Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

22.12.2015 14:09

Львівські кінозустрічі

Ірина Мацькова, Zbruc

Львів вже звикло став платформою дискусій, презентацій та обговорень сучасного кіно. На цьогорічних Львівських кінозустрічах, що відбулися 19-20 грудня, дискутували про перспективи української кіноосвіти, розвиток та популяризацію українського незалежного кіно, про тенденції в документалістиці та нові платформи для співпраці, а також презентували підбірку короткометражних фільмів, продюсованих у 2015 році. Lviv Film Meetings — платформа для української кіноспільноти, створена з метою пожвавити локальні та загальнодержавні процеси у кіновиробництві, організована Львівською кінокомісією, мистецькою формацією Wiz-Art та iHub Lviv за підтримки Львівської міської ради.

Кіноіндустрія України

«На жаль, в українського кіно поганий імідж. Глядач не хоче дивитись українське кіно, а за кордоном хочуть. Для них це як репортаж з України. Однак цю тенденцію потрібно змінювати, шукати якісь альтернативи. У мене, наприклад, немає грошей на штатив, тому я знімаю з рук – виникає така тремтяча естетика «епілептична камера», перші два ряди, коли виходять з показу фільму – їх аж нудить. Уявляєте, який крутий ефект за 16 хвилин фільму? І це в результаті відсутності фінансування», – Філіп Сотниченко, режисер, програмний директор ГО «Сучасне Українське Кіно» (СУК). 

Держкіно – перший крок для режисерів українського кіно, які хочуть отримати фінансову підтримку на свій проект від держави. Держкіно в кінці цього року отримало додаткове фінансування від уряду, тому за півтора місяці вони зуміли запустили 43 проекти, з них 11 повнометражних ігрових фільмів, прем’єри яких плануються на 2017 рік. Новий український фільм, який зняли ще минулого року за підтримки Держкіно, можна буде побачити в кінці 2015. Фільм «Тепер я буду любити тебе» – українсько-грузинський романтичний комедійний фільм, знятий Романом Ширманом, виходить в український прокат 31 грудня. Однак, на жаль, дистриб’ютори, не намагаються рекламувати цей фільм, і режисеру доводиться робити це самостійно. Загалом в Україні є така тенденція – ніхто не хоче займатись піаром українського кіно.

«Якщо дистриб’ютори будуть дійсно зацікавлені у тому, щоб показувати українське кіно, а не просто показуватимуть українські фільми для галочки, то кіно стане не лише самоокупним, а і почне заробляти гроші…» – зазначила Ксенія Коcик, прес-секретар Держкіно.

Цього року також розробляли новий законопроект про підтримку кінематографії, який передбачає фінансування державою кіновиробництва, підтримку великого кіно, телевізійних серіалів, дебютів анімації та документалістики. Хоч більшість представників кіноіндустрії не ідеалізують цей законопроект, однак на тлі того, що відбувається зараз – це відправна точка у розвитку українського кіно. За словами Ірини Подоляк, народної депутатки, у прийнятті цього законопроекту зацікавлені різні гравці на ринку кіно і телеіндустрії. Поданий до Верховної Ради законопроект також передбачає створення фонду для фінансування фільмів та інституту українського кіно, а одним з джерел наповнення фонду будуть податки з лотерей. Щодо альтернативних методів фінансування кіно, найпопулярнішими варіантами все ж залишається краудфандинг, меценати та гранти. У більшості випадків українським режисерам самотужки доводиться шукати гроші на реалізацію своїх проектів. Ще одна проблема – це непрофесійний рівень кіноосвіти українських вишів та відсутність підтримки молодих та талановитих режисерів, як хочуть навчатись, але не мають грошей на подальшу освіту за кордоном.


Під час Львівських кінозустрічей

Тим не менше, в Україні є організації, які активно займаються зйомками кіно, кінофестивалями, воркшопами. Серед них і гості кінозустрічей, які презентували свою діяльність: Міжнародний фестиваль кіно та урбаністики «86», команда молодих кінематографістів та медійників з громадського об'єднання СУК (Сучасне Українське Кіно)«Документалістика» Української Галицької Асамблеї та мистецька формація Wiz-Art. Кожного року вони презентують успішні проекти, хоча зовсім не мають підтримки держави.

Найближча кіношкола – в Лодзі

Чи потрібна формальна кіноосвіта в Україні, чи можна обійтися тим, що продюсером може бути той, хто закінчив бізнес школу, сценаристом – філолог, а режисером – хтось після театральної освіти? Такого забарвлення набула дискусія між режисерами, сценаристами, представниками Wiz-Art та прес-секретарем Держкіно. За словами режисерки Валерії Сочивець, якщо ви хочете одержувати гроші від держави на свої проекти, обов’язково потрібен диплом режисера, без нього ви не зможете податись на пітчинг: «Прикро, що у нас є дипломи режисерів, а нам доводиться працювати на інших роботах, щоб заробити кошти на зйомку своїх фільмів. Професія режисера перетворюється для нас хобі…»

В Україні кіноосвіту можна здобувати у КНУТКіТ ім. І.К. Карпенка-Карого, КНУКІМ ім. Поплавського, Інституті екранних мистецтв ім. Миколайчука (заклад припинив існування, оскільки втратив ліцензію Міністерства освіти і науки України. – НСКУ) та Харківській державній академії культури. Також розвивається багато приватних шкіл, для прикладу «Ukrainian Cinema Village».

