Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

12.11.2009 15:05

«Живі» Сергія Буковського демонструватимуться у США на престижному кінофестивалі

Юрій Шевчук

14 листопада 2009 року документальний фільм Сергія Буковського «Живі» буде показано в рамцях офіційної програми Кіновідеофестивалю Марґарет Мід, що проходить у Нью-Йорку від 12 до 15 числа цього міcяця: http://www.amnh.org/programs/mead/2009/films 

Кіновідеофест Марґарет Мід представляється «найдовшим безперервно діючим міжнародним фестивалем документальних фільмів у Сполучених Штатах, що охоплює широкий спектр творів – від тих, що зроблені місцевими фільмарями аж до експериментальної документалістики».

2009-го, як і попередніх років, він проходить в імпозантному, відомому на весь світ Музеї природознавства, що із західного боку Центрального парку, в тридцять третє з часу заснування. Особливою рисою фестивалю, якою пишаються його організатори, є відкритість до найширшої громади, презентації та обговорення фільмів за участи їхніх авторів та провідних фахівців із проблем, які висвітлюються в кожній стрічці, аґресивна заанґажованість у нагальні проблеми людськости.

Показ фільму «Живі» на цьому фестивалі – це не лише давно належне визнання Сергія Буковського як одного з найталановитіших українських режисерів сьогодення, це прорив самої теми Великого голоду в Україні 1932-1933 років у міжнародний дискурс, свідчення, що світова спільнота нарешті серйозно починає говорити про Голодомор.

Офіційним співспонсором показу фільму «Живі» на фестивалі виступає Департамент славістики Колумбійського університету. Нью-йоркська кіногромада матиме нагоду обговорити «Живих» із його автором, режисером Сергієм Буковським, продюсером Марком Едвардзом та співпродюсером Вікторією Бондар, які перебуватимуть у Нью-Йорку з нагоди показу фільму.

Вперше фільм «Живі» було показано у Місті Великого Яблука 2 грудня 2008 року в рамцях наукової конференції «Голодомор у кінематографі», що її організувала Програма українських досліджень Колумбійського університету. Наступного дня «Живих» подивилися у Гарвардському університеті. Заходами Українського кіноклубу Колумбійського університету, який вже п'ять років є єдиним постійним форумом українського кіна в Північній Америці, «Живі» було показано у Стeнфордському університеті, неподалік Сан-Франциска, Торонтонському університеті, Канада, Ґрайсвальдському університеті, Німеччина. Скрізь фільм викликав дуже позитивну реакцію глядачів. Картина «Живі” на думку Сергія Плохія, професора історії України Гарвардського університету, –  “це найкращий  документальний фільм з історії України, який мені довелося коли-небудь бачити. Автори фільму досягли того, чого не вдалося вповні зробити нікому до них: поєднати правду історичного факту із правдою емоційного переживання та представити українську історію в контексті історії світової. Те, що вийшло – це не тільки пам'ятник загиблим та уклін живим, але й сповнене почуття та гідности послання нащадкам»

У фільмі Буковського дві субтельно поєднані сюжетні лінії. Одну можна назвати детективною, другу – історично-психологічною. Глядач поринає в захопливу, таємничу й трагічну історію життя валійського журналіста Ґарета Джоунза, чи не єдиного міжнародного автора, який, мотивований власним ідеалізмом і журналістською чесністю, ризикує життям, порушує заборону НКВД і пішки йде ураженими Голодомором українськими селами, щоб потім розказати світові про побачене (http://www.garethjones.org/overview/mainoverview.htm). 

