Archive for October, 2006

Казуси нашої молодости

Monday, October 30th, 2006

Казус перший: Як першу ноту взяли, так далі й співаємо
Організація показу фільмів у кінотеатрі «Жовтень» надзвичайно образлива. Проекція зображення виходить за межі екрану, перекладача часто-густо не чутно, а подекуди трапляються, взагалі, не перекладачі, а клоуни. На довгій ночі короткого метру Німеччини перші фільми вилетіли зі сприйняття через те, що бідолашна дівчина–перекладач намагалась перекрикувати мову ориґіналу, яка лунала так гучно, доводилося де-не-де закривати вуха долонями, де там уже почути українську версію. Теж саме трапилось під час показу «Тижня критики Канського МКФ» та «Довгої ночі короткого метру Франції». Перекладач фільму «Маленькі рани», взагалі, був самовдоволеним і недалеким – перекладав усе на свій лад, із тавтологіями і недоречним гумором, ще й роблячи вставки, щоб усі приходили на ґей-лезбі фестиваль після цього перегляду, адже там він перекладатиме також.


Казус другий: „Поцілунок”
Цьогорічна позаконкурсна програма кінофестивалю виявилась не зовсім «фестивальною». Пройшов той час, коли можна було вибирати наосліп собі фільм для перегляду, адже знаєш, що в будь-якому випадку він буде незвичайним і гідним уваги. Тепер усе інакше. Французький фільм «Поцілунок» виявився не чимось високохудожнім і глибокоідейним, а нісенітницею про багату дівчинку, що необачно захопилася сутенером. На початку її сімя суперечлива й амбівалентна, а в кінці погана мати стає хорошою, а взірцевий батько – хтивим п’яницею. Сюжет розвивається не поступово й не гармонійно, а так недолуго, що не може, навіть, втримати на собі маску квазіконцептуальности. Взагалі, насолода від споглядання мистецького явища припиняється десь на 10 хвилині фільму, а це не є хорошим знаком якости. Прикро.

Казус третій: Кінематограф секс-меншин
Похід на програмний показ ґей-лезбі фестивалю у рамцях «Молодости» теж став необачним кроком. Купивши квиток на сеанс, я гадала, що побачу щось на кшталт «Сніданку на Плутоні» тільки в короткометражних версіях. І хоча до секс-меншин я ставлюсь неупереджено, але їх мистецтво (принаймні те, що було показано) – велика помилка (чи то природи, чи то «професіоналів», що відбирали фільми). Але це потужний і крикливий казус, у вигляді пенісів розтягнутих на весь екран, примітивних анімованих картинок, та дебелих діалогів, настільки доводила до нудоти, що після 20 хвилин у залі залишилась третина публіки. Для мене ж останньою краплею стала картина, що являла собою домашнє відео про худорлявого чоловіка, що у темряві кімнати намагається мастурбувати за допомогою великого плюшевого ведмедика. Після виходу з кінотеатру, тричі пролаявшись, я могла лишень думати, яким же чином вони «хотіли б за допомогою проведення таких фестивалів стати більш зрозумілими й ближчими до суспільства і уряду країн», фільмуючи великими планами ґеніталії та процес мастурбації?

Posted in Загальне | 1 Comment »

Як Майстри діляться талантом…

Sunday, October 29th, 2006

Від 23 до 28 жовтня працював проект під милозвучною й красивою назвою „Майстерня талантів”, який є вже традиційним для кінофесту „Молодість”, і являє собою серію майстер-класів проведених відомими режисерами, сценаристами, та просто людьми міцно пов’язаними з кіном або будь-якими його аспектами для українських студентів-кінематографістів, журналістів, чи просто людей, які цікавляться кінематографом, або людьми, які з ним пов’язані.
Таке дійство, яке цьогоріч координувала український продюсер документальних фільмів Світлана Зінов’єва, відбувалося в приміщеннях Британської Ради та Ґете-Інституту… і навіть трішки в Кіноклубі Києво-Могилянської Академії – але це вже неофіційно.


