Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

28.08.2015 16:41

Кінопітчинґ у Львові: Про що пишуть молоді сценаристи?

Слухачі кіносценарного курсу Марисі Нікітюк представили свої історії.

Андрій Бондаренко, Варіанти

Презентація фінальних ідей слухачів кіносценарного курсу від фестивалю Wiz Art виявилась також цікавим калейдоскопом різноманітних історій нашого сучасного повсякдення.

Натреновані відомою режисеркою, сценаристкою та письменницею (активним учасником Сценарної Майстерні - СММарисею Нікітюк, учасники школи постаралися вкласти у свої сценарії близькі їм особисто теми. Завдяки цьому, незалежно від кінематографічної ефектності (про яку важко судити на цьому етапі) розказаних задумок, у них йдеться про оточуюче авторів реальне життя і це вже неабиякий сценарний успіх.

Усього на фінальній публічній презентації було представлено сім сценаріїв, які можуть нам щось розповісти про те, чим живе сьогодні українська молодь. Невідомо, скільки з них будуть реалізовані на плівці (чи у цифрі), але з цього можна було б зробити непоганий львівський "Декамерон" чи то пак "Септамерон".

Кіносценарний курс Марисі Нікітюк відбувся в рамках Кіношколи – довготермінового освітнього проекту від Wiz Art’у. Упродовж місяця тричі на тиждень Марися ділилася з учасниками курсу своїм сценарним досвідом. Слухачі підібралися з різних міст і різних професій, переважно це молоді, достатньо успішні люди творчої або офісної праці.

Як розповіла Марися, кожен прийшов зі своєю сценарною заготовкою. Але це були доволі абстрактні задумки, які, насправді, невідомо як стосувалися самих авторів. Своє завдання Марися вбачала якраз у тому, щоб її учні мали свідому і конкретну відповідь на питання – яку саме історію вони хочуть розповісти і чому? Щоб це була не схематична ідея, а жива історія з якимось вогнем усередині, який би запалював і самого автора і потенційних глядачів.

Хороші історії, як правило, неможливо вигадати, але їх можна підгледіти в реальному житті. Тому, головний навик, який Марися намагался привити учням, полягав у постійному моніторингу реальності, постійній уважності до того, що відбувається довкола. "Потрібно вміти слухати реальність. А для цього слід постійно тренувати свою здатність вичленяти смисли з того, що ти бачиш і чуєш. Тобто, шукати там драматургічні ситуації", – пояснює Марися.

З таким підходом не можна не погодитися. Власне, нездатність говорити про живу дійсність є головною проблемою новітньої популярної української культури (за винятком Дзідзя, звичайно ж!). Тому, Марисі Нікітюк і фестивалю Wiz-Art можна щиро подякувати за "органічний труд" із розвитку низової кінотворчості.

Сценарії представлялися у форматі пітчингу. Тобто, автор виходив на середину і упродовж п'яти хвилин намагався донести до публіки свою ідею і те, як вона буде втілена.

Пітчинг – доволі відповідальна і складна справа. Вона вимагає неабиякого вміння говорити про головне і доносити до аудиторії усі свої головні козирі. Не дивно, що наприкінці презентації з вуст Марисі зірвалась фраза – "Ну, у вас же ж насправді не так все мало бути!".

Тож, сприймати представлені ідеї короткометражок, мабуть, слід з тим застереженням, що у сценаріях все розписано трохи краще. Так чи інакше, майже усі задумки мають потенціал чогось достойного і вартують того, щоб їх спробували реалізувати.

Найбільшу довіру викликає історія про суперечливого дідуся. Авторка намагається воскресити своє власне дитинство, проведене у селі. Судячи з розповіді, її дідусь був цікавою і веселою людиною, але моментами міг бути досить прикрим до своїх близьких і, зокрема, до дружини.

Така неоднозначність і приваблює авторку як життєве тло, на якому можна відобразити правдиве буття персонажів. Хоча, сценарій конструюється з моментів пригадування власного дитинства, у центрі розповіді не авторка, а постаті нереалізованих людей, якими, як вона тепер розуміє, і були її дідусь та бабуся – кожен по своєму.

Щось значиме промелькнуло і у історії про повсякденність офісного працівника. Як видно, автор змальовував звичні для себе теми та середовище.

Загальне формулювання ідеї звучить банально – одноманітність та сюрреалістичність офісного існування.

Втім, порожнеча ключового вибору, який стоїть перед героєм фільму – "поїхати у чергову нудну, передбачувану поїздку зі співробітниками чи взяти участь у омріяних змаганнях з тенісу?", таки може бути певною самоіронією, тобто, початковим визнанням своєї неспроможності говорити про щось важливіше і реальніше. І в цьому приховується певний драматичний потенціал.

Цікаву атмосферу людської ізольованості може створити історія про пару дівчат, які живуть у заміському будиночку, приховані від консервативного суспільства.

Здавалося б, ми маємо тут приклад успішного сексуального ескапізму, однак, бажання мати дитину пробиває ззовні їхню персональну стіну і таки змушує героїв стрічки виходити за межі збудованого оазису, ризикуючи втратити свій набутий спокій. Тому, усі підстави для будування драми тут є.

Майже як анекдот прозвучало пояснення іншого автора, що він "хотів написати щось у стилі Гая Річі, але в результаті вийшла романтична історія". Гая Річі справді вже так затягали, що краще вже й щось романтичне.

Герой сценарію – 27-річний юнак, який сумує за втраченою молодістю. Йому ще хочеться відчути щось особливе, тому він блукає містом у пошуках своєї другої половинки. Зрештою, зневірений, хлопець намагається перехитрити карму і застосовує підручні засоби – олдскульний телефонний апарат, на якому набирає випадкові цифри. За законами жанру (хоча якого саме – це ще питання), в слухавці він чує приємний дівочий голос.

Втім, в такій анекдотичній історії теж відчувається потенціал справжньої драматичності. За словами автора, він хоче показати можливість ідеального кохання. А ідеальні речі насправді не залежать від своїх матеріальних носіїв – тому вірно підібраний тон таки може витягти з цієї історії поему. Щирість автора, як відомо, здатна компенсувати будь-які недоліки.

Одним зі слухачів курсу була відома львівська тусовщиця і письменниця Гася Шиян. Вона відбула лише чотири заняття, а потім була змушена відволіктися на нагальні справи. Однак, пообіцяла Марисі згодом вислати свій завершений сценарій. "Це крута історія з галицьким колоритом", – розповіла Марися.

"Головна героїня приїжджає на батьківщину свого нареченого – у галицьке село. Зрештою, вона закохується у місцевих людей, але розчаровується у нареченому. З того, що я прочитала, це мала би бути дуже колоритна історія, де панує такий цікавий вітальний хаос".

Інші сценарії спробували змалювати реальність корпоративних виїздів на природу, самотність у великому місті та трагіфарс вуличного криміналу.

Кілька авторів мають твердий намір щось зняти за своїми сценаріями. Зйомки однієї з них – про пару дівчат – розпочнуться вже у вересні. А організатори Wiz Art’у вже планують наступні курси для своєї Кіно-школи.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com