Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

06.12.2016 13:35

«Чунгул» – поворот не туди

Андрій Кокотюха, «Детектор медіа»

Творці фільму «Чунгул» – брати Альошечкіни – завернули не туди і явно помилилися з жанром.

 Людина повертається з відрядження в місто й дуже спішить. Але на основній трасі – пробка, бо попереду аварія. Чоловікові радять повернути і їхати в об'їзд, це лише на кілька десятків кілометрів довше. Та машина – звір, все краще, ніж стояти. Подальший шлях лежить повз стару автозаправку, де працюють дивні неговіркі чоловіки в брудних комбінезонах. Вони підтверджують – їхати треба далі. За короткий час новенька машина зупиняється на в'їзді у віддалене селище. Потім починається жах.

Якщо ви думаєте, що ваш автор переповідає початок фільму братів Альошечкіних «Чунгул», котрий стартував у прокаті 31 жовтня 2016 року, на Геловін – ви помилилися. Так починається горор Роба Шмідта «Поворот не туди», знятий ще 2003 року. Як належить успішним страшилкам, ця стала франшизою, і дотепер маємо шість однойменних фільмів. Щоправда, у Шмідта був не один герой, а кілька. Що логічно для слешера: різновиду горору, сюжет якого передбачає знищення персонажів монстрами одного за одним. Причому жертви неодмінно мусять бути молодими, бажано – студентами, а ще краще – підлітками. Через те автори «Повороту не туди» омолодили героїв для того, аби цільова аудиторія могла асоціювати себе з ними, ставити себе не їхнє місце тощо.

Крім того, подібні персонажі, створені зазвичай на догоду певним сталим схемам, насправді в критичний момент повинні загинути або через вади свого характеру (наприклад, боягуз чи хвалько), або – через чесноти (сильний, рішучий, сексуальний/сексуальна, і всього цього занадто). З публіцистичною прямотою демонструючи різні моделі поведінки й даючи можливість глядачеві всякий раз обирати, ким же він стане в критичний момент. Вижити чи, як варіант, загинути останнім має той, а краще – та, кому вдалося змінитися в процесі виживання в екстремальних умовах.

Не варто закидати українському «Чунгулу» спробу запозичити схему західного, точніше – американського горору. Хоча б тому, що маємо справу зі зразком хай нішевої, та попри це – масової культури. Де працюють лише знайомі, сто разів опрацьовані схеми. Навіть якщо їх не вдається наповнити іншим, оригінальнішим змістом, цільова аудиторія все одно буде це споживати. Й заплатить кревні за квиток на наступний такий фільм, бо є його цільовою аудиторією. Згоден, пояснення ірраціональне. Проте: «Якщо треба причина – маєш причину», – казав колись російський поет і діяч контркультури Ілля Кормільцев у вірші «Казанова». Тож іншого пояснення, чому поганий горор не відбиває охоту дивитися наступний, крім як потребою аудиторії в горорах, нема.

Говорячи про «Чунгул», варто зауважити: попри на позір запозичену західну схему (ну не російську ж вторинну сировину адаптувати), брати Альошечкіни не врахували кількох важливих моментів. Один із яких: з цільовою аудиторією треба працювати. Її треба націлювати. Так, у «Повороту не туди» в США навіть на виораному полі була дуже погана інформаційно-рекламна кампанія. «Чунгул» повторив «подвиг» – про фільм досі знає, судячи з дописів у Facebook, невелика кількість осіб, хоча офіційний трейлер стрічка, здається, має. Приурочення показу до Геловіну – красиво, символічно, проте не самодостатньо. Втім, на цьому схожість завершується: «Поворот…» визнали надто жорстоким, щоб ще й публічно просувати такий треш, а в «Чунгулі», окрім кількох еротичних сцен, нема нічого, що б дозволило дати вікові обмеження та не рекомендувати дивитися фільм нервовим, неврівноваженим та занадто вразливим людям.

Наступний прорахунок: горор не обов'язково має бути кривавим, як, скажімо європейська класика жанру, італійське «Пекло канібалів» Руджеро Деодато. Але в ньому має бути весь час присутня атмосфера наближення чогось жахливого. Хай у результаті саме видовище не вийде моторошним, тремтіння в очікуванні цього набагато важливіше, ніж власне кошмар. Можу помилитися, проте «Чунгул» тут навіть програє попередній роботі братів Альошечкіних – фільму «Синевир». Попри катастрофічний провал і сприйняття горору як комедії чи пародії, про що свідчив сміх у залі в моменти, задумані як пік страшного, «Синевир» усе ж передбачав подібну манеру оповіді й демонстрував її, особливо – на початку, коли ми не знали, хто ж там крадеться за кущами. Нарешті, в «Синевірі» виринув який не який, але монстр, пустивши кров молодим українцям. У «Чунгулі» крові не пролито або, скажемо так, майже не пролито. Але й це можна було б пробачити, аби вдалося створити згадану вище й відповідну до окресленого жанру атмосферу напруженого чекання.

