Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

17.02.2017 19:56

Історія, якій не прощають

Сергій Тримбач, НСКУ

Серед побачених мною у середу, 15 лютого 2017 року, семи фільмів троє – про історію, історію нам близьку: і за часом, і простором.

Першою – якщо за історичною хронологією – йде стрічка «Масарик. Особливий пацієнт» 39-річного чеського режисера Юліуша Шевчика. Ні, його героєм є не перший президент Чехії, а його син Ян (Карел Роден). Картину зроблено в такій собі стилістиці великого байопіка, що склалася в останні десятиліття – потужне історичне тло, неоднозначність потрактувань подієвих колізій, сильний і суперечливий характер у центрі. Ян Масарик у Шевчика далекий від ідеалу – і наркотою балувався, і з дівками пускався в секс-зальоти, і узагалі поводився як типовий представник «золотої молоді» свого часу (президентський син, що там не кажи).

Однак у часи випробувань Ян – на посаді посла Чехословаччини в Лондоні – виявляє і справжню мужність, і принципову далекоглядність дипломата (президенту Бенешу міг сказати все, що думає), і, зрештою, справжній патріотизм. Одначе зрадницька позиція урядів Франції та Британії вирішила все – гітлерівські війська окупували Чехословацькі землі. Сценарій подій настільки нагадує нинішні, пов’язані з Україною (у потуранні агресору, його укоськуванні – «тільки б нас не чіпав»), що буде дуже дивним, якщо фільм чеського режисера не покажуть в Україні, якщо не прокоментують. Ось вона, історія, та сама, яка учить тому, що нічому не учить: нас, як і Чехословаччину, готові «злити» на догоду звіру, що видається таким страшним.

А у фестивальній секції Panorama показали стрічку «1945» угорця Ференця Тьорека. Угорське село, серпень 1945-го. Починається нове життя, у якому чимало ознак старого побуту і моралі. Молодше покоління з цим не мириться, хоча старе поки що перемагає. Хоча передфінальний вогонь обіцяє стерти з лиця землі нечисть воєнних лихоліть...

Картина Тьорека чорно-біла – і це принципово: тут немає цукеркових візуальних солодощів, тут є прямота авторського спостереження і висловлювання. Зокрема, і щодо жертв Голокосту – двох її жертв, батька й сина, спершу хотіли взяти на вила, а потім відступили...

Мотиви зради багато в чому визначають і фільм «В часи присмеркового світла» німця Матті Гешонека (на фото кадр із фільму). 1989 рік, наближається кінець Німецької демократичної республіки. Герой стрічки 85-літній Вільгельм Повілейт (Бруно Ганц) був не тільки одним із стовпів системи, а її символом: антифашист, що боровся з гітлерівським режимом у підпіллі, потому емігрував в СРСР, в Росію, де й поріднився, через сина, з російською родиною, і за тим – довгі роки роботи на державну систему.

Перед нами один день з життя Вільгельма – це день його народження, він же й останній день його життя. Вітання – щирі і не дуже, розмови, непрості родинні стосунки. Онук, Саша, залишився за кордоном... Загалом Вільгельм з гіркотою переконується: система, на творення якої він поклав стільки років життя, розпадається. Бо зрадливі, бо некріпкі духом, бо ідея для них – порожнє місце.

В одній із ролей (російської бабусі, що теж приходить на день народження) – наша Ніна Антонова. Як завжди дивовижно природня, ні тіні акторства, якогось награшу. А здорово! Особливо тоді, коли бабуська Антонової починає виконувати вочевидь традиційну для таких вечірок пісню «Жил-был у бабушки серенький козлик…», а простодушні німці сприймають-чують слова «вот как» як «водка» – то ж і виходить натхненно: «Водка, водка, серенький козлик!»

Мої вітання, дорога Ніно Василівно, з прекрасно зробленою роллю. Будемо сподіватись, що фільм зможуть побачити в Україні.

Берлін




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com