Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

16.12.2015 17:22

900 аргументів «за» і жодного «проти»

Сергій Тримбач, "День"

Минулого тижня в Українському домі відбулася доволі незвична — як для наших теренів — акція під назвою «Українське кіно. 900 аргументів Кіностудії Олександра Довженка» (в рамках культурно-просвітницького проекту «Благословенна Україна. Традиції і сучасність»). Метою проекту було привернути увагу до Національної кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка як символу українського кіно та гордості держави.

В рамках заходу відкрили виставку колажів актриси Лариси Кадочникової на тему фільму «Тіні забутих предків». Потому відбувся кіноконцерт, який представив театралізовану ретроспективу шедеврів кіностудії Олександра Довженка — «Тіні забутих предків», «За двома зайцями», «Богдан-Зиновій Хмельницький», «В бій ідуть одні старики» та «Владика Андрей».

Відверто кажучи, я очікував чергової серії наших плачів по убієнному кіно і Довженковій студії, яку справді покинули напризволяще — ні померти не дають, ні дихати не дозволяють. Бо ж студія має статус національного закладу культури, і коридор самостійних дій тут такий собі вузенький-вузенький. Скажімо, ще десь на початку року студії дозволили лишати собі всі гроші, отримані від оренди. Ніби добре. Однак орендарі на студію йдуть неохоче, бо розмір оплати орендованих площ визначає Фонд держмайна. Виставляючи такі цифри, що відбивають будь-яку охоту про щось говорити.

А головне — всі розуміють: студія лишатися у такому стані не може, потрібні реформи. Гендиректор, кінорежисер і продюсер Олесь Янчук разом з колегами запропонував пакет реформ, однак, за його ж свідченням, реакції з боку Міністерства культури поки що жодної.

4 вересня під час святкування 50-річчя фільму «Тіні забутих предків» в столичному кінотеатрі «Україна» поет і сценарист Іван Драч лагідненько порадив Президенту України Петру Порошенку, аби він — за прикладом Володимира Путіна — «потрусив олігархів», щоб ті «підкинули грошенят» на кіно. Порошенко відповів, що вже пробували і успіху не мали. Наскільки я розумію, він мав на увазі подібні спроби Віктора Ющенка за часів його президентства. Хоча насправді не так. Сам Петро Олексійович опісля помаранчевої революції вклав гроші в один із фільмів (успіху той не мав, відтак гроші від Порошенка, наскільки мені відомо, в бік кіно більше не «плавали»).

А головне — кінорежисер Роман Балаян ось уже два місяці роз’яснює це усім охочим — Путін не олігархів «трусив», а державну казну Росії. Мільярди рублів течуть собі й течуть досі. Обертаючись, до речі, часом на дуже пристойне кіно; хоча багато нарікань на низьку ефективність використовуваних коштів: ну так «воруют-с», за багатовіковим звичаєм, поширеним і в наших краях. І суттєво, що росіяни розкрутили маховик телесеріального кіно, яке, власне, і завоювало простір не тільки Росії, а й усього колишнього СРСР. Україна «люб’язно» надала свій телевізійний простір «в оренду» Росії — чи варто дивуватися тому, що трапилося упродовж останнього часу: ні в Криму, ні на Донбасі й гадки не мали, що вони живуть в Україні (не адміністративної окремішно-сті, а культурної).

Жлобство наших так званих верхів рано чи пізно мало бути покаране. Хочеться сподіватися, що наші можновладці стали потроху прозрівати. Сказав же Порошенко тоді, 4 вересня, що кіно слід включити до сфери обороноздатності країни... А ще сподівання на новий законопроект щодо державної підтримки українського кінематографа — він має, зокрема, створити умови для виробництва телесеріального кіно, аудиторія якого становить абсолютну більшість від загальної кількості потенційної аудиторії в Україні.


"За двома зайцями"

У цьому контексті акція «900 аргументів» справила хороше враження. Проста, але ефектна, і ефективна ідея подати 5 фільмів в такому собі стерео-пакеті — і фрагменти названих вище кінострічок, і їх саунд-треки у чудовому виконанні академічного оркестру Збройних сил України, і пісні з фільмів (було спеціально запрошено зірку, співака із Німеччини Костянтина Ріттель-Кобилянського), і виходи до публіки справді легендарних акторів Лариси Кадочникової і Володимира Талашка, і коментарі людей, причетних до створення картин (режисер Олесь Янчук, кінооператор Сергій Борденюк, який приємно вразив вишуканістю короткого спічу, спростувавши давню сентенцію про те, що «оператор не оратор»). Й окраса акції — яскраве костюмоване шоу, коли перед глядацькі очі виходили актори в костюмах із фільмів. Причому то костюми, які збереглися з часів роботи над фільмами! А виглядали як новенькі — віват художникам по костюмах, костюмерам, усім, хто так любовно зберігає цю важливу складову кінознімального процесу. Це, до речі, говорить про одну просту річ: кіностудія може надавати послуги щодо костюмів, не треба щоразу шити ще вбрання, можна взяти його напрокат. Це і є те, що називається кіноіндустрія, точніше фрагмент її.

Словом, можна привітати з удачею і довженківців (вони залишали Український дім, почуваючись Попелюшкою, яку помітив принц), і безпосередніх творців акції: координатора проекту — Владу Литовченко, продюсерів — Оксану Старак та Ігоря Соколовського, режисера-постановника Андрія Ковалика.

Насамкінець коротенький спіч, який я виголосив на тому самому дійстві (тільки трохи розширю). Я говорив про фільм «За двома зайцями» Віктора Іванова. Останній належав до близького оточення Олександра Довженка, який багато в чому підштовхував його до роботи в комедійному жанрі. Фільм за п’єсою Івана Нечуя-Левицького і Михайла Старицького. В його основі — шаржування, висміювання технології соціального ліфта, креслення якого наприкінці ХІХ століття почали опановувати вихідці з низів, доти заблокованих в тому самому низу. А тепер вони можуть вільно рухатися по діагоналі Андріївського узвозу, туди, на Хрещатик і Лаврські пагорби. Історично це зримувалося з 1990-ми, які досі не закінчилися — й відтак переважну більшість депутатських крісел у Верховній Раді займають Проні Прокопівни і Голохвості. Хіба ні? А придивіться — і лексикончик майже той самий, і «образованіє», і легкість обіцянок та вибудови ілюзійних конструкцій, якими забілюють наші очі.

Дивляться вони на нас з отих самих Лаврських верховин і бачать: метушимося внизу, яко «кріси», яко щось неподібне і біомасове. А вони — вони йдуть: уперьод і тільки уперьод. Тільки пригадаймо фінал картини Іванова: Голохвостого нарід за хвіст — і скинув вниз, звідки й прийшов. На часі зробити вже щось подібне.

Хай живе українське кіно! Й між іншим — за мало не 90 літ існування Довженкової студії фільмів там знято не 900, а не менше 1 200. Сподіваємося, лік цей продовжиться.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com