Отже, український «білий комірець» Денис (Богдан Юсипчук) за окреслених вище обставин повертає не туди. На заправці він знайомиться з дивакуватим Жорою (Георгій Поволоцький), і тут починається перша й головна логічна нестиковка. Логіка розвитку подій повинна мати місце навіть у горорах, попри умовність інтер'єрів, декорацій та самого розвитку подій. Зокрема, Жора дає Денисові свою рекламу, де зазначено: він на всі руки майстер. Та коли незабаром Денис опиняється серед поля в машині, яка не їде, та дзвонить Жорі, майстер-універсал не приїздить на допомогу.

Забігаючи наперед, дивний Жора виявиться одним із провідників, котрі по естафеті вказують кожному наступному, хто шукає об'їзду, шлях до смерті. Проте й ця функція такого собі Харона не пояснює, чому Харон не може провести Дениса до селища Чунгул сам, натомість присилає не менш дивного дядька з конем та фотоапаратом. Так, він теж виявиться одним із слуг Харона. Проте познайомити його з Денисом та ввести в сюжет можна й треба було інакше. Як – нема смислу пояснювати, адже кіно вже знято. Причому за рекордно короткий термін – місяць.

Що у «Чунгулі» справді пояснити та сприйняти вже зовсім неможливо, так це сільське весілля, на яке потрапляє Денис і де з ним нарешті – приблизно на п'ятдесятій хвилині горору – трапляється щось, скажемо так, жахливе. По голові, влізши не в свої розборки, чужинець міг би отримати за інших обставин. Сцена весілля, можливо, й задумувалася, як гротеск чи пародія, проте на екрані бачимо трешняк у гіршому розумінні цього слова. Там хіба не блюють, хоча з огляду на звичаї чунгульців – треба. Настрій зіпсовано остаточно. Творці фільму завернули не туди і явно помилилися з жанром.

Закінчується все це швидко. Виявляється, головний монстр Чунгулу – місцевий пасічник Микола. Це не спойлер, бо так заявлено в анотації. Він чаклун, і готовий вирішити проблеми людини в обмін на дні життя. За новий велосипед, наприклад, узяв три дні. Тобто, його власник помре на три дні раніше відпущеного терміну. Фокус у тому, що ніхто не знає, скільки йому відпущено. І навіть продавши годину життя, може виявитися – виніс собі вирок та помер передчасно. Але знову бідося: Денис не уклав з Миколою угоду, проте машина дивним чином завелася. Хоча саме обмін робочого автомобіля на рік життя власника від самого початку став предметом торгу. Чому вусатий Микола виявився такий добрий? Якщо він забирає життя незалежно від згоди людини – для чого тоді торги? Для легітимізації угоди, аби жертва знала, на що йде? Тоді це слід було пояснити, й тоді Денис остаточно зрозумів би, що виходу з Чунгула нема. Як і з поселення мутантів-канібалів у «Повороті не туди».

Успіх у прокаті третьому – після «Штольні» й «Синевира» – українському горору «Чунгул» уже не світить. Директор кінотеатру «Жовтень» Людмила Горделадзе, влаштувавши стрічці досить комфортний по сеансах показ, написала на своїй сторінці у Facebook: від 31 жовтня куплено 138 квитків. Якщо брати нижню вартість квитка – 60 гривень – легко порахувати з калькулятором заробітки. Навряд чи інші зали дадуть інший, кращий результат.

І хоча горор – нішове й принципово малобюджетне кіно, його все одно треба робити правильно. Сюжетна основа «Чунгула» справді українська – віддалене село, чаклун, красуня, сіно й садок коло хати. І хоча будь-який горор можна переказати двома словами, він цінний сюжетними поворотами, кожен із яких ставить перед героєм нові випробування. Денис у «Чунгулі» – пасивний персонаж, який навіть не намагається розібратися, що й чому з ним відбувається. Що остаточно йде в розріз із законами обраного жанру й вимогами до нього.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com