Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

25.10.2011 16:15

Студентське кіно на «Молодості»: нескінченність та вічність

Дмитро Бондарчук, KINO-KOЛО

26 студентських фільмів з 17 країн світу було запропоновано глядачам і журі цьогорічної «Молодості». Абсолютним лідером виявився німецький кінематограф, він представлений 3 стрічками і ще однією у співвиробництві з Польщею. Ще два фільми, угорський і шведський, освячені найпотужнішим німецьким МКФ – вони змагалися в конкурсній програмі цьогорічного Берлінале. Та кожна стрічка, попри численні спільні мотиви та настрої молодих режисерів, настільки виразна і самобутня, що про якусь домінантність говорити не доводиться.

"Фактор Фелліні"

Україна представлена картиною випускниці Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. І. Карпенка-Карого Мирослави Хорошун «Фактор Фелліні». Йдеться про молодого студента кіновишу, геній якого блякне перед постаттю великого Федеріко Фелліні (хай у стрічці він і схожий радше на Адріано Челентано). Молодий талант бореться з визнаним класиком у власній голові від початку написання сценарію і до представлення готового фільму на суд глядачів. А хтивий Фелліні навіть вторгається в інтимне життя головного героя!

В десять хвилин екранного часу режисерка спробувала вкласти все своє іронійне ставлення до власної альма-матер, проте, непомітно для глядача, перекидається на фобії загальнокінематографічні. Так, в одному з інтерв’ю Кіра Муратова зізнавалася, що інколи, дивлячись кіно, думає: «все-одно краще не зможу, навіщо я взагалі знімаю?!», а Вуді Аллен, теж, до речі, любитель творчості Фелліні, одну свою стрічку зняв про режисера, який від страху фільмувати втрачає зір.

Про Україну, точніше про українських міґрантів, ідеться і в американському «Ама на морі» Магалії Коен. Складності проживання української родини в Сполучених Штатах викристалізовують особисті проблеми усіх членів родини. Розповідаючи історію натяками і напівтонами, режисерка створює клаустрофобічну драму, трактування якої може варіюватися від щасливого звільнення і до трагічного самогубства.

"Космос уяви"

Ще один американський фільм, знятий у співдружності з Іспанією, «Одіссеїв ґамбіт» Алекса Лора. Документальний фільм розповідається про камбоджійсько-американського шахіста Саравута Інна, який не має змоги нормально жити і працювати в США та є практично безпритульним. Його історія в трішки нав’язливій, але влучній манері порівнюється з шаховою партією, а сам персонаж схиляє симпатії до себе своїм позитивним та оптимістичним ставленням до життя.

Інші чотири документальні фільми не мають настільки харизматичних персонажів, проте, наприклад, чеська стрічка «Опівночі» Клари Тасовської захоплює манерою та кутом подачі проблеми тотальної електрифікації й відсутності темряви. Будучи фільмом глибоко соціального змісту, в ньому відсутні будь-які класичні коментатори чи експерти, персонажі фільму радше схожі на міських божевільних, які псують міську електромережу і сумують, що в місті зовсім не видно зірок. А режисерка стрічки провела над собою далеко не науковий експеримент – закрила себе у цілковитій темряві на сім діб, розповідаючи при цьому свої відчуття.

«Він і вона звідси та звідти» австрійки Лізи Вебер теж є експериментальною і глибоко іронійною роботою про іноземних туристів, які фотографуються на тлі віденських історичних і не дуже пам’яток. Герої позують перед камерою, режисерка розповідає, звідки вони і що збираються робити.

Два інші документальні фільми: німецький «Космос уяви» Удіти Барґави і німецько-польський «За будь-яких стосунків» Олівера Крюґера. Герой першого в 11 років хотів стати космонавтом, героїня другого – мудрою. Перший фільм плутається у своїй структурі і, відповідно, плутає глядача. А другий не каже нічого нового в темі філософських фільмів про повій, яких кількадесят років тому було достатньо в андеґраундній американській документалістиці.

"божевільні..!"

Ще два фільми, що є ігровими, обирають подібну до документальної манеру знімань – французький «Ті, хто йде проти вітру» Бастьєна Сімона і британський «Братик» Каллума Купера. Перша стрічка за героїв має трьох безхатченків, на спокійних, майже фотографічних, кадрах яких – вишуканим, вміло поставленим і категорично недоречним закадровим голосом розповідаються особливості вуличного життя. Герої британського фільму – два брати, молодший, прикутий до коляски інвалід і старший, з проблемами слуху.

Фізичні проблеми лежать в основі й польської «Мотузки та крові» Куби Чекая, де підліток з надлишковою вагою страждає від насмішок та побоїв однокласників, а вдома батьки намагаються зробити все, аби їхній син схуд. Проте в малого є більша проблема, про яку ніхто не знає – так званий синдром умисного самокаліцтва, коли кожен конфлікт з однолітками закінчується різанням рук.

Цікаво, що саме психічна хвороба підштовхує сина до зближення з батьками. Схожий мотив помітний ще в кількох картинах. У візуально яскравому і винахідливому швейцарському фільмові «божевільні..!» Квінна Райманна і Рольфа Ланґа головний герой, страждаючи на маніакально-депресивний психоз (візуально більше схоже на розтроєння особистості), стрічає кохання у психлікарні і, зрештою, віднаходить внутрішню рівновагу.

