Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

09.01.2016 19:33

9 січня народився Сергій Параджанов

Сергій Тримбач, голова НСКУ

 9 січня у Тбілісі народився Сергій Параджанов (1924–1990). 92 роки тому. Хоча є й сумніви – начебто народився він ще в листопаді 1923-го… Можна повірити – в ті часи не надто поспішали оформити відповідні документи.

Перефразовуючи фразу із фільму «Монолог» («Я никогда не была замужем, но мне об этом столько рассказывали…»), можу сказати: я не був знайомий з Параджановим, але мені стільки про нього розказували (найбільше Лариса Кадочникова, Роман Балаян, Михайло Бєліков), що іноді виникає дивне відчуття якоїсь добре знайомої людини. Отже, Вашій увазі пропоную невелику частку коротких квазімемуарів про людину, знайомство з якою так і не відбулося.

Уперше побачив я Параджанова на Байковому цвинтарі, у вересні 1987-го – біля могили Івана Миколайчука. Відзначали 40 днів по смерті актора і режисера. Параджанов виник посеред гурту людей й одразу постав центром його. Ніби магніт, навколо якого виструнчились металеві ошурки. Він роззирнувся, побачив неподалік могильний пам’ятник з написом «Сирота», обняв той камінь і загукав: «Где фотографы? Фотографируй – сирота Параджанов!»

Я дивився в штири ока – геній, сам геній Параджанов…

Коли я став навчатися в Києві, у кінці 1960-х, слівце «геній» (в літературно-кінематографічному середовищі) було в ходу. У нас, у студентів-філологів, так само. Усі ділилися на дві категорії, обидві на букву «Г» – або ти Геній, або г…но. Пізніше з’ясувалось (достеменно не перевіряв, не з’ясовував), що автором такої «категоріальної сітки» був якраз Параджанов.

Кілька років тому, виступаючи на конференції в Оксфорді, я продублював щойно написане про «два Г». Кажуть, одна із моїх слухачок, англійська аспірантка-русистка, довгенько мучилась, одначе так і не вгадала, що за слово оте, друге. А як було їй, бідній, угадати – адже то сам Параджанов говорив, то мусило бути щось інтелігентне й високе…

Серед не надто позірно інтелігентного… Переказують, Параджанов не раз говорив, що коли б була можливість, то зняв би таку собі анекдотичну короткометражку. Ніби стоїть він на зупинці тролейбуса, потому входить у нього й бачить – усі пасажири пообвішувалися мотками туалетного паперу (тоді це був дефіцит, ще й який). І загукав ліричний герой незнятої стрічки: «А что, усралась ваша советская власть!?»

Був такий журналіст і письменник Петро Лубенський (псевдонім, сам був із Лубен). За його сценарієм Параджанов поставив фільм «Перший парубок» (1958). Так от, порівняно недавно в газеті 1956 року я прочитав інтерв’ю з Лубенським. Він оповів, як посеред кіностудії імені Довженка його перестрів чоловік кавказької зовнішності і почав знайомитись: «Параджанов. Единственный гений на этой паршивой студии!» Хоча ж надто відомо – стрічки режисера, зняті до «Тіней забутих предків», жодних асоціацій з чимось «геніальним» не викликали.

Втім, і пізніше геніальним Параджанова вважали не всі. Кажуть, що коли Андрєй Тарковський сказав сестрі Параджанова, що її брат геній, вона відповіла: «Який він геній? Знімає діафільми, а поводить себе так, наче поставив “Клеопатру”»… «Діафільми» мабуть тому, що зняте Параджановим після «Тіней забутих предків» виглядає, у плані технології, як послідовність довгих статичних кадрів…

З рік тому я вів вечір у Будинку кіно. Потому підійшла до мене знайома, музикознавець, і сказала: «Знаєш, у нас, в Спілці композиторів, слово «геній» практично не вживається. Хоч видатні композитори є, як ти знаєш. У вас же тільки упродовж цього вечора слово «геній» я почула щонайменше 20 разів». – «Це тому, – відповів я, – що у вас не було Параджанова, а відтак немає традиції високої, і натхненної, класифікації митців і творів».

Коли я почав готувати, разом з Марічкою Миколайчук, книгу текстів Івана Миколайчука і так само текстів про нього, я побажав зробити інтерв’ю з Параджановим. Сам посоромився, та й непросто було. Попросив записати таку розмову Юрія Іллєнка, він одразу погодився. Через пару місяців Юрій Герасимович передав мені машинопис такої розмови. В ній, посеред іншого, Параджанов говорив про те, що творче життя Миколайчука було дуже драматичне; причину цього вбачав у тому, що уже в першій своїй ролі, у «Тінях…», він головою уперся в мистецьку «стелю». Куди було далі розвиватися? Цілком можливо, що режисер тим самим порівнював із своєю біографією – він-то, Параджанов, до свого першого, справді видатного успіху, йшов майже десять років… Жаль тільки, що головний упорядник книги відкинула ідею друку інтерв’ю, яке видалось їй чомусь образливим. Сподіваюсь, текст знайдеться в архіві Юрія Іллєнка і буде усе ж оприлюднений.

Коли Параджанов помер, тодішній голова Спілки кінематографістів України Михайло Бєліков (я необережно потрапив в поле його зору) сказав: «Сергію, ви у нас літератор, от і напишіть некролог». Я ніколи в цьому специфічному жанрі не писав, і погодився тільки тому, що треба було зробити швидко, а напохваті нікого справді не було. Здається, вийшло непогано, потому до мене вже зверталися як мало не до фахівця жанру… Років через п’ять на книжковому прилавку побачив щойно видану «Історію Української культури». Гортаю, дивлюся, що там про кіно пишуть? О, про Параджанова… Гм, щось знайоме. Ба, та це ж мій некролог. Тільки без траурних віньєток і підписів, звичайно. Отак вона пишеться, історія – монтується «з некрологів». Хоча саме так не хочеться: адже живі люди творили живе мистецтво.

Давайте і про кіно не в жанрі некрологу. Особливо сьогодні, в день, коли народився Сергій Параджанов!





Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com