Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

17.02.2011 12:41

Злочини і покарання. Фільми Берлінале як дзеркало апокаліптичного бачення світу

Сергій Тримбач, "Україна молода"

Берлінський кінофестиваль поволі наближається до свого фіналу. 16лютого у великому конкурсі показали фільм турецького режисера Сейфі Теомана «Наш великий відчай» і ще кільканадцять стрічок в інших секторах фестивальної програми. Загальна кількість картин у Берліні — близько чотирьохсот...

Перевиробництво?
Враження багатьох критиків від конкурсу Берлінале: цілковитий провал. Причини такого фіаско обговорюються також. Одне із пояснень — перевиробництво. Принаймні у Європі. Бо, скажімо, з Африки майже нічого не видко. Азія цього разу представлена помірніше — навіть улюблені «Форумом» (один із секторів офіційної програми) японці. Про американців годі говорити — їхня індустрія поки що оперативно реагує на виклики останнього часу. Отже, європейці...

У більшості європейських країн знімається чимало фільмів. Біда в тому, що навіть у Франції, Іспанії чи Німеччині далеко не всі картини дістаються прокату. Останній, правда, не зводиться нині до кінотеатрального показу. Є ж телебачення, DVD, Інтернет (з ним, одначе, багато проблем). Але картин — багато, а події кінематографічні можна перерахувати за допомогою пальців однієї руки. І, до речі, ці події за походженням все частіше з Туреччини, Румунії, а чи й Росії, яка в останні роки тим же Берлінале одверто зневажалась.

Криза перевиробництва? Кількість не завжди переходить в якість? Чому? Де корінь причин, що постали з невідворотністю? Може, в освіті? В Україні тут справді не все гаразд... А в інших країнах? На що звертаєш увагу — більшість режисерів покоління 30–річних на Заході проходять серйозну професійну підготовку. І вуз, і потім довгий шлях до постановки великого повнометражного фільму. Через роботу над відеокліпами, відеоінсталяціями, короткометражними стрічками, телесеріалами... Ти мусиш завоювати місце під сонцем конкретним професійним набутком. Здавалося б, це добре. А з іншого боку нагадує пріснопам’ятні 1940—50–ті, коли в СРСР режисер чекав постановки роками. А коли отримував її, виявлялося: пороху справжнього уже немає. Згадаймо 1960—70–ті, коли режисерам надавалась можливість зробити великий фільм практично без розгону. Не у всіх виходило, але ж Леонід Осика, Борис Івченко, Роман Балаян з’явилися саме тоді...

Коні не винні
Своєрідним нагадуванням про успішніші і плідніші часи в кінематографі став конкурсний фільм класика угорського кіно Бели Тарра. «Туринський кінь / A Torino Lo» — притча про апокаліпсис, яким закінчувавалося ХІХ століття. Коли Фрідріх Ніцше оголосив про смерть Бога і не побачив його проявів у людському бутті...Фільм Тарра триває дві з половиною години і є сам по собі важким випробуванням. Чорно–білий, з одноманітною музикою й одноманітним, дуже бідним, зображенням. Власне, в кадрі всього двоє персонажів — отой самий візник, що вивів Ніцше за круги буття, і його дочка. Живуть вони посеред європейського простору, у кам’яній хаті, де, окрім найнеобхіднішого, немає нічого. Навіть їжі, за яку править лише картопля. Побитий кінь не хоче їсти і не має сил везти свого господаря. Життя зупинилося у нульовій точці, і далі аніруш.

А ще й вода у криниці закінчується. І спроба перебратися на інше місце завершується фіаско. Вони знову опиняються там само. Все–таки апокаліпсис. І немає тут Бога — ці люди про нього не згадують, у їхній хаті немає ні ікон, ні святих книг. Хіба що галасливі цигани залишили одну, одначе і її читати дочка як слід не вміє. І хто винен в усьому тому? Коні не винні точно (в українській класиці цей мотив звучить, як відомо, і в оповіданні М.Коцюбинського, і в знаменитому епізоді Довженкового «Арсеналу», коли кінь заговорив: «Не туди б’єш, Іване!»). Може, самі люди? Вони покинули Бога і Бог покинув їх? Притча угорця ставить багато питань і на жодне з них не дає відповіді. Тут бачиш, швидше, відчай (у цьому сенсі маємо поему відчаю). Чи не тому Тарр уже оголосив, що це його останній фільм і більше він у кіно не працюватиме. Жест, у чомусь суголосний з Ніцше...

Із Шекспірових гармат
Знаменитий актор Рейф Файнс у своєму режисерському дебюті теж надміру серйозний. Шекспірівського «Коріолана» він пересадив на сучасний ґрунт (фільм «Коріолан / Coriolanus») і спробував побачити новітні часи крізь окуляри класика. Побачилося щось дуже тривіальне — люди і їхнє життя мало чим змінилися з античних часів. Чи варто було задля цього город городити?

Іранський режисер Азфар Фархаді у дещо несподіваній стрічці «Розлучення Надера і Сімін / Jodaeive Nader az Simin» не звертався до важкої драматургійної артилерії і занурився у побутові драми простих іранців. Вийшло набагато краще... Несподіванкою для мене було звернення до матеріалу шлюбного розриву. Іран, усе ж таки. Одначе й ця історія ускладнюється іншою — Надер втрапляє в судовий конфлікт з іншою жінкою, його хатньою робітницею... Всі ці проблеми не виглядають скільки–небудь сконструйованими...

Серед фестивальних подій — документальна картина «Ходорковський / Khodorkovsky» німецького режисера Кирила Туші, показана в «Панорамі». Двогодинна стрічка намагається висвітлити образ найвідомішого російського бранця–скоробагатька доволі стереоскопічно. Хоча деяке неприйняття кремлівського керівництва теж є помітним. Утім у фільмі говорять чимало свідків, і це таки дозволяє досягнути певної об’єктивності.

Новим для мене було те, що Михайло Ходорковський, якщо вірити його найближчим партнерам по бізнесу, хотів розікласти Кремль ізсередини. Зіпсувати його корупційними схемами і грошовими масами. Мовляв, хай згниє у такий спосіб, і ми його, вже скомпрометованого, замінимо. Нічого собі... Тобто зло знищимо злом. Що вийшло у підсумку — відомо: Ходорковський сидить у в’язниці і буде ще довго, мабуть, сидіти. Бо, по–перше, хто ж це захоче кваліфікуватись у щось злочинне? По–друге, значить і сам Ходорковський є таким самим носієм зла. Інша річ, що далеко не всі його носії потрапляють до тюрми. Запам’яталася і зла репліка колишнього адвоката Ходорковського: «Якщо військова частина потрапила в оточення і здалася, значить, її командир є дурнем. У нашому випадку все так і є. Навіщо він повернувся в Росію, коли добре знав, що його заарештують? Треба було залишатися там, «за бугром», і звідти робити все, що можливо». Сам герой картини пояснює це своєю наївністю — він усе ж думав, що за допомогою суду зможе захистити і свої ідеали, і своїх людей. Не так сталося, як гадалося...

...Ні, все ж серед 400 фільмів Берлінале не могли не знайтися ті, що дають поживу для інтелекту й хоча б часткового естетичного задоволення.

«Україна молода», №25, 17.02.2011




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com