Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

29.10.2009 23:51

Сергій Бабкін за межею нервового зриву («Відторгнення», український фільм повнометражної конкурсної програми МКФ "МОЛОДІСТЬ")

Дмитро Бондарчук

Певне, навіть якби «Відторгнення» (ориґінальна назва "Отторжение") не показали цієї «Молодости» – фільм залишився б найцікавішою подією фестивалю. Виконавець головної ролі, Сергій Бабкін принадив помітно більше глядачів, ніж могла вмістити зала кінотеатру. Першого дня, як мали демонструвати фільм, після близькогодинної затримки показ відмінили. Наступного дня – теж помітно більше бажаючих, ніж місць. Але фільм показали…

Власне, маємо російськомовну cтрічку за текстом російського письменника Андрєя Саломатова з неоднозначною назвою «Г», події якої точаться в Росії. У повнометражному режисерському дебюті Владіміра Лєрта (з напівзагадковою пострадянською біографією «голлівудського виучня», певне, громадянства США, як можна зробити висновок із фестивального каталогу. – Ред.), за свідченням продуцентів, повністю відзнятому в Києві, зіграли: музикант, актор харківського «Театру 19», Сергій Бабкін, роль коханої виконала 21-річна Аґнія Дітковскіте, другорядні, але достатньо яскраві, ролі дісталися Богданові Ступці та Алєксандру Баширову.

Сюжетно і стилістично картина розділена на три частини, які чіпляються одна за одну й демонструють різні рівні реальности. Починається все з того, що герой Бабкіна, Андрій Лупцов, прокидається в обезлюдненому місті, все населення кудись зникло. Лишився тільки сусід Лупцова у виконанні Богдана Ступки. Вони удвох ходять прожніми вулицями в пошуках відповіді, що ж сталося.

Перша третина фільму подібна до «28 днів потому…» Денні Бойла, «Я-леґенди» Френсіса Ловренса та «Війни світів» Стівена Спілберґа. Тож спочатку «Відторгнення» викликає відчуття вторинности, але, з іншого боку, цю не надто ориґінальну, але професійно зафільмовану історію дивитися було б цікаво… Та якогось моменту переламно змінюється і картинка, і настрій оповіді. Андрій Лупцов випадково натрапляє на прекрасну непритомну Беллу, йому пропонують кинути її і втікати через переправу на інший бік берега. Мовляв, краще не затримуватися, військові довго не чекатимуть. І вже тут розпочинається явне наслідування знаних сюжетних ходів, наразі, з «Війни світів».

Проте герой відмовляється лишити дівчину – вони потрапляють вдо будинку, де є човен, який потрібно відремонтувати. Белла опритомнює, спочатку лякається Андрія, стріляє в нього з рушниці, але не влучає. Через якісь хвилини між героями «проскакує іскорка», вони закохуються.

Відеоряд, акторська гра, монтаж спочатку здаються безглуздими та невиправданими. Ще більше здивування від того, що лише десять хвилин тому ми бачили доволі адекватну постапокаліптичну фантастику.

Герої вечеряють, граються з собакою, сміються, ремонтують човен, дарують подарунки, кохаються. Складається враження, що режисер забув із чого він почав фільмувати, але вже з початком останньої третини, «реальної», все стає на свої місця…

Головний герой – пацієнт психіатричної клініки (сусіда по кімнаті грає Баширов), а все бачене глядачем до цієї хвилини лиш витвір його уяви. З цього моменту всі любовні ігри героїв стають виправданими. Стає зрозумілим, що початок – це лише стилізація апокаліптичної фантастики, а любовна історія – натяк на старі фільми про кохання, де все відбувалося так само безпосередньо та нереально.

Стає зрозумілим, що всі перегравання – лише уподібнення, стилізація під «любовний жанр» (десь між «Римськими канікулами» Вільяма Вайлера та «Африканською королевою» Джона Г’юстона), ба навіть із присмаком мюзиклу…

Й обурення глядачів щодо такої стилізації зрозуміле, адже вони не були готовими до цього, сприймаючи все за «чисту монету». Коли ж їм сказали, що це все лише гра в реальність, упередження було вже досить важко подолати. Непереконлива гра акторів? Надто зеленаве небо і блакитна вода? Проте, це абсолютно виправдано, адже існує тільки у хворій уяві головного героя, який хотів бути письменником.

Щодо останньої частини, коли герой Бабкіна перебуває у психіатричній лікарні, – це все теж не більше, ніж стилізація реальности, що автор дуже добре підкреслює прізвищем Андрія: «Глупцов» замість «Лупцов», назвою вулиці, де живе герой, назвою компанії, в якій працює.

Окрім того, використано традиційний прийом, ще з часів «Чарівника країни Оз» Віктора Флемінґа, коли герой повертається з кольорової фантазії у реальність – вона чорно-біла, аби підкреслити «сірість буднів», та млявість реальности в порівнянні з життям у вигаданому світі.

Власне, картина аж ніяк не безнадійна, як її почасти сприйняла фестивальна авдиторія. Адже ті самі глядачі нещодавно захоплювалися іншою стилізацією, «Ґрейндгаузом» Роберта Родріґеса і Квентіна Тарантіно. Адже ніхто не каже, що актори у цьому фільмі не дограють чи переграють – просто так має бути, такі ознаки стилю.

Так от, у «Відторгненні» саме «так має бути»: вправно сплетені три різножанрові стилізації з гарно, хоча й не без деяких недоліків, продуманою історією, ненав’язливою іронією, все ж – із прекрасними акторами... І, без сумніву, це один з небагатьох несоромнмх повнометражних українських фільмів останніх років.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com