Випускник славетного Кембриджського університету, поліглот, особистий помічник британського прем'єра Девида Лойда Джорджа, Ґарет Джоунз мав перед собою перспективи стрімкої кар'єри. Він обдарований інстинктивним відчуттям історії, його тягне туди, де розгортаються епохальні події: він потрапляє в один літак із ще не таким відомим тоді вождем німецьких нацистів Адольфом Гітлером і задокументовує цю зустріч у щоденнику. Пізніше Джоунз виринає в Москві, щоб пересвідчитися на власні очі, як відбувається будівництво комуністичного раю. Те, що він бачить, не лише жахає, але змушує його діяти. Він стає на бік мордованих тисячами українських селян, по суті жертвує кар'єрою, йде наперекір порадам i починає писати у світовій пресі про Голодомор.

Джоунз платить за свій вибір життям. Силою обставин чесний голос Ґарета Джоунза було заглушено на довгі десятиліття. Фільм Буковського повертає його нам, а з ним і таємничу, сповнену пригод біографію, яка варта не одного фільму чи роману. 

Друга сюжетна лінія «Живих» – це теж інший заглушений на десятиліття голос – голос українського народу, свідчення із десятка осіб, які пройшли через пекло штучного голоду й бачили навколо себе агонію повільного згасання життів близьких, сусідів, односельців і просто незнайомих – тих, число яких сягнуло мільйонів. Скількох – ми й досі не в стані порахувати. Слухаючи цих очевидців, удивляючись у їхні немилосердно поорані часом, але однак такі чудові обличчя, мимохідь усвідомлюєш, що не цифра має значення, а кожне людське життя, незамінне, унікальне, без ціни.

Перші кадри «Живих» могли б здатися для багатьох, – принаймні так здалося мені особисто, – поцілунком смерти для всього фільму. На екрані з'являється то сумний, то обурений Віктор Ющенко, який таврує сталінських душогубів. Така картинка мусила б безнадійно заполітизувати фільм. Однак Буковський майстерно відходить від політики, від знайомих до нудоти кліше, що сталевими обручами оперезали в Україні саму розмову про Голодомор. Його камера занурюється на сімдесят незабутніх хвилин у світ українського села, в якому режисер, що прожив життя у місті, почувається цілком по-свійськи.

Співрозмовники Буковського відкриваються, діляться споминами, плачуть, але теж сміються, вкотре жахаються пережитому, але теж співають. Вражає не лише те, що вони розказують, але і як саме вони розказують. Соковита мова, що на диво мало піддалася русифікації, смачні діалектизми, з яких аж сочиться автентика, жарти, здорова самоіронія і якась непідробна шляхетність у голосі, манері розмовляти. Ці скромні люди, які тихо говорять, не б'ють себе в груди й не волають, що вони – жертви, лишають найсильніше враження від фільму Буковського.

Це враження суперечливе. Вони живі, хоч для світу й більшости сьогоднішнього українського суспільства вони давно померли, бо непотрібні. Вони живі, хоч їх намагалися замордувати в ті далекі тридцяті й послідовно нищили з тих пір усе, що вони представляють – світогляд, культуру, мову – цiлий український світ. Вони живі, бо хоч як мало їх не лишилося і хоч яким тихим голосом вони  не говорять, їх почують – як не тепер, то згодом. Їх вже починають чути. Фільм Буковського несподівано світлий і оптимістичний, бо лишає враження незнищенности людського духу, а з ним і духу українського.

Є в цій історії і третя сюжетна лінія, яка в сам фільм не закладалася. Це доля самого фільму. Авторські права на «Живих» належать відомому благодійному фондові «Україна-3000», що його очолює Катерина Ющенко. Після офіційної прем'єри в Українському домі 22 листопада минулого року «Живі» фактично померли для установи, яка володіє авторськими правами на нього. Гучно заявлена Андрієм Халпакчі світова прем'єра фільму на Берлінале’2009 лишилася порожньою заявою – відповідальні особи не надали вчасно заявки на участь фільму у програмі.

