Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

10.06.2014 19:58

Кіно: протягом Євромайдану й далі (1)

Дмитро Бондарчук, УП. Життя

В Україні відбулися та продовжують відбуватися важливі та драматичні події, які назавжди змінили багатьох людей. І, є надія, – Україну.

Усі охочі мали можливість спостерігати за подіями в режимі он-лайн. Дивує, як внаслідок цього цілодобового інформаційно-візуального потоку протягом кілька місяців не стався нервовий зрив національних масштабів. Можливо, і не стався лише "завдяки" подіям на півдні та сході України, які змусили знову зібратися морально й фізично.

Упродовж цих днів часто підіймалося питання: чим Євромайдан відрізняється від Помаранчевої революції? Окрім відмінностей у суспільно-політичній площині, є відмінність про яку не можна забувати: у 2004 році не було YouTube та Facebook, якими ми їх знаємо.

Для всіх, хто вміє тримати камеру в руках, інтернет став водночас і кінотеатром, і повною залою глядачів. Події створили сотні тисяч зацікавлених, які поглинали все нові й нові відеодокументи. А час, на який усе затягнулося, дав можливість не лише цілодобово "стрімити" і публікувати кадри новинного характеру, а й робити справжні осмислені фільми.

Я теж бігав із камерою й зняв кілька цікавих речей. Зокрема, мені пощастило зняти один дуже кінематографічний кадр в 26-секунд на вулиці Банковій, ще до початку зачистки. Це відео за одну добу подивилося втричі більше людей, ніж усі мої попередні фільми та мультфільми, які я публікував на YouTube за останні кілька років.

Кіношники отримали безцінні події, теми та характери, які ніби магнітом притягували до себе об'єктиви камер і, одночасно, чітку й сформовану зацікавлену аудиторію для своїх фільмів. Повний кінематографічний цикл десятки разів починався й закінчувався на Майдані.

Події 2004-го року теж були достатньо зафіксовані на відео й теж стали матеріалом для кількох документальних стрічок. Проте переважна більшість із них були завершені лише в 2005-2006-х роках. Сьогоднішнє ж документальне кіно часто робилося за схемою "день-ніч-день": знімаємо-монтуємо-показуємо. Таким чином, документальні фільми стали не просто свідченнями про події, а й безпосередніми їх учасниками.

Документальне кіно

Кіношники проявили неабияку сміливість протягом подій, рівно як і студійні журналісти, які не звикли, аби над їх головами свистіли кулі, умить перетворювалися на справжнісіньких військових кореспондентів.

Професійна метаморфоза, яка теж знайде свого кінематографічного втілення. Наразі чекаємо результатів конкурсу репортажів та аналітичних матеріалів відповідної теми. Можливо, якраз його переможці стануть сценарною основою для документального фільму про роботу журналістів протягом Євромайдану.

Напевно, усі, хто вміє тримати камеру та має якісь кінематографічні навики та досвід, мали думку "зняти кіно про Майдан" – і прикладали неабияких зусиль, аби спекатись її. На щастя, вдалося не всім.

Якщо вважати національну програму кінофестивалю "Молодість" репрезентативною до українського кіно, то цікавим є, що більшість режисерів документальних фільмів із минулорічної програми – знімали на Майдані, інші – констатували свою надмірну емоційну увімкненість, аби бодай спробувати професійно поглянути на події.

Вавилон’13

Безумовним лідером революційного кіно стало об'єднання "Вавилон’13. Кіно громадянського протесту". Молоді кінематографісти, люди, які творять кінопротест, на чолі з Володимиром Тихим, змогли оперативно зреагувати та першими почали документувати події.

Певно, головною передумовою оперативності, якості та успішності "кінематографічної сотні" стала попередня згуртованість команди. Більшість учасників раніше вже працювали разом над відомими українським глядачам проектами: "Україно, goodbye!" та "Мудаки. Арабески". Із часом до них приєднувалися інші автори, пропонуючи свої завершені фільми, або проявляючи готовність до співпраці. (Нагадаємо, що серед авторів усіх трьох проектів – багато учасників Сценарної Майстерні. – СМ) 

Протягом подій авторами Вавилону’13 було зроблено більше сотні короткометражних документальних стрічок. Частина роликів титрувалися англійською мовою, аби стати джерелом інформації не лише для українців, а й для іноземців.