Головною темою „Майстерні талантів” було проголошено проблематику написання кіносценарію. (Але минулорічний досвід одразу підказував мені, що навряд чи мова йтиме про самі лише сценарії. І, великою мірою, цей прогноз таки здійснився.)
На жаль, не всі серед запрошених майстрів змогли приїхати, але й список тих, що змогли навряд чи зміг би когось засмутити. Якщо вже мова пішла про списки, до дозволю собі поділити всіх майстрів, які взяли участь у „телент кампусі” – як любили казати студенти-кінематографісти, – на три і плюс одну категорії. Розподіл по категоріях – за принципом щонайбільшої відповідности майстрів власне форматові майстер-класу (який передбачає тісне спілкування й роботу між запрошеним гостем і авдиторією; виконання й спільне обговорення певних практичних завдань… грубо кажучи, майстер-клас – це практична лекція).
Отже до категорії під умовною назвою „Справжній майстер-клас” потрапили Андрій Курков, Сергій Дяченко та Алєксандр Адабашьян, які практично так по-майстеркласівськи і працювали.
„Питання-відповіді й життєвий досвід” – Марлєн Хуцієв, Вадім Абдрашитов, Ігор Мінаєв, Кіра Муратова, Дуня (Авдотья) Смірнова, Сєрґєй Юрський.
„Лекція” – Ґєорґій Дарахвелідзе, Марілін Феллуз.
Алєксєя Ґєрмана-молодшого й Данііла Дондурея не маю права нікуди прираховувавти, бо сам на їхніх майстер-класах присутнім, на жаль, бути не зміг.
Одразу зазначу, що цей весь поділ зовсім не є спробою оцінити корисність або якість проведених відповідними майстрами зустрічей, чи виставити їм якісь оцінки. Аж ніяк! Просто, щоб стало зрозуміло – хто, як і чим займався в „Майстерні талантів 2006”…
 Розпочалося все важкого дня, в понеділок, з Андрієм Курковим, який є не лише письменником, а й кіносценаристом (згадати хоча б найостаннішу за часом його сценарну роботу – фільм режисера В’ячеслава Криштофовича „Приятель небіжчика”), і був членом міжнародного журі на „Берлінале-2005”. Власне, важкий понеділок Андрій Курков одразу й поскладнив, запропонувавши учасникам майстер-класу придумувати сценарій. Та не просто придумувати навмання, а керуючись запропонованими паном Андрієм завданнями, першим серед яких стало всього одне слово – „Боржомі” – від якого асоціативно треба було вивести ідею ймовірного сценарію. Жанри майбутнього фільму називалися різноманітні: військовий (конфлікт між Грузією й Росією), мелодрама (курортний роман), історичний, містичний трилер, фантастика і фентезі (про певні надприродні властивості води з джерел Боржомі, й різний підхід до екранізації цієї теми). Курков наголосив на тóму, що не потрібно асоціювати слово „Боржомі” тільки з водою, так як цей шлях є найпростішим і лежить на самій поверхні, але врешті всі зійшлися на варіанті пригодницько-кримінально-комедійного фільму в основі якого лежала б історія про людину, що нелеґально розповсюджує на теренах Росії воду „Боржомі”, яка через конфлікт із Грузією там є заборонена – певна аналогія до „сухого закону” в 30-х роках у США.
Наступним асоціативним завданням стало зображення летючого змія. Тут обговорення звелося до історії про людину, яка осліпла, й останнім, що вона бачила, було небо. Врешті авдиторія спільними зусиллями з паном Курковим вивела цілий синопсис, доволі багатошаровий і контроверсійний, тому навіть не берусь його переказувати, ба ще й інтелектуальну власність без дозволу оприлюдню…
Найголовнішим тут є те, що вже після кільканадцяти хвилин майстер-класу стало відчутним, що відбувається якесь навчання. Можливо, дещо несерйозне, гумористичне, а то й енфантильне, й таке, що ні до чого не зобов’язує, та менше з тим, крізь усю цю несерйозність позірними ставали реальні проблеми написання кіносценарію… проблеми і шляхи їх вирішення. Те, що подумки видається „високим, глибоким, філософським і генальним”, на словах (що вже казати про екранізацію) стає смішним, клішованим і безглуздим, а, навпаки, на перший погляд приземлені й кострубаті речі чи не найліпше годяться для того, щоб працювати з ними в кіні. Звісно, йдеться про кіно для великої, або середньої авдиторії, фільмувати яке цілком доцільно послуговуючись здобутими на майстер-класах знаннями… та й не лише на майстер класах, а й узагалі в кіношколах – усе це вивчення вже дослідженої й внесеної до словників кіномови. Якщо кортить фільмувати „як-ніколи-мистецьке”, тут уже ніхто не поможе - треба вигадувавти власну мову.

