Archive for October 26th, 2006

Критичні Канни (частина перша)

Thursday, October 26th, 2006

Semaine internationale de la critiqueПокликання «Тижня критики» на Каннському кінофестивалі  відкрити нові таланти в області режисури короткого і повного метру. Протягом певного часу усі присутні на фестивалі журналісти визначають переможця, котрий отримує грошову винагороду та інші бонуси для розвитку своєї режисерської майстерности.

В цьому році Київський міжнародний кінофестиваль «Молодість» представив фіналістів цього елітного конкурсу в Каннах, розділивши їх на 3 окремих блоки. До першого ввійшли трохи екзальтовані картини молодих режисерів, зняті подекуди на відеоплівку і, звісно, не відмічені знаком особливої якости. Проте іноді ідея стрічки повністю компенсує саму форму. А це вже дорого коштує. Наприклад, вразив фільм «Трава» іспанського режисера Кольдо Альмандеса. В ньому не сказано жодного слова, проте кожен кадр несе за собою стільки емоційної виразности, яка набирає динаміки і божевільного розжарення до кінця стрічки, що просто голова йде обертом. Молоде подружжя живе віддалено від усього світу. Чоловік косить траву, а дружина доглядає за немовлям і розвішує білі простирадла на сонці. А тим часом дитя тишком-нишком йде гратись у поле, де зовсім близько гостро підточене лезо батькової коси стинає високі паростки трави. Отака трагедія серед гармонійної й чарівливої природи і спокою півдня. Також «зачепила» стрічка новозеландця Пітера Бюргера «Туранга Вервей». Про старенького ветерана в’єтнамської війни з племені маорі. Як він жебракує по вулицях і носить із собою клаптик землі з травичкою, щоб у будь-яку хвилину роззутися і стати на неї босоніж серед міста і заспівати пісню своєю мовою, як кошмарні видіння з війни не дають йому, бідолашному, спокою, і як його збиває на перехресті авто (такому несподіваному і шокуючи реалістичному кадру позаздрили би й творці славнозвісного «Знайомтесь, Джо Блек»).

Порадували і трохи розвіяли депресивний настрій від перегляду попередніх картин анімаційні роботи: дотепний «Примус» про чудернацьку, за формою і характером, людину, що нехтує, чи то навіть спеціально порушує усі правила, що трапляються їй на шляху; а також сентиментальний «Людина без тіні», що вразив своїми барвами і стилем (автор ототожнює глядача і ефемерним духом, що підлітає, огортає головного героя й невпинно кружляє над ним), також трохи медитативним була постійна зміна обрисів зображеного, одне потроху переливалось в інше. Взагалі, каннські критики порадували, відібравши такі, дійсно чуттєві, хоча й не професійні картини. Переглянувши фільми мимоволі з’являється відчуття симпатії до їх творців. І від усього серця хочеться побажати їм успіху в подальших творчих мандрах.

Ніна Шкурба

Posted in Загальне | No Comments »

Ніч, що змінює (кіно)світосприйняття!