ЧИТАЙ ТАКОЖ

Після перемоги революції, принаймні в Києві, Вавилон’13 почав співпрацю з телеканалом 1+1, для якого зробили сім фільмів серії "Зима, що нас змінила", загальною тривалістю приблизно в 160 хвилин.

Зі змінним успіхом, фільми ґрунтовніше досліджували різні боки та періоди Євромайдану. Було використано багато ще небаченого відеоматеріалу, який був "неформатом" для інтернет-документалістики, або притримувався авторами з інших причин.

Є надія, що ми побачимо й наступний крок Вавилону’13, після інтернет- і теле-документалістики – повнометражний кінотеатральний фільм, а можливо й не один.

Docudays’2014. "Євромайдан. Чорновий монтаж"

Кінофестиваль документального кіно про права людей, який відбувся 21-28 березня в Києві, за логотип мав підпалене серце в руці, уподібнене до "коктейлю Молотова". Неабияке влучне узагальнення. А фільмом відкриття став "Євромайдан. Чорновий монтаж" – перший повнометражний сеанс про події, який мали можливість відвідати глядачі.

"Чорновий монтаж" – альманах із коротких фільмів українських та російських документалістів, до якого увійшли вже відомі ролики Вавилону’13, фільми українських документалістів Романа Бондарчука, Катерини Горностай із російським колегами, та відео інших умілих операторів та режисерів.

Найцікавішими роботами стали "Метро" Бориса Петера та Романа Бондарчука, який, до речі, працював над усім альманахом як редактор та монтажер, та "Зуби Леніна" Катерини Горностай.

Обидва мають в основі конкретний подієвий факт: очікування наступу силовиків із глибин метрополітену та повалення пам'ятника Леніну, відповідно. Проте автори повністю зосередилися на своїх неабияких харизматичних персонажах, яких їм пощастило впіймати у власні камери, та занурюють глядача в психологію подій, їх внутрішній світ та особливості характерів.

Закінчується альманах спільною роботою фоторепортерів Олександра Течинського, Олексія Солодунова, Дмитра Стоїкова. Проте на фоні інших, відео здається простою нарізкою з, без сумніву, якісних та цінних кадрів. Оператори похвилювалися про технічний та композиційний рівень кожного окремого кадру, що часом викликає захват, зокрема, цінуються рідкісні сцени зняті з-посеред силовиків. Проте загальна картина здається настільки ж млявою, як і експлуатаційною.

"Чорновий монтаж" демонструвався два рази в рамках фестивалю, обидва покази мали переповнені зали, закінчувалися співом українського гімну та сльозами.

Не впевнений, чи варто говорити про катарсис, але сеанси, безумовно, стали двогодинною терапією для глядачів, де всі охочі мали можливість поплакати, посміятися й упоратися зі своїм посттравматичним синдромом – не на самоті.

Про Майдан у Каннах

На Канському кінофестивалі, який відбувся протягом 14-25 травня, глядачі теж мали можливість побачити кіно про події в Україні.

У національному павільйоні були представлені фільми Вавилону’13, "Чорна книга Майдану. Студентський альманах" творчого об'єднання студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, художній керівник Юрій Терещенко та добірка документальної хроніки "Громадського телебачення", присвяченої Майдану.

Офіційний трейлер стрічки "Чорний зошит Майдану. Студентський альманах". 2014

А в офіційній програмі фестивалю спеціальною подією стала стрічка "Майдан" Сергія Лозниці, чиї два попередні ігрові фільми були представлені в конкурсних програмах Канн. Українські глядачі матимуть можливість побачити стрічку на цьогорічному Одеському кінофестивалі 11-19 липня, де режисер буде в складі журі.

Як і більшість кінематографістів, Лозниця почав фільмувати на Майдані без фінансування, залучивши до роботи лише звукооператора, із часом місце за камерою зайняв оператор Сергій Стефан. Для роботи над "Майданом" режисерові довелося відкласти підготовку до ігрового проекту "Бабин Яр", знімання якого були заплановані на літо цього року.