Наскільки відомо вашому авторові, картину до сих пір не показували по українському телебаченню чи у кінопрокаті. Його також неможливо купити на компакт-диску. Виглядає, що демонстрація фільму в конкурсних чи позаконкурсних програмах міжнародних кінофестивалів відбувалася здебільшого завдяки зусиллям  продюсeра Марка Едвардза, а не відповідальних осіб у фонді «Україна-3000». «Живі» нагороджено «Срібним абрикосом» на Єреванському МКФ, «Ґран-прі Женева-2009» Міжнародного форуму MЕDIAS «Північ-Південь» у Женевi, спеціальним призом журі Міжнародного фестивалю арт-гаузного кіна в Батумі, Грузія, а нещодавно також включено до офіційної програми МКФ «Камерімидж» у Лодзі, Польща (28 листопад – 5 грудня, 2009) та MКФ “Тисяча один”, Стамбул, Туреччина (грудень, 2009).

13 листопада, за день до показу «Живих» на фестивалі Марґарет Мід у Нью-Йорку, відбудеться історична британська прем'єра фільму Сергія Буковського у Кембриджському університеті. Історична, бо головний персонаж картини Ґарет Джонз – випускник цього університету. Показ стрічки стане символічним поверненням Джоунза у стіни своєї альма матер. З нагоди прем'єри фільму Бібліотека Рена найпрестижнішого у Кембриджі коледжу Св. Трійці розгорнула експозицію щоденників Ґарета Джонза, де разом із іншими є записи про Голодомор. Їх поміщено поряд із рукописами короля Генриха УІІІ, філософа Людвиґа Витґенштайна та записниками Ісака Ньютона. Це подія – предмет гордости для Українського кіноклубу Колумбійського університету, який вже рік співпрацює із новою Програмою українських студій у Кембриджі, – її очолює вихованець Колумбії Рорі Финин. 7-8 листопада 2008 року ми привозили програму українських фільмів до Кембриджу.

В Україні легко почути небезпідставну думку, що цікавих українських фільмів зараз не роблять. «Живі» – це фільм найвищої проби. Tим дивніше, що вже майже цілий рік «Живі» не можуть стати надбанням щирокої громади ані в Україні, ані за кордоном. Минулого літа в особистій розмові з пані Катериною Ющенко в Гарвардському університеті, я попрохав її від імени численних прихильників української стрічки в Північній Америці зробити так, щоб «Живі» було видано на компакт-диску і вприступнено кожному, хто хоче придбати цей фільм. Пані Ющенко пообіцяла це зробити. Поки що це не зроблено. Додзвонитися чи дописатися до кого-небудь відповідального чи навіть безвідповідального у фонді «Україна-3000» досі було неможливо.

Тим часом «Живі», як жоден інший український фільм, зроблений за час незалежности, має безпрецедентно широке коло потенційних споживачів і в Україні, і, судячи з листів та відгуків, які ми отримуємо, у Північній Америці. До мене зверталися представники цілих штатових чи муніципальних шкільних округ у США та Канаді із питанням, де можна придбати цю кінокартину. Ситуація досить абсурдна, якщо не підозріла. Навіть із суто прагматичної точки зору – повернути видатки на виробництво фільму – «Україна-3000» мала б бути зацікавлена в продажі прав його показу і комерційному поширенні на компакт-дисках. Адже фільми роблять для того, щоб потім їх показувати?

Стрічку «Живі» також мають побачити в Росії, щоб зрозуміти поза політикою та ідеологією українську точку зору, осягнути, чому українцям болить Голодомор. Мовчати про те, що сталося, значить погоджуватися із цілим проектом знищення українства протягом всієї нашої «спільної історії», концентрованим виявом якої був і лишається Голодомор. Фільм Буковського розчарує адептів російської ідеї, бо навіть людина дуже перечулена на «українську зрадливість» не знайде в ньому русофобії. Він може повчити і росіян поваги до власного селянина.

Було б шкода, якби така чудова робота режисера, пишатися яким ми можемо з усіма на те підставами, виявилася в'язнем політики і чинників, які незрозуміло, як діють, якими мотивами керуються й чиї інтереси представляють.

Колумбійський університет,
Нью-Йорк




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com