Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

28.10.2009 15:17

МОЛОДІСТЬ'39: Хто боїться дипломних фільмів? (Огляд студентської конкурсної програми)

Дмитро Бондарчук

У конкурсі студентських фільмів цьогорічної «Молодости» представлено 18 картин. Серед них – дві анімації, одна документальна стрічка, решта – ігрові. Фільми різноманітні за формою та змістом, що помітно різнить їх від конкурсу короткометражних робіт.

Серед інших, за звання «найкращого студентського фільму» змагається й українська картина, «Стрілочник» Сергія Сіляви. Герой стрічки – загублений у засніжених лісах залізничний стрілочник. У його маленькому будиночку прикрашена маленька ялинка, а він періодично відповідає на телефонні дзвінки та переводить стрілки колій у потрібний напрям.

Та в новорічну ніч він отримує чарівного квитка на казковий потяг, який зупинився біля будинку стрілочника і тільки й чекає, аби вирвати того з рутини. Але лунає телефонний дзвінок – головний герой вимушений обирати… між фантастичною подорожжю та сірою реальністю. І як би це не було сумно – чоловік обирає останнє…

«Стрілочник» нагадує деякі епізоди «Полярного експреса» Роберта Земекіса. Але замість дітей, дорослий чоловік, якого ніби «пропустили» в дитинстві й вирішили показати магію свята у зрілому віці. Та рутина затягує. Фільм є не інакше як метафорою страху змін та реалізації мрій, що і змусило головного героя повернутися відповідати на телефонний дзвінок.

Ще однією казкою, але дещо зловіснішою, постає «Хто боїться водяного ельфа?» (Велика Британія – Словенія) Вільяма Макґреґора. Зав’язкою є лабіринтофавнівське «зроби дещо, аби допомогти своїй матері»: неприємний водяний дух (виглядає, ніби Горлум з «Володаря каблучок», якого б зіграв Бела Луґоші) каже дівчинці, що коваль робить лихе з її матір’ю, й аби вона прослідкувала за ними (для цього дає чарівний клубок ниток). Дівчинка так і робить, що закінчується її смертю на втіху злому духові.

І хоча цей фільм не найжорстокіший щодо дітей (тут безумовний лідер німецький «Робін» Ганно Олдердіссена), неповнолітнім дісталося ще в п’яти інших стрічках: «Дикі трави» (Франція) Друні Сідко, «Кася» (Бельгія) Елізабет Льядо, «Закритий сезон» (Швейцарія) Ірене Ледерманн, «Анна» (Данія) Рунара Рунарссона та «Баскетбольний Бронкс» (Іспанія – США) Мартіна Росете.

В останньому малий чорношкірий хлопчак, як і всі, хоче грати в баскетбол, але старші хлопці його періодично лупцюють та виганяють зі спортивного майданчика. Якось він помічає вміння попадати в кошик у китайської дівчини і просить її навчити. Дівчина кілька днів учить його східним філософіям та ставленню до життя. Що, з одного боку, дає фізичну можливість довести усім, що він вартий грати на майданчику, а з іншого – змушує переоцінити власні цінності в житті.

На противагу яскравому й подібному до «Хлопця-каратиста» (Джона Евілдсена) «…Бронкса», «Робін» помітно песимістичніший. Виконаний у холодних тонах і настроях, фільм розповідає історію восьмирічного Робіна, який після тримісячного перебування в прийомній сім’ї повертається у свою рідну.

Вдома – мати, новонароджена сестричка та вітчим. Сварки й дитячий плач, який своєю невгамовністю й гучністю змушує глядача затуляти вуха. І коли вже сам починаєш думати про радикальні методи заспокоєння дитини, батько б’є її, й настає апокаліптична тиша.

Дитина лишилася жива, але матір божеволіє. Дитячий плач змінюється таким само гучним телефонним (а потім і дверним) дзвінком наглядачів, які мають перевіряти, чи з Робіном усе гаразд. Кінцівку автор залишає домальовувати глядачам…

Головна героїня фільму «Кася» теж перебуває під соціальним контролем, вона не найкраще вчиться у школі, і їй пропонують перейти до технічного класу. Але Кася бореться за право вчитися в нормальному класі, прикладає усіх зусиль до підготовки на іспити.

Дітей з «Диких трав», «Анни» та «Закритого сезону» кидають батьки, малі герої переживають душевні муки й до останнього не вірять у вчинки старших. Але жорстокість оточення все ж змушує прийняти цю реальність. Тут особливо хотілося б відмітити драматизм та акторську гру у фільмі «Закритий сезон».

Ще дві «сімейні драми»: «Другий» (Індія) Шакіла Магоммеда та «Протилежні полюси» (Німеччина) Міхаеля Коха. Індійський фільм оповідає історію боксера, якого, як і його батька-художника, вважають невдахами, життя їм підкинуло проблем, але зусиллями волі все ж можна видряпатися з прірви, приготованої долею.

