Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

01.11.2010 00:23

МОЛОДІСТЬ’40: «Щастя моє» Сергія Лозниці

Дмитро Бондарчук

Фільм Лозниці хоч і має численні історії в історіях, але чітко розділений лише на дві частини – літо і зима. Перша половина – вишукане дорожнє кіно (роад-муві) з соціально-філософськими вкрапленнями. Зима, у свою чергу, радикальна кримінальна драма без причини і наслідків на балабановський кшталт.

Водій-далекобійник Георгій відправляється в рейс, де йому зустрічаються дивакуваті попутники, дорожня інспекція, малолітні повії, грабіжники. І, здавалася б, нічого нового, але документальність зображуваного роблять зі стрічки ніби зріз часу, покоління та місцевості пострадянської глибинки.

Багато в чому успіх картини зобов’язаний операторській роботі Олега Муту, який працював над такими знаними румунськими стрічками як «4 місяці, 3 неділі і 2 дні» та «Смерть пана Лазареску». Саме цей операторський вибір забезпечив натуралістичність зображуваного, зокрема, декількахвилинну сцену на сільському ринку можна порівнювати з портретистикою в документальній стрічці Лозниці «Пейзаж».

Особливо цікавим і, можливо, найважливішим персонажем, який попереджає про всі подальші події, зокрема, про помсту і повернення до міліціянтів, є попутник, який підсідає до Георгія, розповідає йому історію часів Другої світової війни, але, що значно важливіше, коли виходить з автівки рухається в тому напрямку, звідки його віз головний герой. Від’їзд назад, аби ще з більшою цілеспрямованістю рушити вперед, чи уподібнення собаці на ланцюгу, який може рватися вперед, але все одно зупинятиметься і повертатиметься, аби поновити дихання перетиснутого горла.

Цей самотній старий без імени розповідає про те, як в часи після Другої світової патрульні на вокзалі спочатку поводилися з ним дружньо, навіть випили разом, а вранці змусили віддати всі свої «сувеніри» з переможеної Німеччини. Георгій, своєю чергою, порапляє у схожу ситуацію, грабіжники запрошують його до вогнища, де він отримує палицею по голові. І хоча вантаж злочинці все-одно залишають – адже в автівці лише мішки з мукою, Георгій через травму стає несповна розуму.

Саме після описаної сцени настає переламний момент. Далі ведеться зимова історія, історія провінційного містечка, де людські цінності знівельовані. Можливо, не марно «Щастя моє» згадують як фільм жахів, адже в американських кінематографістів численні «Техаські різанини бензопилою» побудовані на тому само матеріалі.

Проте, де в американців – горор, у нас – людська драма, хай навіть неадекватно-кримінальна. За подібний «Вантаж 200»Алєксєй Балабанов до сих пір отримує нагороди від критиків та на горіхи від глядачів.

Зима як символ не індивідуальної смерти, а Страшного суду, де всі винні. Єдине що «і знову весна…» залишилось поза кадром… або в іншому фільмі… і про іншу країну…




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com