Сергій виражав свою захопленість Майданом в "романтичний період". Авторська увага мала зосереджуватися на людях, на "карнавальній" культурі, на дивовижній самоорганізації, гуморові та трепетному ставленні до питання їжі. Можна лише пошкодувати про те, що всі ці людські радощі мали поступитися екранним місцем подальшим подіям.

Та, як сказав автор, у фільмові лише один герой – народ, і задум його не змінювався від початку й до завершення.

Закордонці про події

Ще десятки та сотні українських фільмів про події різного рівня професійності та цінності можна знайти в мережі інтернету. Про насильство над учасниками протестів, про "жіночі обличчя революції", про окремі сутички та окремих героїв, про їжу, архітектуру й музику Майдану.

З такою кількість талановитих українських кіношників, дивним здається спокійне ставлення до того, що протягом багатьох років про нас частіше знімають закордонці. Про наші шахти, Кличків, футбольних вболівальників та FEMEN, про соціальну несправедливість, заробітчанство та Чорнобиль.

Про Помаранчеву революцію на світових кінофестивалях теж частіше можна було зустріти "Orange Winter" та "Orange Revolution", ніж вітчизняні стрічки про відповідні події.

Звісно, на Євромайдані теж було достатньо закордонних журналістів та, рідше, кіношників.

Учасники російського проекту "Рєальность", Бєата Бубєнєц, Андрєй Кісєльов, Максім Пахомов, Єлєна Хорєва, почали знімати події в Україні практично з перших днів. Пізніше до них приєдналася українська документалістка Катерина Горностай.

Подібно Вавилону’13, автори почали публікувати короткометражні фільми в спецрозділі lenta.doc на відповідному російському інформаційному сайті lenta.ru. Деякі з короткометражок стали частиною вже згаданого фільму "Євромайдан. Чорновий монтаж". А нещодавно автори представили робочий матеріал майбутнього фільму "Україна. Реальність".

Кінематографісти планують показати події через призму кількох основних героїв. Афганця, який приїхав на Майдан "воювати проти особистого ворога Путіна", одноокого українця Руслана, співачки та актриси Тані Гаврилюк, відомої як учасниця "Dakh Daughters" та сольної виконавиці Таня_Таня.

Камера авторів є дещо відстороненою, що допомогло їм зловити цікаві деталі та поведінку, які залишилися непоміченими українськими режисерами. Скептична й часом агресивна реакція оточуючих, крадіжка в громадському туалеті на Хрещатику, спроби вандалізму.

У той само час, принаймні в робочому матеріалі, здається надмірною увага до політичного боку подій. А частина відео про події в Криму викликала незадоволення російських глядачів, оскільки більшість зображених прихильників приєднання до Росії викликають відверто негативне ставлення та не заслуговують ні на співпереживання, ні на співчуття.

У російському Мінкульті, у свою чергу, вже заявили про готовність "дати гроші" тому, хто зніме "правдивий" фільм про Майдан, "про те, як у підвалі спалюють людину" та подібні речі.

Як режисера припустили Віталія Манського, російського документаліста, до речі, вродженого львів'янина. Хоча, певно, поспішили, лише проглянувши фільмографію режисера, де серед біографій про Горбачова, Єльцина й Путіна – "Наша Родіна", "Смерть поета", "Родіна, або смерть" та "Труба", – не дуже уявляючи, що саме стоїть за цими назвами.

Віталій Манский, тим часом, активно виступає проти теперішньої політика Путіна та участі його в реаліях України.

Окрім росіян, про Євромайдан знімали поляки, американці, французи, іспанці, нідерландці та, певно, численні представники інших країн.

Цікаво, що автори, як і росіяни, теж не мали особливих мовних проблем. Іноземцям, без особливих зусиль, вдавалося знайти англомовних героїв. Зрозуміло, фільми орієнтовані в першу чергу на аудиторію країни виробника, але, із часом, бажаючі в Україні теж зможуть оцінити й "погляд з-за кордону".

(У наступній частині читайте про Євромайдан крізь призму ігрового кіно та сценарні доробки на тему подій Української зими-2013/2014)




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com