«Протилежні полюси» – картина про музиканта Луїса, який приїжджає в гірський будинок до свого батька, де знайомиться з його новою дружиною та своїм малим братиком. Луїса переповнюють ревнощі, і він намагається з усіх сил привернути батькову увагу.

Картина «Кожному своє» (Німеччина) Штефана Шаллера відступається від сімейної в бік расистської драми. Два брати, Ніко та Мілош, опинилися по різні боки закону. З одного боку, звична справа для кримінальних драм, але все ускладнюється драмою про дискримінацію, зречення власного циганського коріння задля отримання та утримання соціального статусу й жертовність братерської любови.

Фільм «(Поховані) на дахах» (Іспанія) Алекса Лора Серкоса теж певною мірою торкається теми расизму, але не обов’язково міжнаціонального, скорше, сказати б, «корінного». Три головні персонажі фільму шукають житла в місті, але, в незалежності від національности, вони відчувають расистське ставлення до себе.

Квартири, які їм пропонують, – напівпідвали, без світла та води, з десятком інших людей у кімнаті. Головні герої шукають альтернативного місця для життя. І знаходять його – дахи будинків, де вони живуть у наметах. Картину не можна назвати подієвою, але вміло змонтований звук і зображення дають глядачеві цілісну історію, сповнену дещо несерйозним, та все ж трагізмом.

Ще менш серйозна проблема в головного героя фільму «Горобці» (Німеччина) Яна Шпекенбаха. Він змушений жити в готелі, оскільки до нього на підвіконня прилітає горобець і цвірінькає увесь день, від шостої ранку до восьмої вечора.

Автор фільму перед показом попередив: «Коли актори почнуть співати – не лякайтеся, це я їх попросив». І справді, «Горобці» – це прекрасний музично-танцювальний фільм про знайомство чоловіка з жінкою та їхню нічну прогулянку й ранкове розставання. Але, окрім цього всього, стрічка має ще одну особливість: дванадцятихвилинне дійство, зафільмоване одним кадром (принаймні, режисер так стверджує). Одна декорація з поворотом камери переходить в іншу: бар, дискотека, вулиця, помешкання. Ян розповідає, що репетирували довго і зняти як годиться вдалося лише із шостого дубля. Й за це режисер Шпекенбах заслуговує не меншої похвали за оди десятихвилинному плану у «Стомлених сонцем» режисера Міхалкова.

Французькі «Супутники» Жана-Батіста Сореля – не такі вишукані та винахідливі за формою, зате у своєму сюжеті мають найкращу символічно-метафоричну складову. Хлопець Жером намагається попередити усіх про кінець світу, але йому не особливо вірять. Та чим ближче до кінця, то стає очевиднішим ототожнення втрати цноти з апокаліпсисом, кінцем світу, великим вибухом, суцільним спаленням і, можливо, переродженням.

Певною мірою про переродження і «6 годин» (Південна Корея) Муна Сеонґа Геока. У фільмі розповідається історія таксиста, який любить живопис і тримає для клієнтів декілька альбомів з картинами своїх улюблених художників. Якось його пасажиркою стає дівчина, що працює у службі «ескорту». Шість годин, проведених разом, змінюють щось у кожному з героїв.

А вже у документальній картині «Пісні з тундри» (США, Росія) Алєксандра Бєрмана йдеться про максимально віддалені від цивілізації явища. Візуально глядачу демонструються сцени з життя евенів, які живуть на найвіддаленішому кордоні Росії. Неперевершена природа, прекрасні кадри з табунами оленів, відверте тушкування вбитого оленя, а далі – гра в карти дорослими та на комп’ютері – дітей… авдіально – занурення в історичні пісні малознаної народности, невигадливі змістово, але приємні та атмосферні.

І, насамкінець, дві чудові анімації: «Наша прекрасна природа» (Німеччина) Томера Ешеда та «Сигнал» (Швейцарія) Адріана Флюкігера. Перша – це нестямні шлюбні змагання водяних землерийок, а «Сигнал», своєю чергою, не менш забавний, але значно глибший мультфільм.

Йдеться чи то про ласку, чи то про пацючка – Ервіна, який живе у дорожньому світлофорі. Роблячи свої повсякденні справи (готує каву, їсть, поправляє картину, спить, дивиться телевізор), він перебігає з поверху на поверх, увмикаючи, відповідно, червоний, жовтий, чи зелений кольори.

Але одного ранку все пішло не так: розлилася кава, закінчився туалетний папір. Ервін порушує прийняту послідовність роботи світлофора і стається аварія, хтось навіть врізається у «його» стовп. Скло світлофора-будинку розбивається й Ервін уперше бачить, що є світ поза його домом, чому неймовірно тішиться. А глядач – і поготів.

Власне, маємо 18 цікавих студентських робіт, режисери яких, здається, помітно більше викладалися, ніж автори студійних короткометражок. Ориґінальність погляду, почуття гумору, радикальність рішень та, врешті-решт, відсутність приречености – чудовий набір для молодих авторів, головне, щоб вони не розгубили цього всього до своїх повнометражних дебютів.

Світлина: кадр із фільму «Робін» Ганно Олдердіссена




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com