще на одну сходинку прекрасну Барселону, в якій йому, англійцеві, пощастило працювати і, звісно, виводить себе з обмеженого кола спілкування, яке він штучно створив навколо себе.

До речі, режисер фільму, Пол Робінсон, теж був «самотнім» на знімальному майданчику, адже йому довелося фільмувати, не знаючи іспанської мови, якою розмовляли більшість акторів. Окрім того, Вуді Аллен, який одночасно і в одному місті з Робінсоном фільмував «Вікі Крістіну Барселону», обмежив знімальну групу «Фанатика» у виборі гарних краєвидів для стрічки. Проте картина від того лише виграла, адже глядач побачив нові та незазнімані пейзажі Барселони.

Певне соціальне зречення «більшости» від однієї людини пропонують «Домофон» (Велика Британія) Марка Ґуттеріджа та «Напад роботів з Небула-5» (Іспанія) Чеми Ґарсії Ібарри. У першому: Саймон, новий шумний квартирант у доволі консервативному, а точніше законсервованому, будинку. Він приходить серед ночі, голосно грюкаючи дверима, вмикає музику, курить у загальному коридорі, що не може не дратувати інших мешканців, які тихо ненавидять Саймона.

Та сталося, що так само тихо, як всі обурювалися поведінці нового квартиранта, так само тихо і бездієво вдалося помститися йому. Одного дня на Саймона нападає невідомий з ножем. Але він встигає тиснути підряд усі кнопки домофона, що всі мешканці бачать через відеокамеру, що відбувається. Проте замість того, аби допомогти, або, принаймні, викликати поліцію, вони спостерігають за вбивством неприйнятного сусіди.

А в «Нападі роботів з Небула-5» причина викреслення головного героя із соціального життя – його розумова відсталість. Уява героя намертво зафіксувала попередження чужопланетян, мовляв, у конкретний час будь-якого дня ми знищимо все живе на землі, але є клаптик території, який ми не чіпатимемо – там ти можеш врятуватися. Так хлопець щодня ходить на місце, «де какають собаки» і чекає, чи не сьогодні буде кінець світу. Він розуміє, що залишиться сам на планеті, але впевнений, що знайде багато цікавого, що можна робити і не відчуватиме себе самотньо.

«Напад…» має фантастичну атмосферу, але змістовно залишається реалістичним. На відміну йому – «Перерване оживлення», чи то «Зупинена анімація» (Велика Британія) Біллі Лумбі. Волта Діснея заморожують у кріокамері.., він прокидається в далекому майбутньому.

Фільм абсолютно психоделічно, обігруючи героїв мультфільмів студії Діснея, зображає «шок майбутнього» та самотність людини поза своїм часом. Власне, не витримуючи такого потрясіння, Волт знову помирає…

У картині «Це вже було» (Бельгія) Лейли Альбаяті теж має місце щось подібне до «шоку майбутнього». Адже внаслідок аварії головна героїня втрачає пам'ять і, подібно до Волта Діснея з попереднього фільму, з її голови випадає певний проміжок часу. Вона намагається поновити все спілкуванням зі своєю сестрою, але вони не знаходять спільної мови, дівчина опиняється на самоті з порожниною у своїй голові.

Різного кшталту дитячу самотність запропонували глядачам «Лисяча затока» (Франція) Ґреґуара Коля,  «Гарненька» (Іспанія) Тані Вердуско, «За п’ять миль» (Велика Британія) Ендрю Гея, «В тобі» (Німеччина) Поли Ширін Беа та «Гойдалка» (Бельгія) Крістофа Ерманса.

