Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

26.02.2003 17:16

Порятунок тих, хто тоне(Олесь Санін відроджує українське поетичне кіно)

Олександр Виноградов

Судячи з усього, ініціаторами створення фільму «Мамай» рухали гарні наміри — фільму, зробленому в традиціях української поетичної школи, належало повернути їй репутацію, від якої після недавніх спроб режисерів старшого покоління не залишилося й сліду. Але режисер Олесь Санін і оператор Сергій Михальчук, швидше, «закрили» тему, ніж додали стилістичному напрямові нового дихання.

Режисер сам писав сценарій, в якому об'єднав твори усної народної творчости, датовані XVI сторіччям. Це іранського походження «Пісня дервіша про трьох славних мамлюків», яка з невеликими змінами увійшла до кримсько-татарського фольклору, і українська «Дума про братів азовських».

Три брати-козаки, що вони тікають з каторжних робіт у турецькій неволі, крадуть двох коней, нав'ючених татарським добром. Так вони і біжать таврійським степом — старший (Сергій Романюк) і середульший (Олесь Санін) — на конях, а наймолодший (Андрій Білоус) — той біжить своїм ходом, і його, знесиленого, брати кидають помирати в степу. У переліску кінні брати спішуються, де, усвідомивши свій гріх, й чекають на молодшого протягом трьох діб. Але законне покарання за їхній злочин наздоганяє братів з несподіваної сторони: татари, що вони знайшли козаків, вбивають обох. Не за те, що вони вкрали їхні речі, а за те, що вони зрадили свого брата.

Два погляди на одну подію сходяться в одній точці — в сюжетові, написаному Саніним-сценаристом: татарська жінка, мати-одиначка, молода й красива (Вікторія Спєсівцева) знаходить у степу молодшого козака і виходжує його. Вона зрадила свій рід, закохавшись і ставши дружиною козака, а його зрадили свої. Він і стає тим козаком Мамаєм, чий олеографійний образ став частиною сучасної української масової культури, чиїм ім'ям називають ресторани, на чию честь споруджена кінна статуя на Майдані Незалежности.

У фільмові відсутні діалоги в традиційному розумінні, але весь «Мамай» діалогійний. Текст «від автора», озвучений режисером, звучить приглушено, як тло. Бенкетує музика Алли Загайкевич, в якій орієнтальні мотиви звучать по-хатньому звично — є місце хору, соло і дуету.

«Тіні забутих предків» по праву називають фільмом Сергія Параджанова і Юрія Іллєнка — неможливо роз’єднати кадри картини на складові за ознаками авторства. В «Мамаї» так само складно визначити, де починається Сергій Михальчук і закінчується Олесь Санін. Сергій дивовижно відчуває світло, його чутлива камера передає напругу всіх кольорів, і найголовніший з них — червоний. «Мамай» — фільм краси незвичайної, в ньому кожний кадр зроблений як останній, — чого варта одна чарівна мить, коли камера, затамувавши подих, стежить за зустріччю у воді коня з медузою.

Одяг і прикраси цілковито відповідають добі й статусу персонажів, художниками по костюмах (Гала Отенко й Ірина Клиба) враховані, а режисером не залишені без уваги такі найдрібніші деталі, як різнокаліберні ґудзики і дівочі кіски. Одержимість автентичністю охопила всю знімальну групу — Вікторія Спєсівцева приїжджала в експедицію на східних днях, щоб відобразити для нащадків медичний факт очікування нащадка в останніх кадрах картини.

Повертаючись до діалогійної природи «Мамая», не можна обійти увагою його полемічність — як стосовно минулого, так і стосовно теперішнього часу українського поетичного кіна. Олесь Санін зняв фільм, конкурентоспроможний на вузькому сеґментові арт-гауса, чия тематика (злиття і протистояння двох культур — християнства і мусульманства) виявилася саме враз сьогоднішній кон'юнктурі. Режисер довів свою спроможність і повинен рухатися далі.

“Понедельник”, № 3



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com