Комедійний чеський фільм «Дівчина 180» Томаша Мєльніка штовхає чоловіка з комплексом меншовартости на пошуки коханки високого зросту. І хоча герой не досягає успішного результату, самі пошуки пронизані вишуканою, традиційною для чехів, іронією.

"Морозні візерунки"

Німецькі «Морозні візерунки» С’юзан Ґорданшекан зближують нелегального міґранта, якого у власній родині вважають зрадником, та літню жінку, що страждає на старечий маразм. Проблеми з короткочасною пам’яттю дозволяють героям через світ фантазій перейти від реальності до замовчуваної правди.

Конфлікт поколінь ще помітніший в австралійському «Батькові» Дейвіда Істела і ще в одному німецькому фільмі, «Жертва» Йоганнеса Ляйстнера. Перший, не без операторського ґанджу й діалогів як тла оповіді, виводить досконалу і достовірну внутрішню трагедію колишнього ув’язненого, що тепер його не хоче бачити родина.

«Жертва», своєю чергою, зводить в одному будинку традиційну, стриману й достатньо успішну родину, голова якої – чоловік доволі нерішучий, і нового хлопця доньки дружини від попереднього шлюбу. Юнак не надто шанобливий до старшого покоління й доволі експресивний, що мало не загрожує фільмові стилістично вподібнитися «Забавним іграм» Ганеке. Проте конфлікт вирішується дещо спокійнішим чином, хоча молодика й доводиться вдарити кухонним причандалом по голові.

Тема жорстокостокого ставлення дорослих до дітей дещо видозмінюється, але продовжується в бельгійській картині «Спиною до стіни» Міклоша Келеті. Напружений трилер розповідає історію працівниці автозаправки, куди заходять молодий нервовий чоловік і маленька дівчинка, яка намагається щось розповісти продавчині.

"Спиною до стіни"

Персонажі двох інших фільмів, власне як і вже згаданих «Морозних візерунків», змушені повернутися у власне дитинство задля вирішення дорослих проблем. Так, герой угорської стрічки «На нижчому рівні» Ґабора Рейса практично проводить розслідування своєї дитячої творчості. А працівник таємної поліції, яка профілюється на вибиванні зізнань, з бразильської «Невидимої роботи» Андрадіна Азеведо і Діда Андраде розповідає про свої юнацькі намагання стати музикантом своєму дитячому кумирові, нині допитуваному.

Французька «Остання ніч» Янна Делятра в історії безробітного брата, який живе у сестри, заходить іще далі, перетворює героїню-жінку на маленьку дівчинку, яку брат бере на руки. Проте, обмежившись самим лише символізмом, автор не дає логічного пояснення містичним подіям у картині.

Варто визнати, що поясненнями себе не обтяжують ні Дьйордь Мор Карпаті режисер угорського «Лісу», ні Еміль Ліндблом зі шведським «Темним боком». Перший показав свідка убивства жінки, який не може більше перебувати поряд місця трагедії. «Темний бік», своєю чергою, є сумішшю реального життя і пристрасних фантазій головної героїні.

До речі, саме «Ліс» одна з двох картин, що були представлені в короткометражному конкурсі Берлінале-2011. Інший фільм – шведська анімація з подібною назвою – «Сім днів у лісі» Петера Ларссона. Картина є підбіркою горор-екзерсисів, смислове навантаження яких зрозуміти важко, проте враження справляє.

"В очах поросяти"

Окрім того, серед студентських стрічок представлено ще дві анімаційні роботи. Це польська «Галерея» Роберта Проха, про чоловіків, які супроводжують дружин по магазинах. Стрічка виконана у чорно-червоних кольорах, чим, а також грою з площинами та метаморфозами фігур, нагадує стилістику знаного польського аніматора Вітольда Герша.

Японський фільм «В очах поросяти» Атсуші Вади, своєю чергою, вочевидь наслідує творчість японського аніматора, оскарівського номінанта на у відповідній категорії, Кожі Ямамури. Автор створив ориґінальний збочено-сюрреалістичний світ, де поселив своїх інфантильних персонажів.

Останні два фільми студентського конкурсу – арґентинський «Корал» Іґнасіо Чанетона й іспанський «Жарт» Луїса Аренаса Лопеса. Обидві картини, хоч і зачіпають доволі популярні питання безробіття і нелегальної міґрації, стоять окремішньо від усього конкурсу. Перший – через особливу вишукану естетику, дещо подібну до стрічок популярного нині Апічатпонґа Вірасетакула, а «Жарт» – єдиний фільм який не лише веде мову про суто молодіжні проблеми, а й виконаний у відповідній, ніби мінімально естетизованій, стилістиці.

З помітних тенденцій – це захоплення відкритими фіналами, ба повною їх відсутністю, та інтересом до вікової проблематики, сказати б, у її крайнощах – дитинстві та старості. Хоча, певно, ці особливості доволі логічні та актуальні для молодих режисерів...




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com