Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

29.10.2012 17:39

МОЛОДІСТЬ`42: Повнометражний конкурс. Не на своєму місці

Дмитро Бондарчук

У головну конкурсну програму фестивалю увійшло 12 повнометражних стрічок, серед яких «Істальгія», зроблена українцями спільно із сербськими та німецькими кінематографістами.

Та Ґран-прі цьогорічної «Молодости» отримала грецька картина L (2012, реж. Бабіс Макрідіс), яка раніше вже була представлена на кількох фестивалях, зокрема, в Роттердамі, Сієтлі, та на Санденсі. Проте ще не опинялася серед лавреатів. Прикметно, що серед повнометражних стрічок L отримав найменший бал глядацьких симпатій.

Кадр із фільму L

Однобуквенна назва фільму, в автівковому контексті сюжету, походить від «learning» і «L» - це літера, яку клеять на авта, де за кермом учень. Подібно нашому значку «У», тож, при бажанні, саме так найдоречніше перекладати назву.

У фільмові йдеться про водія, який працює перевізником меду. Та з приходом нового водія, герой втрачає роботу, що перетворює його і до цього не солодке життя на суцільну екзистенційну драму. Пошуки власної ідентичности й названі процесом «навчання». Напевно, можна говорити, що вчиться він жити. Не співіснувати у суспільстві, не вживатися поряд людей чи ведмедів, як то робить його підстрелений друг, а саме жити.

Та жодних надій на успішне завершення подібної освіти, чи бодай її початок, автори не дають. Єдине що, вони ніби програють навспак еволюції людини. Спочатку пересаджують героя з автівки на мотоцикл, а ближче до кінця змушують його повзати на чотирьох та співати хвалебну оду морю, де з кожним рядком очікується «море, з тебе я вийшов, до тебе і повертаюся».

Приз глядацьких симпатій отримала грузинська стрічка «Усміхайтесь» (2011, реж. Русудан Чконія) зроблена спільно з Францією та Люксембурґом. Фільм запропонований Грузією як претендент на «Оскара» в номінації «найкращий іншомовний фільм».

«Жени бабло!»

Маючи досить малий бюджет, фільм розповідає цинічну історію ворожнечі десяти жінок, які беруть участь у конкурсі краси для мам, які мають більше трьох дітей. Переможниця має отримати омріяні 25 тисяч доларів та квартиру.

Найкращим повнометражним фільмом назвали американський «Жени бабло!» (2012, реж. Адам Леон). Йдеться про Малкольма та Софі, двох графітчиків, які збираються помститися конкуруючій банді й «забомбити» символ ворожої бейсбольної команди. Для цього їм потрібно 500 доларів – аби підкупити охоронця стадіону та стати найкрутішими художниками Нью-Йорка.

Традиційно, у пошуках грошей герої вигадують більш і менш законні плани. Зрештою, наважуються на серйозне пограбування багатійки. Та постійно стають жертвами власної чи чужої кримінальної некомпетентности. Насамкінець, як ведеться, закохуються.

Тай Гіксон, за роль Малкольма, отримав спеціальну відзнаку журі. Молода турецька акторка Беґюм Аккайю, своєю чергою, відзначена за жіночу роль в австрійському фільмі «Наложниця» (2012, реж. Умут Даґ), який розповідає історію турецької родини у Відні. Прикметно, що режисер – курдський мігрант.

«Наложниця»

Хвора на рак мати сімейства наполягає на другій дружині своєму чоловікові, аби у випадку смерти було на когось залишити родину. Для цього вона фіктивно одружує сільську турецьку дівчину на своєму синові й привозить її у власний дім. Зрозуміло, конфліктів вистачає, особливо зі старшими доньками сім’ї, нова мама яких приблизно їхнього ж віку.

«Наложниця» мала всі шанси отримати і серйозніше схвалення на фестивалі. Проте, як і чеські «Пуп’янки» (2011, реж. Зденек Їраський), фільм виявився занадто традиційно драматичним для журі.

