Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

19.03.2003 19:01

Самі ми не місцеві(про фільм “Спартак і Калашніков”)

Дмитро Десятерик

СПАРТАК І КАЛАШНІКОВ/СПАРТАК И КАЛАШНИКОВ (100’, Росія, 2002), сценарист: Алла Криницина, режисер: Андрєй Прошкін, оператор: Ломер Ахвледіані, актори: Іріна Розанова, Владімір Мєньшов, Андрєй Панін, Юрій Стєпанов, Ґріґорій Сіятвінда, Єлєна Захарова, Іґнат Акрачков; діти: Ярослав Рощін, Женя Крайнов, Ґріша Хрістофоров, Даша Якамасова.

Немає нічого більш вдячного, аніж історії про безпритульних дітлахів та таких самих тварин. Не треба навіть докладати особливих художніх надзусиль – достатньо лише заявити “сирітський” сюжет, і, якщо не каса, то пильна увага публіки фільму точно забезпечена.

Андрєй Прошкін (син того Прошкіна, що зняв нещодавно костюмований “Російський бунт”) для свого повнометражного дебюту використав саме цей безвідмовний засіб. “Спартак і Калашніков” на повну потужність експлуатує сльозогінну фабулу про вірну дружбу двох сиріт – хлопця з дитячого будинку і німецької вівчарки, котру хтось ще цуценям лишив на вулиці. Зав’язка викликає серйозні сумніви: чи можливо, щоб хтось просто так кинув чистопорідного, елітного пса, це ж купа грошей? Але, мабуть, у житті є місце диву.

Фільм стовідсотково розрахований на сімейну авдиторію; є досить відчутний розрахунок і на західного глядача – очевидно, на переконання росіян, великого шанувальника політкоректних тем. Центральний мотив картини – “бережіть дітей і звірів”. Дитбудинківський хлопчина зі знаменитим прізвищем Калашніков підбирає на вулиці цуценя німецької вівчарки з промовистою кличкою Спартак. Турбота одне про одного допомагає їм вижити у численних перипетіях. Всі ж їхні негаразди – від прихильности одне до одного та спільного прагнення до свободи понад усе.

Хлопчик і пес послідовно тікають з дитбудинку, від багатої пані – власниці елітного готелю для собак, утікають від банди вуличних відчайдухів. Залишають навіть військову частину (до речі, там собак професійно дресирують для служби в силових структурах), де їх оточили теплом і турботою. А потім Спартак із Калашніковим відважно знешкоджують терористів, що гуляють серед білого дня центром Москви з торбою, повною тротилу, і стають знаменитостями. Але ні до багатої тітки, ні до дитбудинку, ні до вояків не повертаються, хоч усі їх кличуть до себе навперебій. А шпацирують просто до друзів-бродяжок, в уподобаний підвал: там свобода, що понад усе. Останній кадр – уся компанія впевнено крокує залитою сонцем вулицею. У щасливе бездомне, неписьменне, безробітне майбутнє? На це питання автори фільму не відповідають. Історія залишається недоказаною. Навряд чи Прошкін-молодший мав намір опоетизувати вуличну безпритульність. Швидше, йшлося про пробудження співчуття до пропащих. Але із прагнення і соціальний патос зберегти, і видовищне кіно створити вийшла сентиментальна різдвяна казочка, на додачу, явно незакінчена. Все-таки проблема фіналу – суть проблема драматургійної майстерности, а з цим, схоже, і в українському, й у відносно процвітаючому російському кіні поки що складно.

Так чи так, але, здається, улюблена тема радянського кіна – тема “халамидників”, беззахисного дитинства – знову повертається вже на екрани нової Росії. Повертається, звичайно, зовсім іншою – “експортною”, розрахованою насамперед усе ж на комерційний успіх. Тобто, нові сирітські фільми відрізняються від старих так, як і нові жебраки – від тих, нечисленних, радянських. Останні поводилися досить чемно й тихо, випрошували свої копійки так, наче їх, жебраків, зовсім не було. Зараз же – мало бути жебраком, потрібно ще й активно пропонувати, нав’язувати себе, розповідати жалісливі історії, тягнути “самі ми не місце-е-еві...”

І, якщо все зроблено як слід, твою біду помітять.



Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com