Posted in Загальне | No Comments »

Оr’ANGEL’ove

Friday, October 27th, 2006

Фільм Orangelove, що представлений у конкурсній програмі повнометражних фільмів, став дебютною роботою кліпмейкера (95 кліпів з виконавцями російської та української естрад за трохи більше ніж 2 роки) Алана Бадоєва.


Глядач, у переважній своїй більшості, до цієї стрічки ставився дещо упереджено. Мовляв, черговий „народжений революцією фільм”. Усі зіставляли „оранжеве кохання” з „оранжевим (чи то помаранчевим) небом”…а найбільш „обізнані” стверджували, що Orangelove поганий (ориґінальну підбірку епітетів не пропустила б цензура) фільм і лише після ряду наведених фактів визнавали, що то вони думали про „…небо”, а „…кохання” ще й не бачили.
Але упередженість ця не завадила фільму зібрати повну залу, люд зайняв навіть сходи – так й хочеться з гордістю сказати – „Аншлаґ!”.

Якщо ж конкретніше про фільм, то він дійсно вартий уваги (й чи не серед головних претендентів на головну нагороду фестивалю – на мою суб’єктивну думку). Неперевершений візуальний ряд, побудова кадру, щó, безперечно, прийшло до режисера великого кіна Бадоєва від режисера-кліпмейкера Бадоєва. Кожен кадр насичений та відточений, що й створює фільмові атмосферу.
Звук теж на високому рівні, що для українського кінематографа вже само по собі незвично! Хоча гідний звук то радше наслідок доопрацювання його в Празі. Але при тому, за словами самого режисера, саундтрек фільму мінімалістичний. Очевидно з музикою Алан Бадоєв напрацювався при зніманні кліпів, а в кіні віддав перевагу шумам, мелодіям, голосам та їх комбінаціям.


Щодо всієї „оранжевості-помаранчевості” фільму, то це зводиться радше до атмосфери осени. У кадрі – рудоволоса красуня Оля Макєєва, що стала для Алєксєя Чадова чи то найбільшим щастям, чи то найбільшою бідою життя… оранжеве листя та, власне, помаранчі, що являються невід’ємним продуктом раціону закоханих.
OrANGELove – історія кохання в якій автори дещо „погралися в психологію”, що робить її не такою банальною… це історія кожного з глядачів, адже, за словами автора, кожен хто хоч раз кохав, побачить тут частину свого життя.

Діма Бондарчук

Posted in Загальне | No Comments »

Критичні Канни (частина перша)

Thursday, October 26th, 2006

Semaine internationale de la critiqueПокликання «Тижня критики» на Каннському кінофестивалі  відкрити нові таланти в області режисури короткого і повного метру. Протягом певного часу усі присутні на фестивалі журналісти визначають переможця, котрий отримує грошову винагороду та інші бонуси для розвитку своєї режисерської майстерности.