«Освіта ролі не грає, грає роль тільки те, як людина себе відчуває у цій професії: хоче працювати в кінематографі чи ні… Українські режисери капсульовані, ми живемо самі по собі, дивимось тільки фільми один одного – так було раніше. Зараз, коли з’явилась можливість подорожувати фестивалями, люди почали більше бачити, і як результат більше вчитись за кордоном. Університет ім. Карпенка-Карого – це технічно поганий інститут, це просто місце. Якщо взяти Будинок кіно і дозволити туди ходити людям, які люблять кіно і хочуть цим займатись, наприклад, будуть пускати туди шахтарів чи міліціонерів, і вони варитимуться у цій каші – результат буде такий самий. П’ять років вони потусуються в Будинку кіно, і якщо їм вистачить сил, то так – вони будуть кіношниками…» – продюсер Ігор Савиченко. 

Загалом, більшість амбітних українських режисерів часто після бакалаврату їдуть навчатись закордон – до Нідерландів, Польщі, Англії. Українська кіноосвіта потребує реорганізації і в першу чергу, до неї варто долучати не лише теоретиків, але і практиків, а у нас навпаки – викладають ті, хто не є затребуваними. Потрібно створювати побільше різних майстер-класів, воркшопів, шкіл, розвивати якісну кіноосвіту.

«Ми не маємо грантів на освіту закордоном, а на державному рівні таку освіту не підтримують. Режисери, які хочуть далі вчитись, намагаються подаватись в іноземні школи, і часто їдуть туди за свій кошт. Наші університети на сьогоднішній день не дають достатньо сучасної практики та теорії в галузі кіно. Це проблема, яку нам усім варто вирішувати…» – Марися Нікітюк, режисерка. 

Більшість спікерів погодились з тим, що потрібно створити нову структуру, щось на зразок кіношколи європейського зразка, яка буде давати професійні знання. Не потрібно вигадувати щось нове – варто перейняти досвід інших країн, і створити свій зразок професійної кіноосвіти. На жаль, в Україні поки що немає такої професійної школи як, наприклад, «Школа документального кіно та театру Маріни Разбєжкіної і Михайла Угарова» в Москві. А в українських реаліях диплом режисера все таки потрібен, оскільки дипломи приватних шкіл поки що не планують визнавати на державному рівні. 

Lviv Film Commission 

Серед презентацій кінозустрічей варто звернути увагу також і на співорганізаторів – Львівську кінокомісію. Два місяці тому у Львові створили Lviv Film Commission. Це локальна ініціатива, метою якої є промоція Львова як локації для зйомок. Завдання кінокомісії зробити так, аби кіновиробникам було комфортно знімати у Львові та за його межами. У планах разом з кінокомісією створити локальний Львівський кінофонд, для того, щоб гроші на кіно йшли не лише з Києва. Сайт кінокомісії поки що працює в тестовому режимі, але там уже можна побачити десятки локацій для зйомки у Львові, які з часом будуть доповнюватись. Представники кінокомісії в майбутньому також планують лобіювати створення кіношколи, тому Львів має всі шанси за декілька років стати столицею українського кіно. 

Проект B2B Doc

«Знаєте чому у Швеції дивляться документалістику? Наші кінофонди займаються пропагандою кіно ще зі школи. В штаті кожної кінокомісії є спеціальний педагог, який відвідує школи і показує фільми, він навчає дітей розпізнавати кіно», – Алекс Ширяєв, шведський документаліст. 

Проект Baltic to Black Sea Documentary Network – це платформа документалістів від Балтики до Чорного моря. Проект, який існує уже два роки і охоплює 10 країн та 26 кінофестивалів. Головне завдання B2B Doc – ініціювати спільне кіновиробництво: один режисер з півдня, інший з півночі. Тому для українських документалістів цей проект є хорошим стартом та навчальною платформою.

«Ми не проект, який вкладає гроші у виробництво, ми вкладаємо гроші в людей. Ми хочемо, щоб у кожній країні була потужна організація документалістів. В Прибалтиці – це гільдія документалістів, а в Грузії уже почали створення організації документального кіно, мріємо, щоб і в Україні була така організація», – Алекс Ширяєв. 

B2B Doc проходить під егідою Шведського незалежного об’єднання кінематографістів та займатиметься підтримкою проектів на ранній стадії, адже найскладніше – це знайти гроші, щоб зробити перший крок у розробці проекту та трейлеру, який можна буде показати потенційному меценату чи грантодавцю. В планах підтримувати мінімум чотири проекти на рік, які будуть отримувати грошову допомогу від B2B Doc в межах 50 тисяч євро. Також з командою проекту працюватиме професійний менеджер, який розуміється у пітчингах та промоції таких проектів. У майбутньому команда B2BDoc планує проводити воркшопи та резиденції не лише для успішних режисерів, але і для молоді. 