Thursday, October 26th, 2006

Вночі з 21 на 22 жовтня моє сприйняття німецького кіна кардинально змінилося. Це сталося в кінотеатрі „Жовтень” на акції „Довга ніч короткометражного кіна Німеччини”. До сих пір сучасний кінематограф країни надійних машин та стриманої, дещо снобістської нації, бачився мені занадто пласким, таким, що не вміє здивувати, занадто стереотипним. Складалася ілюзія „чи то серйозно, чи то погано”, або Вім Вендерс, або „німецький поп-корн”. Якщо фільми жахів – як не класичний Мурнау, то відторгнутий світом трешмейкер – Уве Болл. Якщо комедії, то „Мурахи в штанях” та чергові „Дівчата зверху”. І от на екрані більше двох десятків короткометражок, що наочно доводять протилежне!  Найбільше вразили анімаційні роботи! Після сеансу певний час в голові не могло вкластися, що авдиторія вибухала оплесками та сміхом після та підчас більшости мультиків німецького виробництва (виключення складав, мабуть, лише еротичний мультик, що був нічим іншим, як анімаційним колажем крупних планів статевого акту). Чого варті лишень – „Мій хлопець із пекла” про одинокого диявола, що шукав собі дівчину, або „Прогулянка” про корисливу дівчинку, що випадково придушила собачку підсліпуватої бабусі, чи то „Божевільний. Серце та око”, що було поставлено за Едґаром Алланом По, й за стилістикою дещо нагадувало Тіма Бартона, та декілька інших не менш цікавих мультфільмів.  Художні фільми, хоча й викликали сміх, були приправлені чи то іронією, чи то сарказмом. Наприклад, один із фільмів розповідав про юнака, котрий хотів покінчити життя самогубством, проте того не було прописано в його долі. Він ковтає якісь таблетки, думає застрелитися, вистрибує у вікно – але безрезультатно. Й коли він вже просто думає спуститися драбиною – стоп-кадр його ловить як він падає додолу. До речі такі кінцівки доволі характерні – в мультику „Прогулянка”, про який вже згадувалось, так само стоп-кадр ловить дівчинку, що падаює на цуценя.  Також неможливо не згадати кінцівки одного з фільмів, де скінгеди співають якусь пісеньку з чорношкірим солістом, що засвідчує й самоіронію німецького кіна, вміння посміятися й над собою. Два ж останні фільми кіноночі були більш драматичними, і на мою думку закінчувати показ такими фільмами не логічно. Після трьох годин підняття настрою показувати про трагедію двох сестер, що їхня мати хоче покінчити життя самогубством, не бачачи сенсу жити по смерті чоловіка та історії музиканта, що на п’яну голову мало не вбив простого стрічного й тим самим переламав собі життя.  Загалом же, німецьке кіно дійсно здивувало своєю комічністю та нестереотипною „німецькістю”!Діма Бондарчук 

Posted in Загальне | 2 Comments »

Ще дві історії про Відкриття

Thursday, October 26th, 2006

Париж, любов мояПариже, любов моя!

Серед неймовірної кількости любовних романів, що більшість без сумнівів іменують бульварним читвом, й назв яких читачі не пригадають за добу, крізь віки проходять лиш твори на кшталт „Ромео та Джульєти” чи „Трістана та Ізольди”. Аналогічно в кінематографі – серед таких звичних нам „лав-сторі”, своє місце серед еліти, чи то навіть над нею займає „Париж, любов моя”. Адже стрічка має ряд особливостей, що автоматично підносить її над „простими історіями кохання”.

Цікавість до фільму викликає навіть просто погляд на команду, що була задіяна при роботі над стрічкою. Як режисерський, так і акторський склад вартий неабиякої уваги. Серед 22 режисерів, що розповіли 18 історій кохання у Парижі, особливу увагу привертають Ґас Ван Сант, Том Тиквер, Вес Крейвен та брати Коени. Що вже свідчить про різноманітність історій, жанрів та стилів фільмування.

Всі історії об’єднує лише місце, де вони відбуваються – різні райони Парижу – та, неодмінно, кохання. Кохання матері до дитини, чоловіка до жінки, марґіналів, гомосексуалістів, кохання до Парижу, й навіть кохання вампіра до людини (Елайджа Вуд)! Так, у Парижі закохуються навіть вампіри!

Саме така різноманітність епізодів, що злились у кіноальманах, унеможливлює об’єктивне оцінювання всієї картини. Для різних глядачів найцікавішими можуть стати різні короткометражки. Для когось то стане кохання акторки, що в її ролі Наталі Портман, та сліпого юнака, який допоміг їй швидко дістатися на прослуховування; для когось – кохання лікаря та потерпілого, що на смертному одрі запрошує дівчину на каву; чи то історія чоловіка, який дізнавшись про смертельну хворобу дружини, каже своїй коханці забути його, та до смерті піклується за дружиною, й удаючи кохання – заново закохується в неї; або ж – ситуація з туристом, у виконанні Стіва Бушемі, що наривається на побиття ревнивого чоловіка лише за один погляд на його подругу та банальне нерозуміння французької мови. Кожна історія ориґінальна по-своєму й кожна знайде своїх прихильників.

