01.03.2011 17:39
International Film Guide 2011
Володимир Войтенко
На Європейському міжнародному кіноринку під час 61 Берлінського міжнародного кінофестивалю презентували черговий річник Міжнародного кіноґіда, в якому зібрано інформацію про всі світові кінематографії. Четвертий рік поспіль у виданні друкується інформація про стан українського кіна, підготовлена головним редактором нашого порталу, зокрема, оглядова стаття…
Попри те, що в Україні протягом останніх кризових років кількість нових кінотеатральних залів збільшувалася повільно (нині їх 300), бокс-офіс неухильно зростав. Так, на вересень 2010-го, в порівнянні з вереснем 2009-го, він зріс на 48% – з $ 36,34 млн. до $ 53,85 млн.
Через зміну влади (прихід нового президента Віктора Януковича, запеклого опонента Віктора Ющенка часів Помаранчевої революції 2004 року) оприявнилися характерні тенденції в державній політиці та ідеології – повернення до російської сфери впливу й відповідних цінностей. У кінопрокаті, фактично – на користь російській, скасовано преференції для української мови як провідної у сфері дублювання та озвучення іншомовної кінопродукції. Щоправда, узаконено положення: фільмокопії мають озвучуватися/дублюватися і тиражуватися винятково українськими компаніями.
Державна підтримка фільмовиробництва була мізерною: на кінець жовтня із запланованих у бюджеті $ 3 млн., кінематографія отримала менше $ 1 млн. Тому цьогорічну кінопогоду робили незалежні проекти, часом фільмовані як виклик кволій державній кінополітиці.
Таким постав кіноальманах із 14 короткометражок «Мудаки. Арабески», створений режисерами-початківцями у жанрі соціальної сатири. Всі фільми зняті на безбюджетній основі й мають гарну фестивальну історію, зокрема, «Глухота» Мирослава Слабошпицького – конкурсант Берлінале’2010. Ті ж ентузіасти на чолі з Володимиром Тихим вже розпочали роботу над новим альманахом «Україно, goodbye» – про причини еміґрації з країни.
Іншою подією став ігровий дебют документаліста Сергія Лозниці «Щастя моє» (копродукція з Німеччиною та Нідерландами) – український повнометражний фільм, що вперше змагався в конкурсі Каннського фестивалю. Історія трагічного протистояння безправної людини та деспотичної влади розгортається у російській провінції. Продюсер Олег Кохан, поряд із цим фільмом, також прилучився до копродукції «Шантрапа» в режисурі Отара Йоселіані, що розмірковує про місце творця в суспільстві, дарма – тоталітарному чи демократичному.
Своєю чергою, «Дніпро» Олександра Шапіро постає модерною марґінальною кінопоемою, своєрідним освідченням у любові до великої української ріки, де відвертий авторський матеріал монтується з офіційною кінохронікою минулого. А документальна стрічка Дмитра Тяжлова «Я пам’ятник» розповідає історію скульптора-аматора, що примиряє політизовану спільноту, споруджуючи поряд пам’ятники колись непримиренним ворогам.
Одразу три фільми в копродукції з Росією – «Пістолет Страдіварі» Олексія Луканєва, «Стріляй негайно!» Вілена Новака та «Чоловік моєї вдови» Леонда Горовця – виводять на екран авантюрний кримінальний сюжет з комедійними мотивами, що не переконує ні глядачів, ні критиків.
Зате єдиний за державної підтримки, щоправда незавершений, проект – анімаційний серіал «Моя країна – Україна» – порадував як глядацьким потенціалом, так і мистецькими чеснотами. Кожна трихвилинна серія розповідає дотепну історію про котрусь конкретну місцину.
Наразі ж низка повнометражних фільмів, недофінансованих державою, чекає на своє завершення 2011 року. Зокрема, й копродукційна біографічна драма російського режисера Ільї Хржановського «Дау» про долю видатного фізика ХХ століття Ландау, що працював у 1930-х в тодішній українській столиці Харкові.
Тим часом із 1 січня 2011 року вступають у дію зміни до «Закону про кінематографію». Вони передбачають, що національний фільм звільнятиметься на п’ять років від податку на додану вартість на всіх етапах його продукування й демонстрації в кінотеатрах, стимулює інвестування в кінематограф тощо. Законом передбачено й утворення спеціального фонду держбюджету, на якому мають акумулюватися кошти від податкового збору на кіно. Але досі механізм такого збору не відпрацьований. Тому скептики ставлять під сумнів «українське кіноприскорення 2011»…
