Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

05.03.2003 16:31

Чи Гаррі Поттер заважає нам вірити?

Михайло Димид*

У християнському світі, в якому любов є першим законом і мірилом життя, віра і культура взаємопов’язані, але не взаємозалежні. У праведному розумінні свого ставлення до культури християнин хоч не бачить розмежування між вірою і культурою, але відчуває різницю. Це значить, що культура, як всякі інші сфери людського буття, має свою автономію розвитку. Однак культура в очах християнина повинна завжди оцінюватися за принципами моралі і у світлі віри.

Існує ще так званий християнський фундаменталізм, який відкидає все нехристиянське, вбачаючи в ньому не Боже провидіння, яке діє і за законами Старого Завіту, а антихристиянську дійсність, з якою треба боротися, бо інакше вона буде загрозою самого християнського буття. Фундаменталісти вважають, що всяка культура повинна мати релігійні джерела. Якщо культура походить від релігії, або якщо вона у явний спосіб згадує про Бога, то вона культура, а інакше це антикультура, яка походить від диявола, і її треба поборювати. Тут ми маємо не розмежування, а злиття культури та релігії.

Існує в нашому світі ще третя динаміка відносин між релігією і культурою, яку пропонують атеїсти чи вільно думаючі лаіцісти, а саме, що немає відносин між релігією і культурою. В нашому світі ми бачимо такий розвиток культури, що вона до якогось часу розвивалась виключно на основі релігії, в християнських громадах при храмах. Потім на Заході від часу Французької революції, а в Україні — від Жовтневої, стала розвиватись паралельно із релігією. Невдовзі мета культури ставала ідеологічною і меркантильною, замість того, щоб бути місійною і просвітницькою. Фундаменталіст, очевидно, буде відкидати всю модерну і постмодерну культуру, бо її спосіб творення не оснований на релігії. Таке бачення світу, якщо воно послідовне, засуджує фундаменталіста на «ґетто», а отже, на користування дуже обмеженою культурною продукцією в релігійній сфері.

Звідси ми маємо деякі сучасні оцінки про творчість пані Ролінґ, починаючи від її віри чи невірства. Ці оцінки відразу ж проектуються на її творчість, вказують на жанр, що не сподобався. Для прикладу існує твір «Володар каблучок» Джона Роналда Руела Толкіна, якого не критикують, бо він себе заявляє християнином, хоч в його творчості немає нічого християнського, а намагання творити альтернативні світи, в яких, з точки зору старшого покоління (не дітей), мало подібності до світу, в якому втілився Син Божий.

Другим аргументом проти пані Ролінґ та її Гаррі Поттера є те, що вона пропагує магію-чаклунство. В дійсності немає тут альтернативи, якщо зважити на те, що в основі наших казок та дитячих оповідань лежить чаклунство, чудеса, і що нормальні діти на цих історіях виростали і собі будували позитивні вартості життя. Ось кілька прикладів того, що прочитали мої діти Климентія і Артемій, яким по 9 і 7 років. «Чарівник смарагдового міста» Олександра Волкова, «Маленький принц» Антуана Де Сент-Екзюпері, «Малий і Карлсон, що живе на даху» Астрід Ліндґрен, «Аліса в країні чудес» Льюїса Керролла, «Пригоди Цибуліно» Джанні Родарі, «Тореадори з Васюківки», «В країні сонячних зайчиків» Всеволода Нестайка, «Незвичайні пригоди Алі» і «Подорож до країни Сяк-Таків» Галини Малик… Здорові діти впізнають літературну мову цих творів і вміють її як слід інтерпретувати в житті, без того щоб вбачати в оповіданнях фотографію реальності.

Не варто навіть говорити про той світ магії чи окультизму, яку «навіюють» ці оповідання. Цей світ давно проник і на наші телеекрани. Проблемна молодь не читає Гаррі Поттера, а більше захоплюється бойовиками, фільмами, де є секс, наркотики і насилля. Може б такій молоді допомогли оповідання пані Ролінґ, бо ввели б їх у фантастичний світ, де б вони збагнули мову чудес, через яку народна мудрість вже століттями виховує дітвору і молодь у дусі лицарських цінностей любові та справедливості.

Можливо, що комусь зі старших не подобається в оповіданнях пані Ролінґ більш осучаснена мова її чарівних казок? Однак дух залишається тим, який панував у казках дитинства старшого покоління землян.

Коли дивитися на оповідання Гаррі Поттера із моральної точки зору, то ми зустрічаємо дуже чітку картину. У постмодернізмі ми вже не маємо абсолютного добра і зла, маємо різні правди замість єдиної правди, то в нашому випадку існує чітке розмежування між добром і злом. Адже добро і зло не є чорно-білими, а з домішками інших барв, так як воно і буває в дійсності. Гаррі Поттер може перебороти зло, яке зустрічається йому в різних формах тільки тому, що починає впізнавати в собі злі риси, з якими мусить щодня боротися, щоб їх подолати. Це мовби стан постійної напруги через усвідомлення, що в нас постійно присутні і добро, і зло. До цього й зводиться самовдосконалення людини, так само як і магія, яка в цьому випадку є безвинна і може позитивно інтерпретуватися, як метафора до особистого зростання, і допомагає переборювати перешкоди.

Християнські цінності, якими є милосердя, любов до ближнього — надто важливі вісі оповідань про Гаррі Поттера, і цінність їхня у тому, що вони можуть послужити вихованню цих рис у наших сущих поколінь, дефіцит яких ми так гостро відчуваємо. Потрібний був сильний сигнал, який би допоміг дітям і молоді кинути принаймні через літературу новий погляд на зматеріалізований світ і з його домінуючим егоїзмом, що скрізь пускає своє коріння. Сенс боротьби героя оповідання проти нікчемного Волдеморта — це приклад одвічної боротьби добра і зла, ствердження того, що християнські цінності ще нині живі.

Мої діти у своїх щоденниках чимало рядків присвятили враженням від знайомства з чаклуном Гаррі. І головним для мене було те, що словам «друзі» та «добро» в цих напівсповідях відводиться набагато більше місця й надається набагато більше ваги, ніж, приміром, словам «чаклунство» чи «заклинання». Це, як на мене, — найкраща відповідь тим, хто стверджує, що ця книга вчить юні душі злу.

Очевидним є те, що це не казка про доброго «Лиса Микиту» Івана Франка, але близька сучасникам казка для дітей. Тому надто важливо спокійно поставитися до Гаррі-Поттерівського читва, яке не повинне хворобливо втягти дітей в гігантський серіал, не гребуючи при цьому виграшним бізнесом. При такому водоспаді слів, важливо зберегти в дитині цінність і красу слова, образу, щоб мати час на особисте переживання прочитаного, щоб християнська дитина знайшла відповідь на життєві проблеми. Хоча в епоху телевізійних серіалів «казки з продовженням» мають свій сенс, бо певною мірою протистоять телевізії, заохочуючи дітей до читання.

Тому розумні батьки, інтелектуали, християни, будуть оберігати своїх дітей від «всеїдності» та надміру захоплення літературою не найвищої проби, а шукатимуть можливості розвинути в своїх дітях творче начало, чи то й талант. Допомагаючи дітям самостійно орієнтуватися в маскультурі та критично сприймати її, можна зберегти в них унікальний світ, закладений Творцем.

"Дзеркало Тижня", №7, 22.02.2003

* - Михайло Димид - директор Інституту Церковного Українського Католицького Університету.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com