В цьому році Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» представив фіналістів цього елітного конкурсу в Каннах, розділивши їх на 3 окремих блоки. До першого ввійшли трохи екзальтовані картини молодих режисерів, зняті подекуди на відеоплівку і, звісно, не відмічені знаком особливої якости. Проте іноді ідея стрічки повністю компенсує саму форму. А це вже дорого коштує. Наприклад, вразив фільм «Трава» іспанського режисера Кольдо Альмандеса. В ньому не сказано жодного слова, проте кожен кадр несе за собою стільки емоційної виразности, яка набирає динаміки і божевільного розжарення до кінця стрічки, що просто голова йде обертом. Молоде подружжя живе віддалено від усього світу. Чоловік косить траву, а дружина доглядає за немовлям і розвішує білі простирадла на сонці. А тим часом дитя тишком-нишком йде гратись у поле, де зовсім близько гостро підточене лезо батькової коси стинає високі паростки трави. Отака трагедія серед гармонійної й чарівливої природи і спокою півдня. Також «зачепила» стрічка новозеландця Пітера Бюргера «Туранга Вервей». Про старенького ветерана в’єтнамської війни з племені маорі. Як він жебракує по вулицях і носить із собою клаптик землі з травичкою, щоб у будь-яку хвилину роззутися і стати на неї босоніж серед міста і заспівати пісню своєю мовою, як кошмарні видіння з війни не дають йому, бідолашному, спокою, і як його збиває на перехресті авто (такому несподіваному і шокуючи реалістичному кадру позаздрили би й творці славнозвісного «Знайомтесь, Джо Блек»).

Порадували і трохи розвіяли депресивний настрій від перегляду попередніх картин анімаційні роботи: дотепний «Примус» про чудернацьку, за формою і характером, людину, що нехтує, чи то навіть спеціально порушує усі правила, що трапляються їй на шляху; а також сентиментальний «Людина без тіні», що вразив своїми барвами і стилем (автор ототожнює глядача і ефемерним духом, що підлітає, огортає головного героя й невпинно кружляє над ним), також трохи медитативним була постійна зміна обрисів зображеного, одне потроху переливалось в інше. Взагалі, каннські критики порадували, відібравши такі, дійсно чуттєві, хоча й не професійні картини. Переглянувши фільми мимоволі з’являється відчуття симпатії до їх творців. І від усього серця хочеться побажати їм успіху в подальших творчих мандрах.

Ніна Шкурба

Posted in Загальне | No Comments »

Ніч, що змінює (кіно)світосприйняття!

Thursday, October 26th, 2006

Вночі з 21 на 22 жовтня моє сприйняття німецького кіна кардинально змінилося. Це сталося в кінотеатрі „Жовтень” на акції „Довга ніч короткометражного кіна Німеччини”. До сих пір сучасний кінематограф країни надійних машин та стриманої, дещо снобістської нації, бачився мені занадто пласким, таким, що не вміє здивувати, занадто стереотипним. Складалася ілюзія „чи то серйозно, чи то погано”, або Вім Вендерс, або „німецький поп-корн”. Якщо фільми жахів – як не класичний Мурнау, то відторгнутий світом трешмейкер – Уве Болл. Якщо комедії, то „Мурахи в штанях” та чергові „Дівчата зверху”. І от на екрані більше двох десятків короткометражок, що наочно доводять протилежне!  Найбільше вразили анімаційні роботи! Після сеансу певний час в голові не могло вкластися, що авдиторія вибухала оплесками та сміхом після та підчас більшости мультиків німецького виробництва (виключення складав, мабуть, лише еротичний мультик, що був нічим іншим, як анімаційним колажем крупних планів статевого акту). Чого варті лишень – „Мій хлопець із пекла” про одинокого диявола, що шукав собі дівчину, або „Прогулянка” про корисливу дівчинку, що випадково придушила собачку підсліпуватої бабусі, чи то „Божевільний. Серце та око”, що було поставлено за Едґаром Алланом По, й за стилістикою дещо нагадувало Тіма Бартона, та декілька інших не менш цікавих мультфільмів.  Художні фільми, хоча й викликали сміх, були приправлені чи то іронією, чи то сарказмом. Наприклад, один із фільмів розповідав про юнака, котрий хотів покінчити життя самогубством, проте того не було прописано в його долі. Він ковтає якісь таблетки, думає застрелитися, вистрибує у вікно – але безрезультатно. Й коли він вже просто думає спуститися драбиною – стоп-кадр його ловить як він падає додолу. До речі такі кінцівки доволі характерні – в мультику „Прогулянка”, про який вже згадувалось, так само стоп-кадр ловить дівчинку, що падаює на цуценя.  Також неможливо не згадати кінцівки одного з фільмів, де скінгеди співають якусь пісеньку з чорношкірим солістом, що засвідчує й самоіронію німецького кіна, вміння посміятися й над собою. Два ж останні фільми кіноночі були більш драматичними, і на мою думку закінчувати показ такими фільмами не логічно. Після трьох годин підняття настрою показувати про трагедію двох сестер, що їхня мати хоче покінчити життя самогубством, не бачачи сенсу жити по смерті чоловіка та історії музиканта, що на п’яну голову мало не вбив простого стрічного й тим самим переламав собі життя.  Загалом же, німецьке кіно дійсно здивувало своєю комічністю та нестереотипною „німецькістю”!Діма Бондарчук 

