Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

04.01.2016 17:30

Зразково-показовий «Легіон»

Робота команди Тараса Химича стала не просто прикладом, а зразком сучасного підходу до втілення на екрані складного, навіть надскладного історичного матеріалу. В професійному середовищі «Легіон» уже розтягали на цитати, тобто фрагменти, котрі дають підказки постановникам трюкових сцен. Якщо брати фільм у цілому, за форматом він максимально наближений до аналогічних стрічок ВВС.

Андрій КокотюхаMediaSapiens

Зі стрічкою Тараса Химича «Легіон. Хроніка УГА» поки що пов’язана лише одна негативна асоціація – присутність і виступ на прем’єрі Віктора Ющенка. Звісно, ніхто не забороняє третьому Президентові України відвідувати подібні заходи, бо не бджолами єдиними. Проте, завітавши кудись, Віктор Андрійович заганяє організаторів у пастку неофіційного протоколу: бо не дати слово Ющенкові в нас поки ніхто не може собі дозволити.

Виступ головного шанувальника українських старожитностей під час прем’єри «Легіону» 3 грудня в столичному Будинку кіно все ж варто згадати. Бо запам’ятався екс-президентський спіч тим, що різко контрастував із самим представленим видовищем. Можливо – і напевне! – автентичний черепок трипільського глечика має для історичної науки більшу цінність, ніж той самий глек, відтворений нашими сучасниками-ремісниками у третьому тисячолітті. Але нарешті до тих, хто займається послідовною ліквідацією «білих плям» української історії, починає доходити: просвітництво має не лише бути корисним, а й виглядати красиво.

Тобто, переконаний «ґрунтівець» Віктор Ющенко зі своїми месіанськими меседжами, повчаннями й напучуваннями цілком придатний для формату навіть не «UA: Першого», не Першого національного, а взагалі УТ-1 тих часів, коли він, озброївшись старожитностями, вписався в президентські перегони. Натомість робота команди Тараса Химича стала не просто прикладом, а зразком сучасного підходу до втілення на екрані складного, навіть надскладного історичного матеріалу.

Вже трейлер фільму демонструє амбіції творців зробити як не Голлівуд на сто відсотків, то вже точно – не гірше.

Маю на увазі передусім вирішення батальних сцен, котрі часом хочеться дивитися окремо від фільму, що, за моєю інформацією, вже робиться. Бо в професійному середовищі «Легіон» уже розтягали на цитати, тобто фрагменти, котрі дають підказки постановникам трюкових сцен. Якщо брати фільм у цілому, за форматом він максимально наближений до аналогічних стрічок ВВС.

Зокрема, перші асоціації вашого автора вже в процесі перегляду – «Лінія оборони Кастора» та частково «Стрілянина в О.К. Коралі» із циклу «Дикий Захід», створеного документалістами ВВС протягом 2009 року. Адже в усіх випадках ідеться не про документальне кіно в чистому, звичному для нашого глядача розумінні, коли на закадровий текст накладається хроніка, а події коментують експерти чи, як їх часто тепер називають, спікери. Від експерта такий головомовець відрізняється впізнаваністю, медійністю запрошеного персонажа. І до теми, якій присвячено фільм, зазвичай ці спікери мають дуже опосередковане відношення. Їх добирають і запрошують за принципом «цей може щось сказати». Проте у випадках, коли йдеться про навіть не дуже сиву давнину, але хроніки все одно нема, автори вдаються до реконструкцій. У тому числі – до, так би мовити, «відтворення» спікерів.

Тож у «Легіоні», крім дбайливого й детального реконструювання подій листопада 1918 – липня 1919 років на Галичині, бачимо акторів, котрі говорять від імені українських та польських учасників подій. Одразу уточнення: більшість виконавців – не професіонали. В «Легіоні» знімалися реальні українські солдати, котрі побували на передовій і на момент зйомок були у відпустках. До такого ж прийому, хоча й із залученням професійних акторів, вдаються у стрічках виробництва ВВС, і колись давно, в часи пізнього СРСР, його використали в радянському пропагандистському документальному (тепер розуміємо – псевдодокуменальному) циклі «Стратегія Перемоги» (1984). Там за Сталіна й усіх воєнначальників грав Василь Лановий, Гітлера й німецьких генералів репрезентував Хайнц Браун, від імені всіх радянських істориків у кадрі був Олександр Голобородько.

