Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

07.05.2018 13:59

Український короткий метр: нова хвиля самотности

Андрій Кокотюха, «Детектора медіа»

Цього разу проект «Українська нова хвиля» має підзаголовок Runaway, що в перекладі значить «утеча».

Завершується традиційно в таких випадках обмежений, але все ж таки кінотеатральний прокат чергового альманаху, складеного з українських фільмів короткого метру. Цього разу проект «Українська нова хвиля» має підзаголовок Runaway, що в перекладі значить «утеча». Від чого втікають автори й герої стрічок, розумієш не одразу. Але вже з першої пропонованої стрічки із сумом доходиш до іншого: часи комедій або оптимістичних маленьких трагедій на кшталт «І Бог зробив крок у порожнечу» Зази Буадзе, «Кров'янки» Аркадія Непиталюка та «В Манчестері йшов дощ» Антоніо Лукича або минули, або, в кращому випадку, поставлені на паузу.

Подібні альманахи завжди фіксували молодіжні тренди. Новий тренд констатує відчуття тотальної самотності абсолютно в усіх. Єдиний, хто не відсторонився від кумедних, я б ризикнув сказати довлатовського ґатунку персонажів — це Павло Остріков, чий «Випуск'97» уже став відомим, іменитим і ось нещодавно здобув «Золоту Дзиґу» за найкращий короткий метр. Його фільм разом із «Невидимою» Максима Наконечного на тлі інших не лише самодостатні — вони сприймаються як важка артилерія альманаху.

Проте стрічка Наконечного вирізняється радикалізмом, місцями — натягнутим, і тим не менше, є певний переспів із сюжетом Острікова. Тільки герой «Випуску'97» Роман, самотній провінційний телемайстер, представник професії, що справді відмирає, по наївності своїй не бачить іншого виходу втримати давнє кохання, окрім як прив'язати жінку до ліжка за руки. Вибір на цю роль Олександра Пожарського робить кумедним самого персонажа навіть у доволі печальних для нього та його колишньої однокласниці обставинах. Перед нами — такий собі містечковий чудик, у якому, крім довлатовського, проглядається ще трошки шукшинського. Він не викликає ані відрази, ані гніву, навіть жалю небагато — глядачу розказують житейський анекдот.



Чого не скажеш про сільську вчительку літератури Ольгу, героїню «Невидимої». Її не лише не поважають недорослі, які перебувають у пубертатному періоді. Молоду жінку серйозно не сприймає ніхто. Продавчиня в сільмазі не вірить, що Ольга купує пляшку горілки для того, щоби пити. Лише з лікувальною метою, розтиратися, бо бідолашна захворіла. Вона ж хронічно самотня, вдовольняє себе у ванні, а потім після невдалої спроби заглушити тугу алкоголем вдає із себе булгаковську Маргариту — роздягається, голою ходить селом, зваблює й водночас лякає тих, хто за інших обставин не бажає її помічати впритул. Якщо вчинок Романа більше нагадує захист від самотності, то Ольгу самотність змушує нападати, атакувати, із затятістю й завзятістю чи то відьми, чи то амазонки. Фільм Павла Острікова — трагікомедія, фільм Максима Наконечного — трагедія в максимально оголеному вигляді.

Але загальний тон альманаху все ж задає «Чапля» Марії Пономарьової, яка й відкриває його. Перші кадри заганяють у глухий кут, бо немає розуміння, про що кіно. Двоє молодих людей, явна пара, ведуть здоровий спосіб життя, бігаючи в парку. Все виглядає досить нудно, аж поки вони не починають замість джоггінгу влаштовувати перегони. Змагання, хто бігає швидше, і все більше бажання домінувати в парі хоча б у такий спосіб раптово, занадто різко обертається драмою. Дівчина намагається обігнати хлопця, хитро зрізає кут — і перебігає з дня в ніч. У сутінках блимають моторошні вогники, схожі на очі монстрів, а довкола сновигають грубезні байкери, від яких дівчині добра не чекати. Назад дороги вона не бачить, тож висновок простий: бажання домінувати рано чи пізно приведе до самотності серед явних ворогів.

Проте зворотний бік медалі, коли хочеться підлаштуватися під того, хто подобається, й прийняти його правила гри, — теж не вихід. Приклад тому — «Діна» Мирослави Клочко. Дівчинка-підліток поклала око на старшого за себе мотоцикліста (знову байкер як носій грубої сили й альфа-самець). Вона запрошена до нього на день народження, де старші дівчата пропонують випити, закурити, змушують максимально коротко відрізати нижній край дівчачої сукенки, а сам іменник при цьому не зважає на ці маніпуляції. Діна, виконуючи майже все, що їй кажуть, усе одно лишається самотньою на чужому святі.

Приклад дитячої самотності при живих батьках показує «Фінгермен» Івана Шохи. Мені ця стрічка особливо близька, бо досі, у своєму поважному віці, граюся пальцями, коли їду вгору ескалатором у метро. Вказівний і середній стрибають по поверхні, долаючи невидимі перешкоди — тільки для хлопчика, героя фільму, ці перешкоди видимі. Він утікає від чудовиськ, кидає виклик стихії, проживає під час підйому коротке, але сповнене пригод життя. Для хлопчика чоловічок, на якого перетворилася рука — він сам, супергерой із паралельного світу. У реальний його повертає сварлива молода мама, котра вимагає пристойної поведінки. З чого розуміємо: навіть при батьках дитина лишається самотньою.

З огляду на сказане вище не надто вдалим є прийом, запропонований глядачам у стрічці «Ма» авторства Марії Стоянової. Самотня Зінаїда, мешканка прифронтового Маріуполя, знімає пейзажі на телефон, викладаючи потім відзняте в соцмережу й коментуючи нецікаву картинку лише для одного глядача — доньки Зої. Інакше вони спілкуватися не можуть, а донька, здається, ще й не хоче. Тож згадка про війну та обстріли в цьому контексті зайва. У знаменитому тридцять років тому художньому фільмі «Маленька Віра» діти, за сюжетом, так само не хочуть повертатися в Маріуполь (тоді — Жданов), хоч війни тоді не було, зате туга зелена у промисловому місті домінувала.

Із загальної концепції помітно вибиваються анімаційна стрічка «Елювіум» Стаса Сантімова та чотирихвилинний Elektroman Нікіти Скоморохова. Хоча чому? У першому випадку — історія самотнього чоловіка, який у своїх фантазіях потрапляє в дивний, зручний для нього й лише для нього готель. А в другому електрик настільки закоханий у свою професію, що одного разу навмисне лупить себе сильним струмом — інших близьких контактів йому не треба. Словом, відчуття абсолютної самотності в безумному світі диктує сюжети, водночас роблячи неможливим або майже неможливим іронічний, навіть самоіронічний погляд на штучно створену проблему. Може, якщо поміняти формати спілкування, світ ще можна врятувати й не уявляти його надто ворожим до себе…




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com