Posted in Загальне | 2 Comments »

Ще дві історії про Відкриття

Thursday, October 26th, 2006

Париж, любов мояПариже, любов моя!

Серед неймовірної кількости любовних романів, що більшість без сумнівів іменують бульварним читвом, й назв яких читачі не пригадають за добу, крізь віки проходять лиш твори на кшталт „Ромео та Джульєти” чи „Трістана та Ізольди”. Аналогічно в кінематографі – серед таких звичних нам „лав-сторі”, своє місце серед еліти, чи то навіть над нею займає „Париж, любов моя”. Адже стрічка має ряд особливостей, що автоматично підносить її над „простими історіями кохання”.

Цікавість до фільму викликає навіть просто погляд на команду, що була задіяна при роботі над стрічкою. Як режисерський, так і акторський склад вартий неабиякої уваги. Серед 22 режисерів, що розповіли 18 історій кохання у Парижі, особливу увагу привертають Ґас Ван Сант, Том Тиквер, Вес Крейвен та брати Коени. Що вже свідчить про різноманітність історій, жанрів та стилів фільмування.

Всі історії об’єднує лише місце, де вони відбуваються – різні райони Парижу – та, неодмінно, кохання. Кохання матері до дитини, чоловіка до жінки, марґіналів, гомосексуалістів, кохання до Парижу, й навіть кохання вампіра до людини (Елайджа Вуд)! Так, у Парижі закохуються навіть вампіри!

Саме така різноманітність епізодів, що злились у кіноальманах, унеможливлює об’єктивне оцінювання всієї картини. Для різних глядачів найцікавішими можуть стати різні короткометражки. Для когось то стане кохання акторки, що в її ролі Наталі Портман, та сліпого юнака, який допоміг їй швидко дістатися на прослуховування; для когось – кохання лікаря та потерпілого, що на смертному одрі запрошує дівчину на каву; чи то історія чоловіка, який дізнавшись про смертельну хворобу дружини, каже своїй коханці забути його, та до смерті піклується за дружиною, й удаючи кохання – заново закохується в неї; або ж – ситуація з туристом, у виконанні Стіва Бушемі, що наривається на побиття ревнивого чоловіка лише за один погляд на його подругу та банальне нерозуміння французької мови. Кожна історія ориґінальна по-своєму й кожна знайде своїх прихильників.

Загалом стрічка схожа на кінематографічне дослідження кохання – яким воно може бути, про можливість його побудови та відбудови, про кохання людей різного віку, соціального статусу та в різних районах столиці Франції, про випадкові та „заплановані кимось” зустрічі, про кохання з першого погляду…

Низка авторів доклали всіх зусиль, аби підтвердити істинність твердження, що Париж – місто кохання!

Діма Бондарчук

Церемонія освідчення «Молодості»,
Чи «труднощі перекладу»

Цього року довгоочікуваний 36-й кінофестиваль «Молодість» стартував у приміщенні Національного палацу «Україна» фільмом, що освідчувався у коханні до Парижа Paris, je t’aime. Знову біля палацу зібралась збірна солянка з українських і зарубіжних кіноманів, що символізувало собою початок найулюбленішого свята студентів-кіношників «Молодість». Щоправда, цього разу на відкритті їх відчутно поменшало. Адже в цьому році студенти інституту екранних мистецтв не отримали можливість насолоджуватись своїм улюбленим фестивалем. І вперше на дверях інституту висить аркуш паперу із словами «Під час кінофестивалю пари не скасовуються». Але найзавзятіші фани кіномистецтва все ж таки потрапили до зали, повні ентузіазму і самомилування.