Чеська стрічка, окрім того, вже отримала вдосталь визнання на батьківщині. На «Чеському леві» «Пуп’янки» відзначили за режисуру, операторську майстерність, чоловічу акторську гру та назвали фільмом року.

Тут розповідається історія родини, де чоловік страждає на ігрову залежність, втрачає роботу і програє власну квартиру. Донька вагітніє від хлопця, який втрачає ноги, напившись і заснувши на морозі. Син приводить додому повію і каже, що вона житиме з ними. А мати, ніби ховаючись від проблем, захоплюється танцювальною гімнастикою.

«Пуп’янки»

Окрім того, присутні азіатські мігранти, що хочуть додому, та десяток інших соціальних проблем, які ненав’язливо, але дуже вміло окреслені у фільмі. Проте, попри загальну депресивність, історія розказана з особливою чеською іронією, що робить перегляд достатньо легким, а післясмак навіть життєствердним.

Нідерландсько-іспанська «Гемель» (2012, реж. Саша Полак), що відзначена дипломом екуменічного журі, в назві має ім’я головної героїні, яке з голландської перекладається як «небо». Проте сексуально розкута дівчина шукає затишку в найприземленіших задоволеннях, в обіймах численних чоловіків. Насправді ж вона бажає назавжди лишитися з батьком.

Чимось як схожим, так і протилежним до фільму «Гемель» є данська стрічка «10 жимів до Раю» (2012, реж. Мадс Маттісен). Йдеться про пошуки любови 38-річним чоловіком-бодібілдером, який своїм тілом викликає захват і доступність жінок, але має відому залежність від матері з усіма похідними.

Приз журі Міжнародної федерації кінопреси одержав фільм спільного виробництва Ізраїлю та Франції, «Прекрасна долина» (2011, реж. Гадар Фрідліх). 80-річна вдова Ганна живе в кібуці, що занепадає. Її товариш вирішує провести виставку, присвячену комуні. Подорож у минуле дає зрозуміти важливість того, що вони робили.

«Рік, коли Доллі Партон була моєю мамою»

Китайські «Спогади дивляться на мене» (2012, реж. Фан Сон) теж є чимось на кшталт подорожі в минуле, ба навіть – подорожі у смерть. Дівчина Фан повертається з Пекіна у своє рідне містечко, де навідує рідних та знайомих, розмови ведуться довкола радісних спогадів та болісних втрат.

Подорож до власного коріння, примарного чи омріяного, є темою й останніх трьох фільмів конкурсної програми. Французька «Алія» (2012, реж. Елі Важеман) розповідає історію дрібного єврея-наркоторговця, який вирішує полишити Париж і переїхати до Тель-Авіва. Проте для подорожі потрібні гроші, та ще й зненацьке кохання заважає втіленню цього плану.

А канадійський «Рік, коли Доллі Партон була моєю мамою» (2011, реж. Тара Джоунз) розповідає про 11-річну дівчину, яка дізнається, що вона удочівлена. Вирішивши, що її справжня матір – відома співачка, дівчина відправляється на її концерт. Названа матір спочатку наздоганяє доньку, а потім допомагає їй у подальшій подорожі.

Дія ж згаданого на початку фільму «Істальгія» (2012, реж. Дар’я Онищенко) точиться в Києві, Бєлґраді та Мюнхені. На екрані запропоноване хитросплетіння з мігрантів і тих, хто не хоче виїздити – батьків, дітей та коханих.

«Істальгія»

Загалом, уся конкурсна програма була об’єднана тим, що герої усіх фільмів ніби не на своєму місці. Не тих батьків, не в тій країні, не в тих обіймах, не в тому часі. Ба навіть складається враження, що і не на тій планеті. Об’єднує й те, що вся недоречність героїв виростає із внутрішніх проблем, екзистенційних криз та відсутности самоідентичности. Любов, здається, єдине, що допомагає.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com