Загалом стрічка схожа на кінематографічне дослідження кохання – яким воно може бути, про можливість його побудови та відбудови, про кохання людей різного віку, соціального статусу та в різних районах столиці Франції, про випадкові та „заплановані кимось” зустрічі, про кохання з першого погляду…

Низка авторів доклали всіх зусиль, аби підтвердити істинність твердження, що Париж – місто кохання!

Діма Бондарчук

Церемонія освідчення «Молодості»,
Чи «труднощі перекладу»

Цього року довгоочікуваний 36-й кінофестиваль «Молодість» стартував у приміщенні Національного палацу «Україна» фільмом, що освідчувався у коханні до Парижа Paris, je t’aime. Знову біля палацу зібралась збірна солянка з українських і зарубіжних кіноманів, що символізувало собою початок найулюбленішого свята студентів-кіношників «Молодість». Щоправда, цього разу на відкритті їх відчутно поменшало. Адже в цьому році студенти інституту екранних мистецтв не отримали можливість насолоджуватись своїм улюбленим фестивалем. І вперше на дверях інституту висить аркуш паперу із словами «Під час кінофестивалю пари не скасовуються». Але найзавзятіші фани кіномистецтва все ж таки потрапили до зали, повні ентузіазму і самомилування.

На 36-ому відкритті фестивалю. Приз за внесок у світове кіномистецтво було вручено Сергію Бондарчуку. Вийшли на сцену, щоб отримати «золотого оленя» дружина Сергія, та його син – Фьодор. Щоправда незрозумілим залишилось, кого саме вшанувала публіка, адже божевільні овації стоячи, і пронизливі крики більшості глядачів почалися саме під час того, як Фьодор Бондарчук самовпевнено, посміхаючись, крокував сценою. Також несподіванкою було письмове привітання до кінофестивалю від чинного прем’єр-міністра України – Віктора Януковича. Пишаючись, його прочитали вголос. Проте особливої реакції, крім легкої посмішки глядачів, привітання не отримало.

Сама організація урочистого відкриття, а точніше показ фільму, залишає бажати кращого. Адже, навіть, присутність у залі високоповажних гостей, зарубіжних режисерів й акторів, і самого президента Віктора Ющенка, не дала результатів. Титри до французького фільму були настільки маленькими, що всі поряд зі мною (в партері!) пошкодували, що не взяли з собою бінокль. І то тут, то там чулися імпровізовані переклади глядачів з відмінним зором для тих, кому пощастило менше. Для деяких короткометражних розділів фільму титрів взагалі не передбачалось. Можливо, таким чином організатори фестивалю лестили українському глядачеві, мовляв, уся інтеліґентна публіка в нашій країні французькою володіє.

Проте, навіть, усі хиби організаторської частини не змогли заплямувати враження від самого фільму «Париж, любов моя», у якому 22 режисери у різних районах міста за допомогою зображення різних любовних історій освідчились в коханні улюбленому Парижу. Фільм складався із короткометражних частин, настільки різних за своєю тематикою, винахідливих за темою, і вражаючих за змістом, що мимоволі тамувало подих. Подекуди смішні, подекуди сентиментальні історії настільки тонко торкались свідомости, що доводили до щему десь там «на рівні діафрагми». Герої, що вони кохають одне одного, чи дитя, чи місто, знаходять найвигадливіші способи, щоб це сказати, а режисери, в свою чергу, щоб змалювати. Можна зробити висновок, що цьогорічні прогалини церемонії стали своєрідним гимном кіноестетики, і засобом виразности кінематографа. Адже саме ті кіноновели, на які не передбачалось субтитрів, були найвиразнішими і все розумілось без перекладу. Так що земний уклін майстрам кінорежисури.

Залишилось тільки повірити гумористичним заявам продюсера «Париж, любов моя» Еммануелєві Бенбії, що наступного року кінофестиваль «Молодість» розпочнеться фільмом Kyiv, je t’aime. Ну що ж, камери в руки, фільмуйте з любов’ю.

Ніна Шкурба

Posted in Загальне | No Comments »