Національний кінопортал KINOKOLO.UA

Фотобанк

"Вічне світло незаплямованого розуму"

Rambler's Top100

Енциклопедія

"Богдан Ступка, актор"

Народився - с. Куликів, Львівська обл. 1961 - Закінчив студію при Львівському театрі.

Крамниця



Новини

Арґумент-Кіно


Статті

03.04.2020 18:31

«Білому птахові з чорною ознакою» – 50

Олег Чорний, кінорежисер та медіа-художник, член НСКУ та Української Кіноакадемії, matrix-info

1970 року Юрій Іллєнко на кіностудії ім. О. Довженка зняв свою третю режисерську картину – “Білий птах з чорною ознакою”. Це знаменна дата ще й тому, що водночас відбулися важливі для українського кінематографу дебюти. Іван Миколайчук, зокрема, вперше став співавтором сценарію, написавши його разом із Юрієм Іллєнком. У сюжеті про родину Дзвонарів частково використані історії його сім’ї з Буковини від 1939 року, коли ці землі були територією Румунії, й аж до закінчення Другої світової війни.


У головній ролі дебютував невідомий актор зі Львова Богдан Ступка. Івана Миколайчука не затвердили на роль Ореста, яку він планував зіграти й писав під себе. Аргументувалося це тим, що до того Миколайчук грав позитивних персонажів, а тому не може виконувати роль “бандерівця”. Іронія долі: заборона чиновників спрацювала потужним поштовхом у кар’єрі майбутньої зірки кіно та театру.

“Білий птах з чорною ознакою” – перша робота Вілена Калюти як оператора-постановника. До того він працював асистентом Юрія Іллєнка на його дипломній операторській картині “Прощавайте, голуби!” (1960). Вілен Калюта – відомий і визнаний оператор, зняті ним фільми отримали багато нагород, зокрема Ґран-прі кінофестивалю у Венеції та “Оскар” Американської кіноакадемії.

Назва стрічки вже стала класикою, однак на помилку в ній звернуть увагу хіба досвідчені філологи. Ось що про назву згадує режисер у своїй книзі “Доповідна Юрка Іллєнка Апостолові Петру”:

“Помилку в назві фільму було заведено свідомо. Ознака – це, якщо по суті, характерна риса, прикмета, властивість кого, або чого-небудь. А в назві це слово перебирає на себе функцію іншого слова – слова “пляма”, або “цятка”. «Білий птах з чорною цяткою» – не звучить. А з «чорною ознакою» – ніби набирає архаїчного забарвлення, біблійності, міфічності”.

Доля стрічки складалася непросто. Спершу довелось кілька разів переробляти сценарій, а коли картину таки запустили у виробництво, зйомки жорстко контролювали. Причини зрозумілі: першу режисерську роботу Юрія Іллєнка “Криниця для спраглих” (1965) не випустили на екрани, поклали на “полицю” та навіть наказали знищити її негатив, а наступну – “Вечір на Івана Купала” – теж приймали із численними зауваженнями і випустили лише в обмежений прокат. А тут ще й така важка з погляду тодішньої пануючої ідеології тема.

Кінорежисер Михайло Іллєнко, молодший брат Юрія, зіграв у фільмі Георгія, одного з братів Дзвонарів. Виробництво картини, за його спогадами, кілька разів намагалися зупинити. Коли зйомки йшли у Карпатах, база знімальної групи розташовувалася в одному з гірських сіл. Телефон у селі був лише у голови сільради та голови колгоспу, зв’язок із кіностудією був ускладнений, тому про перебіг зйомок регулярно звітували телеграмами. Михайло Іллєнко згадує, що одного разу, коли знімальна група поверталася на базу, автобус, яким вона їхала, не втримався на неасфальтованій гірській дорозі, з’їхав і впав на бік. На щастя, не перевернувся, не звалився в урвище поряд, тож ніхто не постраждав. Юрій Іллєнко в цей час уже був у селі, готувався до нового знімального дня. Раптом до нього прибіг посланець із сільради – зателефонували з кіностудії, цікавились, як ідуть зйомки, і раптом запитали про аварію. Іллєнко про пригоду своєї команди ще не знав. Промовиста деталь: навіть у знімальній групі працювали “очі й вуха”, а можливо, й не одні.


Юрій Іллєнко

Але найбільші проблеми спіткали картину на етапі здачі: фільм довго не приймали, навіть була реальна загроза, що його покладуть “на полицю”. У стрічці не було жодної антирадянщини, але, гадаю, причина полягала в тому, що на екрані чи не вперше показано бійців УПА. В одному з епізодів Петро Дзвонар, герой І. Миколайчука, називає їх “чорними хлопцями”, але ж усім було цілком зрозуміло, про кого йдеться. Образи упівців не виглядали спрощеними і карикатурними, а навпаки – живими і, навіть можна сказати, романтизованими – відповідно до загальної стилістики фільму. Упівець Роман (актор М. Олійник) так говорить у одному з епізодів картини: “Я – гуцул! І воля моя, як ці гори, – висока! Як цей Черемош – прудка і горда!”. З погляду сьогодення деякі діалоги й інші деталі у стрічці для тих часів були справді “на межі”, тому цілком закономірно викликали занепокоєння чиновників.

17-20 березня 1971 у Києві проходив ХХІV з’їзд КПУ, на якому перший секретар Івано-Франківського обкому партії Віктор Добрик виступив із жорсткою критикою фільму, назвавши його “найбільш шкідливим із зроблених в Україні, особливо для молоді”. Це не дивує, адже саме перші секретарі західних областей повинні були виявляти особливу пильність у боротьбі з проявами “українського буржуазного націоналізму”. Ще одна іронія долі: на захист картини став перший секретар ЦК КПУ Петро Шелест, за керівництва якого раніше заборонили “Криницю для спраглих”.

П. Шелест скликав комісію із партійних функціонерів, відомих кінознавців та режисерів із Києва і Москви, які визнали картину ідеологічно правильною і потрібною. “Білого птаха з чорною ознакою” включили до програми Московського міжнародного кінофестивалю 1971 року. Фільм отримав головний приз, розділивши його із двома іншими закордонними стрічками, згодом став лауреатом й інших міжнародних конкурсів. Картина вийшла у прокат за кордоном та у СРСР. Успіх фільму, однак, не захистив Юрія Іллєнка від проблем із цензурою на наступних стрічках.


Михайло Іллєнко у фільмі

1972-й рік, керівником ЦК КПУ стає В. Щербицький, здіймається нова хвиля репресій, посилюється тиск цензури, розпочинається “епоха застою”. Фільм “Білий птах з чорною ознакою” офіційно не заборонили (хіба ж можна “покласти на полицю” лауреата Московського міжнародного кінофестивалю!), але тихо відправили у “забуття” – просто не демонстрували у кінотеатрах на та ТБ. Стрічка фактично завершила період українського поетичного кіно, хоча поодиноке його відлуння ще можна побачити у більш пізніх фільмах кіностудії.

У своїй книжці Юрій Іллєнко згадує, як виробництво однієї з наступних його картин “Мріяти і жити” (1974), сценарій до якої він теж написав із І. Миколайчуком, зупиняли 42 рази, висуваючи претензії мало не до кожного кадру та вимагаючи переробити і доробити. Внаслідок цього задум було спотворено, режисер із гіркотою констатував: “Я своїми руками зробив кіно-франкенштейна”. За свідченням Михайла Іллєнка, старший брат тоді пережив мікроінфаркт.




Статті

Архів


Новости кино ukrfilm.com