TERRARIUM 

Це платформа, орієнтована на сценаристів, і засновник TERRARIUM – сценарист Дмитро Сухолиткий-Собчук. Мета проекту – допомогти сценаристам розвинути, вдосконалити та завершити власний сценарій, підготувати сценаристів до пітчингів. Чотири складові проекту: читання сценаріїв, інкубатор, сценарний практикум, комуна-резиденція (міжнародна та національна програма). Форма TERRARIUM – це коли ніхто нікого не жаліє, тому такі представлення та обговорення сценаріїв мають більше значення для сценариста, ніж режисера. Уже відбулось декілька таких заходів в рамках TERRARIUM, як читання сценаріїв у Чернівцях, сценарний інкубатор у Вінниці (основна умова – подати сценарій, який має пряме відношення до вас, «максимальна драматична емпатія») та сценарний воркшоп на Одеському кінофестивалі, а два місяці тому відбулась TERRARIUM резиденція. З наступного року TERRARIUM працюватиме повноцінно, адже запит на такий проект з’явився уже давно. 

5 трендів документального кіно

У рамках оголошеної теми від DOCUDAYS.UA «Як знімати та дивитись документалістику» говорили про особливості фінансування та просування фільмів, а також про сучасні тенденції у неігровому кінематографі. Українські документалісти частіше працюють з традиційними інструментами документального кіно, а Європа навпаки – уже давно намагається відійти від цих інструментів. Ольга Бірзул, представник DOCUDAYS.UA, виокремила 5 тенденцій документалістики сучасності.

- Гібридне кіно – коли два види кінематографа, ігрове та неігрове кіно вступають у конфлікт, а режисер відкрито маніпулює нами. Наприклад, французький фільм «Olmo&the Seagull» (Peta Costa, Lea Glob), коли починаєш плутати де справжність, а де видумка режисера.

- Кіно-есей – коли беруть цікаву ідею та намагаються зробити історію-міркування. Фільм «Dreams Rewired» (Martin Reinhart, Thomas Tode, Manu Luksch).

- Фейсбук-кіно – приклад того, коли в центрі кадру людина, яка розповідає історію про себе, свої відчуття та світ навколо себе. Тобто, люди перестають соромитись бути самими собою. Наприклад, український фільм «Alisa in Warland» (Аліса Коваленко, Любов Дуракова).

- Мейнстрім-фільми, які виникають на запит масового глядача. Наприклад, «He named me Malala» (Davis Guggenheim).

- Телеоко – фільми телевізійного формату, адже на Заході телебачення практикує замовляти кіно для свого глядача. Наприклад, фільм «Deep Web» (Alex Winter). 

Де можна шукати гроші на документальне кіно? Перш за все, у Держкіно (але обов’язково потрібно мати професійного продюсера), конкурс ГО СУК і мецената Ігоря Янковського (для молодих українських режисерів), конкурс DOCUDAYS.UA разом з The Guardian – THE GUARDIAN IN UA (Всеукраїнський конкурс, три переможці якого отримають гроші на виробництво свого документального кіно).

Ще одна альтернатива: якщо ваш проект пов'язаний з певною соціальною проблемою, і ви знаєте конкретну громадську організацію, яка цим займається – ви можете прийти до них зі своєю ідеєю, адже інколи такі організації мають гранти на виробництво фільмів.

Координатор DOCUDAYS.UA Дар’я Бассель також розповіла про європейський фестиваль IDFA – найбільший фестиваль в Європі, що має декілька фондів (наприклад, IBF Europe, який допомагає на всіх етапах виробництва кіно). На сайті IDFA можна теж знайти багато різних грантових проектів: Britdoc Berta – фонд для журналістів, GENESIS – фонд, який орієнтується на сферу креативної документалістики. Dokweb.net – ще одна хороша платформа для пошуку тренінгів, ринків та дистрибуції. Дар’я також наголосила на тому, що кожен фонд має свою місію та права, тому не потрібно подаватись зі своїм проектом одразу в усі фонди, потрібно мати бачення свого проекту, а також звертати увагу на обов’язки перед фондом.

В Україні є всі перспективи для розвитку кіноіндустрії. А головне – є молоді режисери, які прагнуть не лише знімати хороше і якісне кіно, але і пропагувати його за кордоном, формуючи імідж нашої країни. Це ще одна з ключових ланок державного брендингу. Та поки українські кіноаншлаги – це здебільшого «Зоряні війни», а дистриб’ютори на українському ринку продають переважно закордонне кіно, Україна не зможе повноцінно розвивати цю індустрію. Що заважає українським фільмам стати «модними»? У нас є чимало сучасних хороших фільмів, але більшість глядачів, на жаль, не знають про їхнє існування. Тому щоразу, коли ви розповідаєте мамі або колегам про українське сучасне кіно – ви також трошки стаєте піарником нашого кінематографу; а щоразу, коли запрошуєте друзів на український кінопоказ в кінотеатр – підтримуєте його подальший розвиток. Головне – продовжувати рухатись.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com