Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

07.09.2015 01:25

«Хто проти тиранії – встаньте!»

Іван Козленко,
генеральний директор Національного центру Олександра Довженка

4 серпня відбувся ювілейний показ «Тіней забутих предків» в кінотеатрі «Україна», тому самому, де 50 років тому під час прем’єри фільму було артикульовано естетичний та політичний маніфест шістдесятництва. Урочистості в кінотеатрі довелось адмініструвати нам (Національному центру Олександра Довженка) власним коштом (Держкіно обіцяє відшкодування). Ми постарались зробити захід динамічним і сучасним, свідомо уникаючи етнографізму, зокрема й у візуальному рішенні промоматеріалів.

Якщо не враховувати експромту від представника делегації Верховинського району (він вирішив поспівати щось народно-патріотичне в фойє, дякувати богу, на той момент там лишалось обмаль людей), нам вдалося, здається, підкреслити новаторську інтенцію фільму, який став художньою лабораторією молодих митців 1960-х, і запобігти скочуванню в шароварництво. Хорів, танцювальних колективів, народних строїв не було. Було делікатне виконання Скорикового твору симфонічним оркестром під орудою самого маестро.

Все б нічого, якби в останній момент не стало відомо про участь в заході Президента.

Вранці протокольна служба нещадно порізала сценарій, виключивши з нього всі найсуттєвіші тези та змістові акценти. На думку служби, учасникам подій й, власне, винуватцям урочистого показу – Ларисі Кадочниковій, Івану Драчу, Мирославу Скорику, – виступати взагалі не треба, адже ж буде виступати Президент! Згодом розчулившись, для них залишили по 2 хвилини виступу. Документалка на основі інтерв’ю з учасниками зйомок і прем’єри 1965 року, над якими ми працювали понад місяць, адже дехто зі свідків уже не в змозі прийти на показ, також нікому не потрібна, сказали в протоколі. Максимум – 5 (!) хвилин. Президент дуже зайнятий (авжеж, йому треба поспішати з реформами!). Скорику достатньо виконати один, а не два твори з фільму: «Ми їх все одно почуємо в фільмі». Сценарій я дописував відтак за 15 хвилин до початку заходу.

Але все це було лише прелюдією до справжнього хаосу, який чекав на нас ближче до вечора. В 100 метрах від Майдану, де ще нещодавно відбулась революція Гідності, нам дали урок приниження, якого я вже не сподівався бачити.

Вдень до кінотеатру приїхала служба охорони. Собаки, металошукачі, десятки малоприємних типів в однакових костюмах. Для забезпечення безпрецедентних заходів безпеки від адміністрації кінотеатру вимагалося повне підпорядкування наказам УДО. Крихка, але смілива менеджер кінотеатру продемонструвала, проте, справжній приклад самоповаги, коли заявила, що виконує лише накази свого начальства, а не невідомих людей, які навіть не представились. «Але ж буде Президент!» – аргументували свої вимоги представники служби безпеки. «Вибачте, – сказала дівчина, – але ми його не запрошували, він до нас їде, а не ми до нього», і я в цей момент відчув, що все-таки щось в цій країні міняється. Сервілізм бюрократів тхне не просто архаїкою, але неадекватністю. «Ми комерційна компанія, і вам не підпорядковуємось», – наполягала вона.

Поки заходи безпеки тривали, винуватці урочистостей стали потроху під’їжджати до кінотеатру. Коли я прийшов, на місці вже були Кадочникова, Скорик та оркестр. Попри те, що у нас мала бути репетиція, монтаж виставки колажів Кадочникової, саундчек, нас не просто не повідомили заздалегідь, що ми не зможемо все це здійснити, але навіть не пояснили, коли вхід нарешті відкриється.

Я побачив яскраво вбрану Ларису Кадочникову на високих підборах, немолоду вже жінку, заради якої робився весь цей захід, одиноко покинутою на ганку. І вона, і Скорик мусили чекати 1,5 години, поки УДО почало пускати всередину. Це було приниження, яке важко уявити. Кадочникова робила безплідні спроби пояснити, що вона героїня вечора, з нею ніхто не збирався розмовляти. Ніхто не вибачився. Їй навіть не запропонували сісти.

Наш «самий прозорий» за словами заступника голови АПУ Шимківа Президент в своїй промові став на плечі титанів, які 50 років тому зважились протестувати проти тиранії, але слова їм давати не збирались. Я зрадів, що на вечір не зміг прийти Дзюба, бо йому б слова не дали (протокол затвердив лише трьох мовців). Прозорість Президента я спостерігав з широко вибалушеними очима.

Весь цей час я також думав про те, що взагалі-то у нас парламентсько-президентська республіка, якщо мені не зраджує пам’ять. Що люди, навіть такі видатні, як ті, що ввійшли вже в історію набагато глибше, ніж сам Президент, – лише матеріал чергових мобілізаційних промов. Що слуги народу швидко забули, як непевно тримались на сцені майдану, коли народ проявляв свою волю.

Симптоматичним в промові Президента видався підбір історичних героїв: від Ярослава Мудрого через «нашого Тараса Григоровича» до політичних лузерів Грушевського та Винниченка, як основних будівничих незалежності. Справжні державотворці 1917-1921 рр. – Скоропадський і Петлюра – сором’язливо названі не були. Краще ж іти й далі лінією «благонької» історичної концепції Табачника, бо ж і теперішні державотворці інтуїтивно знаходять в історії адекватні власному масштабу історичні постаті.

Вечір обіцяв бути томним, якби Драч, вбраний по-простацьки в лляну сорочку, не ушкварив свою протоколом не передбачену промову. В ній, незручній для Президента, він проявив справжній бунтівний дух шістдесятництва й дав урок підлабузникам, які створюють навколо Президента катастрофічно небезпечну зону комфорту. Дід сказав прямо: ви наплодили сотні і тисячі служб і агентств, але нічого не робиться, нема волі до реформ, тому і кіно нема. Президент пробував щось відповісти, але осікся й обійшовся звичною фразою про те, що «ми всіляко сприятимемо розвитку українського кіно, яке показало великі успіхи на міжнародній арені», принагідно помилившись в прізвищі «незручного» режисера Слабошпицького, яке, вочевидь, прочитав уперше.

На фоні всього цього пекельного хаосу дивом здається те, що сам захід пройшов гладко.

І те, що 460 людей примусили чекати Президента 20 хвилин в малокондиціонованій залі, також уже здається дрібницею. Головне мовчки пам’ятати, що ми живемо в державі переможної Гідності.

Іван Козленко, LB.ua, 5 вересня 2015 року




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com