Отже, «Легіон» насправді не пропонує глядачам ексклюзивних форматів. Тарас Химич, як на мене, блискуче й, що важливіше, по-сучасному адаптував до українських потреб формати західні. Та згадана стрічка має, попри візуальні кіношні ефекти й красиву яскраву динамічну картинку, ще одну цінність, яку пересічний глядач помітить і належним чином оцінить не завжди. Мова тут про підхід сценариста, фахового історика Олександра Пагірі.

З власної, не зажди веселої практики можу сказати: радше правилом, а не винятком є ситуація, коли автор, який береться писати сценарій фільму на історичну тему, виконуючи замовлення певного телеканалу, погано собі уявляє предмет. Для такого автора «історія» і «Вікіпкедія» – тотожні поняття. Крім того, велика кількість авторів, котрі беруться за створення сценарію на історичному матеріалі, мають своє уявлення про історичні факти. Обирають для роботи ті, котрі зручно адаптувати в сюжеті, й байдуже, що на виході мають маразм.

До процесу підключається й режисер, котрий відстоює право на власну думку в демократичній країні. Через те, наприклад, може, перейнявшись незнайомим раніше матеріалом (яка різниця, що знімати і за що отримувати гонорар!) впертися в переконання: український дисидентський рух 1960–1980-х років був передусім заробітчанством, бо на його розвиток передавалися кошти з-за кордону. Або: Степан Бандера мав сексуальні девіації. Чи: батько Тараса Шевченка – не Григорій Шевченко, а коханець його матері з сусіднього села, а козаки-характерники справді перетворювалися на вовків, стаючи при цьому невидимцями. Подібні сценарії в різний час були і, на жаль, будуть ще втілюватися й демонструватися на широкі аудиторії.  

У випадку «Легіону» маємо один із небагатьох професійно зроблених сценаріїв на історичну тематику. Причому висвітлена тема – дуже складна для розуміння, тим більше – лінійного викладу. Наприклад, цікаво вирішена проблема, як називати збройні сутички між українцями та поляками або між українцями та росіянами, сюди ж – між українцями та… українцями. Бо Українська галицька армія, про коротку та героїчну історію якої йдеться, не виникла просто так, на рівному місці, як таке собі «незаконне збройне формування».

Аби пояснити передумови, Олександр Пагіря вдається до не зовсім популярного серед професійних сценаристів прийому: починає розповідь здалеку, не відразу занурює глядача у вир трагічних подій. Адже щоби зрозуміти, про що піде мова, треба знати, які були передумови українсько-польських кривавих протистоянь. А така детальна й при цьому не заплутана розповідь займає приблизно третину екранного часу і, здається, не має стосунку до власне УГА. Тим не менше, і автор, і режисер, і вся команда чудово розуміють, про що йдеться. Тому знання предмету дозволяє пояснити складні речі максимально просто й доступно, оперуючи лише фактами, не вдаючись до рефлексій.

Зіткнення УГА з польською армією, а потім – із військом Антанти творці «Легіону» визначили як мала війна. Це підходить до, без перебільшення, всіх збройних сутичок, котрі точилися на території Східної Європи, зокрема – обох частин України протягом 1917–1921 років.

Малі війни в рамках однієї великої – битви за перерозподіл Європи після розпаду двох імперій, Російської та Австро-Угорської, – велися, зокрема, між українцями й поляками, червоними та Антантою, повстанськими отаманами й Директорією, Директорією та денікінцями, колчаківцями й чехами, отаманом Григор'євим та одеськими бандитами й так далі. Деякі з них тривали дуже коротко, і хоч термін «громадянська війна» в Україні тепер вважається ненауковим, її елементи в окремих випадках таки мали місце.

Тож «Легіон» – стрічка про одну з таких малих війн. Яку, що приємно вразило, не подано як одну з тотальних українських поразок. Наші воїни здобували локальні перемоги над ворогом у всіх битвах, у яких брали участь. Кожна з них закладала фундамент для майбутніх поколінь. Ми нині тримаємо фронт завдяки не лише бажанню не пустити ворога далі. Сила українців – у генетичній пам'яті. Про що й свідчить «Легіон».




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com