Останній з перелічених, «Гойдалка», чи не найдраматичніший з усіх фільмів. Дуже емоційна історія взаємин між сином та його розлученими батьками. Дорослі пояснюють хлопцеві, що тепер він має дім «у мами» та дім «у татка». І змушують його вибирати, де він хоче, аби висіла його улюблена гойдалка. Відтак хлопець залишається взагалі без дому і відправляється шукати ідеального світу…

«Лисяча затока», своєю чергою, розділяє два світи: хлопця, який сидить на скелях поряд моря та закоханої пари, яка на розкішній яхті причалили поряд. «Гарненька» –
історія юнака Педро, що той захоплюється жіночими ніжками (за великим рахунком, який чоловік ними не захоплюється?). Якось він знайомиться з повією Сое і малює її портрет. Окрім «прірви» між чоловіками та жінками, у фільмові тонко вималювана ще одна «прірва»: між реальними жінками та зображеннями на картинках.

«За п’ять миль» – історія про молоду дівчину Касс, яку відправляють до літнього табору, аби вона не була свідком повільної смерти своєї сестри.

«У тобі»: 16-річна С’юзі відчуває, що покинута матір’ю, яка на спільний відпочинок запрошує свого нового чоловіка. Розігрується драма з любовним трикутником, де одним із кусів з усіх сил намагається стати С’юзі.

Схожа зав’язка і в одній з двох анімаційних робіт, «Мальбан» (Франція – Бельгія) Елоді Буедек. Мати, відносно доросла донька та син відпочивають у будинку на узбережжі. Якось до них приходить молодий орнітолог з бажанням потрапити на острів, про який писав батько сімейства у своїй останній книзі.

«Мальбан» – доволі миловидний анімаційний фільм, намальований фарбами на склі, що технікою нагадує стрічки чудового російського аніматора Алєксандра Пєтрова, але візуально й стилістично не є настільки живим.

Інший мультфільм, представлений у короткометражному конкурсі, – «Серце Амоса Клейна» (Ізраїль – Франція – Данія – Нідерланди) Міхала та Урі Кранотів. Доволі ориґінальна біографічна історія Амоса Клейна, якому роблять пересадку серця і він, десь на межі між смертю та життям, згадує ключові моменти свого життя, які тісно пов’язані з історією Ізраїлю.

А вже у стрічці «Нормальний» або «При своєму розумі» (Бразилія) Педро Северієна головному героєві доводиться змиритися із втратою свого батька. Передсмертна записка якого породжує в Лусіо ніби «чорну діру», що помітно ускладнює взаємини з дружиною.

«Автономія волі» (Бельгія) Антуана Купера, відмовившись від традиційного методу оповідання історії, акцентувавши на суто кінематографічних засобах вираження (руху, емоціях тощо), є не інакше як схема спілкування між людьми: хтось знаходить свою половинку, комусь доводиться вічно бігати один за одним…

«Прогулянка» (Франція) Жанн Еррі за формою дещо нагадує «Автономію волі»: героїня, відома актриса Міу-Міу, яка зіграла сама себе, ходить містом, робить звичні справи. Та, по суті, така відома, але ні для кого з випадкових зустрічних – не важливо, чекає визначної події – народження онука.

Два останні фільми, «Соккарат» (Іспанія) Давіда Морено та «План помсти» (Болгарія) Константіна Бурова є доволі ориґінальними чорними, але, при цьому, не «чорнушними», комедіями. В першому розповідається історія родини, де кожен ніби ненормальний, але темп фільму настільки спокійний, що ніби все й нормально.

А «План помсти» – історія двох друзів, Івана та Пламена, які через багато років від останнього спілкування випадково стрічаються й домовляються помститися своїм головним кривдникам. У Івана – це викладач школи, що його відправив у колонію для неповнолітніх, а в Пламена – військовий начальник, який над ним знущався в армії… Вони голять голови й беруть із собою битки, але Доля випередила їх, і сама покарала кривдників, що залишає лиш один шлях друзям – далі жити своїм життям.

Власне, маємо доволі цікаву та різножанрову підбірку, місцями зі схожими мотивами й тенденціями, але з ориґінальною подачею. Переможців у конкурсі оголосить журі, але це буде дещо пізніше. Попереду – конкурс студентських фільмів та повнометражні дебюти, що обіцяє ще чимало цікавого.

Світлина: кадр із фільму "Соккарат"




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com