На 36-ому відкритті фестивалю. Приз за внесок у світове кіномистецтво було вручено Сергію Бондарчуку. Вийшли на сцену, щоб отримати «золотого оленя» дружина Сергія, та його син – Фьодор. Щоправда незрозумілим залишилось, кого саме вшанувала публіка, адже божевільні овації стоячи, і пронизливі крики більшості глядачів почалися саме під час того, як Фьодор Бондарчук самовпевнено, посміхаючись, крокував сценою. Також несподіванкою було письмове привітання до кінофестивалю від чинного прем’єр-міністра України – Віктора Януковича. Пишаючись, його прочитали вголос. Проте особливої реакції, крім легкої посмішки глядачів, привітання не отримало.

Сама організація урочистого відкриття, а точніше показ фільму, залишає бажати кращого. Адже, навіть, присутність у залі високоповажних гостей, зарубіжних режисерів й акторів, і самого президента Віктора Ющенка, не дала результатів. Титри до французького фільму були настільки маленькими, що всі поряд зі мною (в партері!) пошкодували, що не взяли з собою бінокль. І то тут, то там чулися імпровізовані переклади глядачів з відмінним зором для тих, кому пощастило менше. Для деяких короткометражних розділів фільму титрів взагалі не передбачалось. Можливо, таким чином організатори фестивалю лестили українському глядачеві, мовляв, уся інтеліґентна публіка в нашій країні французькою володіє.

Проте, навіть, усі хиби організаторської частини не змогли заплямувати враження від самого фільму «Париж, любов моя», у якому 22 режисери у різних районах міста за допомогою зображення різних любовних історій освідчились в коханні улюбленому Парижу. Фільм складався із короткометражних частин, настільки різних за своєю тематикою, винахідливих за темою, і вражаючих за змістом, що мимоволі тамувало подих. Подекуди смішні, подекуди сентиментальні історії настільки тонко торкались свідомости, що доводили до щему десь там «на рівні діафрагми». Герої, що вони кохають одне одного, чи дитя, чи місто, знаходять найвигадливіші способи, щоб це сказати, а режисери, в свою чергу, щоб змалювати. Можна зробити висновок, що цьогорічні прогалини церемонії стали своєрідним гимном кіноестетики, і засобом виразности кінематографа. Адже саме ті кіноновели, на які не передбачалось субтитрів, були найвиразнішими і все розумілось без перекладу. Так що земний уклін майстрам кінорежисури.

Залишилось тільки повірити гумористичним заявам продюсера «Париж, любов моя» Еммануелєві Бенбії, що наступного року кінофестиваль «Молодість» розпочнеться фільмом Kyiv, je t’aime. Ну що ж, камери в руки, фільмуйте з любов’ю.

Ніна Шкурба

Posted in Загальне | No Comments »

