Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

01.03.2003 13:53

“Покаяння” не вийшло...Фільм про Щербицького – спроба закадрового тексту

Вадим Скуратівський

Ми на початку місяця повідомляли про “епохальний” фільмовий проект Кабінету Міністрів України, що його замовником виступив Держкомінформ, а виконавцем студія “Укртелефільм” та її директор Олег Бійма, режисер. (Ця студія й Олег Бійма опікуються також виходом на УТ-1 т.зв. каналу “Культура”). Ідеться про телестрічку “Володимир Щербицький. Спроба епітафії”, присвячену 85-річчю від дня народження знаного державного й партійного діяча часів УРСР. Пропонуємо ознайомитися з рецензією Вадима Скуратівського на цей фільм, демонстрований на УТ-1 17 лютого. Стаття була надрукована в газеті “День”).

RED.

Фільм Олега Бійми зроблений у напрямі відомої у перебудовні часи певної стратегії: з одного боку – і з другого боку. Щиро кажучи, я не можу бути поціновувачем цього самого фільму, тому що В.В.Щербицький навіть не знаючи про моє існування, отак мимохідь поруйнував мою ж біографію – ситуація одного літературного скандалу, в якому я був не винен. Щербицький, рятуючи репутацію вельми одіозного письменника, наказав негайно погасити той скандал. Що й було зроблено – за мій біографічний рахунок.

Ніколи не виправдовуйте тоталітаризм за рахунок приватних, суто особистісних рис того чи іншого функціонера. Немає сумніву, що Щербицький був добрим чоловіком і батьком. Але до «підопічної» йому України він ставився по- іншому. Не буду говорити про тогочасну економіку, хай про неї скажуть фахівці. Але про культуру. Власне про те, як сотні її талановитих діячів були від неї відсторонені. У різних «жанрах»: від гебістської в’язниці, до гебістської інтриги. Тисячі й тисячі поламаних доль. Руйнація культури: від «особистої» перемоги Щербицького над «поетичним кіно», від ганебного процесу над Сергієм Параджановим, до так само ганебної руйнації Стіни пам’яті на Байковому кладовищі.

Країна посередині Європи опинилася без європейської культури; захованої, замурованої у спецхранах. Без національної пам’яті. Будь-яка серйозна спроба подивитися у минуле розцінювалася як буржуазний націоналізм, що з ним безперестанку воював генерал Федорчук, голова КҐБ із кругозором беріївського функціонера. В.В.Щербицький нацькував якогось Маланчука на українську культуру, надавши йому чи не диктаторські повноваження. Міністр культури Безклубенко у тих чи iнших жанрах асистував у цій руйнації.

Саме так величезна крана в Європі, мов та Албанія, опинилася поза Європою.

Фільм про все це, по суті, мовчить. Що справляє більш аніж дивне враження. Звичайно, режисер має право на таке бачення постаті Щербицького, але до реальної тогочасної історії все це має суто дотичне відношення. Я дуже шаную вельми добру вчительку словесності Раду Гаврилівну Щербицьку, але її сімейні новели ніяк не можуть пояснити повний, безпросвітний провал історії 70-х—початку 80-х років. Серед іншого можна згадати сумну долю української мови, яку фактично почали усувати з будь-якого тогочасного міського вжитку. Відбулася справжня лінгвістична катастрофа цілої нації.

Зрештою, коментарі добродія Врублевського дуже добре пояснюють структуру українського застою, що її очолював В.В.Щербицький. Який, за словами того ж Врублевського, розчарувався у Горбачові. Бо Горбачов, мовляв, був і інтриганом, і слабким політиком, і ставив за мету руйнацію партії та навіть усієї країни. Отож зрозуміло, яке уявлення було про історичний процес і у самого Першого, і у його сервільного оточення.

Словом, об’єктивного політичного портрета не вийшло. При всій режисерській спеціальній каліграфії. Одверто кажучи, у фільмі мені сподобалося лише одне: симпатичний хлопчик, який насамкінець випускає голуба. Він не коментує те, що робилося в часи Щербицького. Він просто живе іншим життям. Людянішим.

Але особливо у фільмі мене подивували пасажі про те, що мовляв, – «так було прийнято, так велося, так нас учили». Відповідно згадується репліка одного з героїв славнозвісної п’єси Євґєнія Шварца «Дракон» на виправдовування іншого антигероя, що нас так вчили: «Так, вас учили; але чому ж ти, мерзотнику, був першим учнем?».

Але, повторюю, я не можу бути об’єктивним коментатором «феномена Щербицького», зважаючи на те, у якому вигляді побачив письменника-дисидента Гелія Снєґірьова, привезеного у лікарню із тюрми. Геть скаліченого, спаралізованого. Всі ми тоді були, в певному розумінні, теж скаліченими. Володимир Васильович тут не становить винятку. Тому не робіть про нього солодких примітивів.

Треба, щоб з’явився нарешті український варіант грузинського фільму «Покаяння», а замість цього ми отримуємо екранну антологію сумнівних сантиментів. Життя Щербицького, водночас і тутешнього диктатора, і маріонетки Кремля — то справді тема для «українського покаяння», а не для екранних ювілейних вправ.

Водночас підкреслюю, єдине, що мені подобається у явищі Щербицького, це його освічена, стримана, розумна дружина Рада Гаврилівна, симпатична донька і трагічний син.

“День”, № 31



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com