Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

25.02.2003 15:03

Дума про “Мамая”(кінофольклор)

Фольклор вимагає фольклору. Пропонуємо польовий запис (vulgo – сценарій) розмови двох глядачів: Пана Прихильного та Пана Непохитного. Стиль дотримано, погляди збережено, хоча поділено тільки почасти.

– (Привітно). А чом би нам, добродію, не порозмовляти в пристойнім товаристві (як казали спудеї у “Фавсті” в перекладі Лукаша)? Ото хоча би про нову фільму, про старого, думно-пісенного Мамая? Та й порозмовляти, як годиться: про міти ще й менталітети, про парадигми ще й параджанізми?

– (Суворо). А не можна, добродію, сього зробити. Тому, що все це вже викладено п. режисером власноруч у його ж таки заявці на ґрант під ту фільму, яку потім (заявку, звісно) було вже видруковано КINO-KОЛОМ у вигляді статті.

– (Лагідно). То й що? Треба ж, мабуть, погодитися-посперечатися з концепцією, виходячи з реалітету самої фільми?

– (Твердо). А не можна ані того, ані того. Не можна погодитися, бо, наприклад, Мамай, може, й справді має значення тюркською “Ніхто”, “Людина без імени”. Але ж фахівець-мітолог скаже, що тоді слід було б потрактувати це ім’я (і цю постать – або, модерною, мітологему) як щось невловне-невпізнанне, щось “чуже”, яке вештається позасвіттям-позачассям і вряди-годи заскакує до “нашого”, “людського” світу, мов та примара або мрево. А хіба ж думи та пісні про козака Мамая таке передбачають? (Модерною – марикують?). І хіба фільма, навіть роблячи з трьох братів-козаків-бранців (С. Романюк, О. Санін, А. Білоус) спершу білі статуї в катівнях-каменоломнях степового Криму, а потім двох-вершників-одного-пішака-втікачів, а ще далі, з молодшого, – розкішного “ню” в обіймах шаманочки-татарочки (В. Спєсівцева), а потому – українців-лицарів у двобої з лицарями-кримцями (Е. Акімов, А. Сейтаблаєв, Е. Расілов), – хіба ж, кажу, фільма проектує бодай натяк на такого Мамая?

– (Сердечно). Мо’, тут історичні архетипи переважають?

– (Непоступливо). Мо’, ні. Історично, найвірогіднішим є припущення, що українську думно-пісенну уяву вразила загибель цілком реального ординського хана Мамая, що його вколошкано за подвійною домовленістю Московського царату та Кримського ханату, і то саме в Криму. (Див. кримсько-татарську леґенду про Мамаєву могилу). Такого на екрані теж не бачимо.

– (Примирливо). От і почали ми, нарешті, жваву дискусію. (Модерною – контраверзійний дискурс).

– (Мов скеля). Аж ніяк. Бо історичний міт у п. режисера свій – персональний.

– (З надією). Часом, не феллінівсько-параджановсько-маслобійницькі (себто, п. Маслобойщикова) тут інтроекції? Посперечатися б?..

– (Безжально). Нема про що. Родовід фільмових асоціацій можна протягувати ad infinitum. (Хуторянською – як москальську казочку про попа та собаку). Приміром, символічні коні, що шугають під водою в морі, можуть комусь нагадати (коли вже про собак ідеться) рязановських символічних песиків, які ширяють у повітрі за втікацько-репресантським потягом (“Небеса обіцяні”). А дитина (Назл) поміж Чоловіком та Жінкою, що закохуються, – відповідну французьку стрічку. Або “Шум вітру” п. Маслобойщикова. І суперечка є тут цілком зайвою, бо п. режисер нібито цитує, мовби шлюзує, начебто інтроектує, проте не наполягає. На жодному першоджерелі. Про що сперечатися?

– (Радіючи). Таж маємо ж постмодернісінький постмодерн?

– (Руба). Не маємо.

– (Жалісно). Як це так не маємо?

– (Поважно). А так. Бо постмодерн індиферентний до процесів як українського, так і кримсько-татарського самоідентифікування. Бо постмодерн уявне весілля мітогероя-українця та мітогероїні-кримської татарки, мабуть, і утнув би. Але ж так, щоб відгукнулося воно уявними заручинами пана Голохвастого (“За двома зайцями”), – та щоб зирнуло з-під Мамая-статуї-лицаря-ню таке вже гусенятко-парубійко, що на милу скоса поглядає! – отакого вже постмодерну зась!

– (Благально). А місцеві фарби? (Колер локаль – європейською). Хіба про це, принаймні, не можна дискутувати? Чи є то автентичний Крим? Великий Луг? Дешт-і-Кипчак? (Азійською).

– (Після мовчанки. Стиха). А цього не треба взагалі. Нехай собі глядач замилується. Рожево-брунатним Степом передвечір’я. Засмагло-мідяними глеками-кумганами (оператор С. Михальчук). Трьома кримськими чоловіками та двома кримськими жінками (Н. Сейтаблаєва, З. Бєлялова). (То дарма, що одна з них малесенька, а все ж таки – жіночка, друга в епізоді, а все ж таки – справжня). І нехай той Крим, закривавлений історією з усіх боків, і слов’янською, і тюркською, посміхнеться глядачеві красно та гірко.

Бо тут він таки є: наш справжній Крим.

Кінофольклор записала Марина Новікова з Криму

KINO-KOЛO, 2002 осінь (15)



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com