Відкриття. Перший день

Monday, October 23rd, 2006

“Молодість” проходить уже 36-й раз, але цьогоріч уперше не в Домі кіна, і вперше будь-хто охочий (а не лише фільмарі, студенти-кінематографісти і журналісти) може придбати квиток і стати глядачем “Молодости”. Через це можна спостерегти ще одну новинку – запах поп-корну в переглядових залах. Та й узагалі, якраз студентам і журналістам на цей раз поталанило найменше - закінчилися ті часи, коли відвідати перегляд можна лише завдяки одному запрошенню чи акредитації, - тепер доводиться щодня бігати за спеціально відведеними для них квитками, без ґарантії на те, що квитків вистачить на всіх. Проте, думаю, з цим проблем не буде – якщо навіть у неділю в залах лишалися порожні місця, то добре було б, якби по буднях фільми конкурсної програми зголосилися переглянути ще хтось окрім журі.Але почнемо з початку – першою важливою подією будь-якого фестивалю є церемонія відкриття. На відкритті стає більш-менш зрозуміло, на що чекати від подальших фестивальних днів. …Після вступних слів Президента Віктора Ющенка та голови журі Джона Ірвіна, вручення нагороди династії Бондарчуків (в особі Фьодора Бондарчука) за внесок у світове кіномистецтво, і таких інших формальностей, розпочався показ фільму-відкриття Paris, je t’aime. Тут і стало зрозуміло, що “Молодість” є “Молодість” – маю на увазі якість субтитрів, які спершу були настільки дрібними, що з задніх рядів і, тим паче, з балкону, щóсь розрізнити було доволі проблематично, а потім, коли нарешті хтось розумний збільшив їх розмір, субтитри то зникали, то з’являлися в довільному порядку… Знання французької та англійської мов, це, звісно, обов’язок кожного українця, але принаймні на Відкритті, думаю, можна було постаратися зробити все це діло більш професійно. До речі, про мови - робочими мовами фестивалю знову є російська й англійська, українську залишено для всіляких офіціозів і до ліпших часів… Та повернімося до Paris, je t’aime – 18 кіноновенл про любов, кохання у Парижі, 22 режисери, серед яких брати Коени, Том Тиквер, Александр Пейн, Ґас Ван Сант… і навіть Вейс Крейвен (одразу загадка до тих, хто фільму не бачив: як гадаєте, хто з перелічених режисерів зафільмував новелу про нетрадиційне кохання?). Серед режисерів також мали бути Вуді Аллен і Фанні Ардан, та не склалося – Вуді Аллен обійшовся б організаторам проекту надто дорого (він зажадав близько мільйона єврів на фільмування), а Фанні Ардан злякалася деб’ютувати яко режисер, серед таких досвідчених режисерів, яких вдалося зібрати для проекту Paris, je t’aime, – про все це розповів продюсер Еммануель Бенбії на прес-конференції. Він так само зазначив, що кошторис кожної з новел складав усього близько 2 000 єврів… Пошуки режисерів відбувалися по всьому світу, і навіть у Росії, але запропоновані російськими режисерами сценарії не задовольнили організаторів.

В перший же день конкурсної програми (22 жовтня) було демонстровано студентські короткометражні стрічки, докладно про які можна прочитати у другому числі фестивальної KINO-КОЛО-газети, я ж тільки поділюся одним спостереженням: режисер Олександр Усик представив для показу німий фільм „Диявольська теорема”, а на прес-конференції говорив більше за всіх… зокрема пояснюючи, що німим фільмом він хотів повернути кіно до того, чим воно має бути – себто, візуальним мистецтвом. Дозволю собі припустити, що причина також полягала в тому, що озвучення банально не вдалося організувати належним чином.
Неділя також пройшла в пошуках людей, які мають якусь інформацію про „Майстерню талантів”, робота якої за планом мала розпочатися цього ж дня. Проте виявилося, що початок перенесено на понеділок.
І закінчуючи, кілька слів про питання, що, очевидно, дуже бентежить багатьох – перенесення головного локації „Молодости” з Дому кіна до мультиплексу „Баттерфляй Ультрамарин”. Власне, фестивальна атмосфера й справді дещо змінилася – якщо в Домі кіна збиралися загалом виключно шанувальники кіна і просто любителі навколокіношних тусівок, то в „Баттерфляї”, крім вищезазначених, ще й звичайні відвідувачі розважального центру, які навіть не здогадуються про проведення „Молодости”. Доволі символічним видається те, що прес-центр фестивалю розміщено над дитячим ігровим майданчиком – „Молодість” піднялася над дитинством, подорослішала. …Дім кіна – щось своє, по-совєтськи рідне, ностальґійне, „Баттерфляй” – щось нове, капіталістичне, те, що має завоювати довіру…

В усякому разі все це лише початок. Далі буде…

Віктор Глонь

Posted in Загальне | No Comments »

Welcome!

Friday, October 20th, 2006

Welcome to Molodist official blog!

Posted in Загальне | 3 Comments »