Archive for January, 2007

Хто такий Павелл-Прессбурґер? (частина перша)

Saturday, January 20th, 2007

Ґєорґій Дарахвелідзе, який у рамцях „Майстерні талантів” підчас 36-ї „Молодости” прочитав лекцію на тему „Інверсії долі та інші особливості кінодраматургії Емеріка Прессбурґера”, попросив куратора „Майстерні…”, Світлану Зінов’єву, не зазначати у передньому слові, що він вступив до ВДІКу в 15 роів, а закінчив – у 20. А про те, що зараз йому 21 рік – тим паче мовчати… Добре, що пані Зінов’єва не виконала обіцянки Ґєорґія, адже враження від його блискучої, інформативної й надзвичайно цікавої (незважаючи на майже двогодинну тривалість) лекції, були б не настільки приголомшливими.
Ґ.Д.До речі, перу Дарахвелідзе належить кінознавча розвідка Жан-Пьер Мельвиль. Короткие встречи в красном круге, яку можна замовити у крамниці KINOKOLO.UA. Чи, хоч би, спершу ознайомитися з фраґментами, власне, розповіді про творчий і життєвий шлях видатних британських кінематографістів – Майкла Павелла та Емеріка Прессбурґера, – які буде опубліковано в нашому блозі протягом кількох наступних днів.


 Навіть найкращі фільми Майкла Павелла та Емеріка Прессбурґера зафільмовані у 40-50-і роки найчастіше лишалися не сприйнятими тогочасною критикою, через те, що випереджали свій час. Внаслідок цього вони виходили на екрани у скороченому, перемонтованому, порізаному вигляді й тривалий час лишалися непоміченими. Тільки наприкінці 70-х піднялася хвиля реабілітації, – не останньою чергою піднята силами одних із найкращих режисерів „Нового Голлівуда” (Стівен Спілберґ, Френсіс Форд Коппола, і передовсім Мартін Скорсезе, що він є чи не головним шанувальником таланту Павелла та Прессбурґера), ­– завдяки чóму світові наново відкрилися імена видатних кінематографістів.
Наприкінці 60-х, на початку 70-х років починаються ретроспективи їхніх найкращих фільмів, публікація книг про них, – та незважаючи на це, й до сьогодні багато фільмів Павелла та Прессбурґера лишаються складними для сприйняття широким загалом (навіть англійські кінознавці мають досить розмите уявлення про творчість та життєвий шлях своїх видатних фільмарів). На пострадянському терені Павелла знають лише як одного з шести постановників стрічки „Баґдадський злодій”/ The Thief of Baghdad (Прессбурґер не має до цього фільму жодного відношення), трофейну копію якого було захоплено радянськими військами. І хоч цей фільм має певний відбиток його індивідуальности, вона доволі розмита на тлі більшости сцен, тому судити за цією картиною про творчість хай навіть самого Павелла практично немає сенсу.
            Можливо, з цієї причини вибір Прессбурґера як об’єкта моєї лекції може здатися дещо дивним, і навіть ексцентричним: ще не розібравшись із Павеллом, – фігурою, очевидно, більш значною та вагомою, – одразу оповідати про Прессбурґера. З іншого боку, такий ракурс видається навіть цікавішим: Майкл Павелл, що він представляв, у певному розумінні, режисерський бік цього тандему є фігурою хай і більшою, але з тим і очевиднішою, в той час, коли Прессбурґер лишається для нас загадкою, зокрема, з тієї причини, що Павелл написав аж дві автобіографії (по 700 сторінок кожна), які досить широко розкривають його творчу індивідуальність, а Прессбурґер, який працював, сказати б, більше з написаним словом, аніж із візуальним, парадоксальним чином не став автором жодної. Утім, це не так уже й парадоксально, адже навіть близькі до Прессбурґера люди згадують, що він і для них лишався великою мірою загадковим.
            Унікальність цього творчого тандему полягала ще й у тім, що мистці підписували свої картини спільним титром, подібного якому кінематограф не знав, і досі не знає: „Автори сценарію, продюсери і режисери: Майкл Павелл та Емерік Прессбурґер”. Номінальним режисером усе ж вважається Павелл, а Прессбурґерові відводиться лише роль сценариста – однак така розстановка сил є не зовсім адекватною, й насправді ситуація значно цікавіша, щó підтверджує унікальний титр. Спільна творчість мистців досі є каменем спотикання для, так знаної, „Теорії авторського кіна”. Прессбурґеру притаманна не лише яскраво виражена індивідуальність, що вона відображається в тематиці й стилістиці картин зафільмованих спільно з Павеллом, але й багато в чому збігається з творчим баченням свого колеґи. Павелл, який починав самостійну кар’єру в кіні ще на початку 30-х, познайомився з Емеріком лише 1938 року, і згодом казав, що завше мріяв про подібну співпрацю – сценарист, що працюватиме не лише з написаним словом, а й завчасно уявлятиме свої сценарії як послідовність візуальних образів, розумітиме зображальні й пластичні можливості кінематографа, і крім того, говоритиме з режисером однією мовою.
            Коли у другій половині 50-х тандем мистців, на жаль, розпався, вони обидва згадували, що неминучість закінчення спільного шляху збагнули вже коли почали слухати одне одного, а до цього могли розумітися чи не без слів.
            Неможливо з упевненістю сказати, які деталі до зафільмованих стрічок привніс саме Павелл, або саме Прессбурґер, – можливо, подібний поділ є абсолютно неадекватним. Одначе, з появою біографічних джерел, відповідної літератури, інформаційних матеріалів, довідників, ми можемо принаймні спробувати це зробити, і простежити певні тематичні й стилістичні особливості творчости кожного з кінематографістів окремо. Слід мати на увазі, що сама можливість спроби розділення тандему, який часто називають єдиним цілим, чи не однією людиною з подвійним прізвищем, не є доцільним, адже саме загадковість такого подвійного титру, наприклад, захоплювала молодого Мартіна Скорсезе, який зазначав, що коли в дитинстві дивився фільми Павелла-Прессбурґера, то саме незрозумілий титр великою мірою привертав його увагу, спонукав знаходити інші фільми кінематографістів, й розбиратися, кому саме з колеґ належить авторство тих чи інших сцен, епізодів, образів і т.ін.
            Аби розібратися із Емеріком Прессбурґером варто звернутися до біографічних деталей. Фактом є те, що Прессбурґер був постійно присутній на знімальному майданчику – а для сценаристів це дещо незвично. Більше того, монтаж і тонування він також бачив на власні очі. Проте його єдина режисерська робота, поставлена без Павелла (початок 50-х років), на перший погляд переконує, що він був передовсім сценаристом… Я дивився цей фільм у Британському кіноінституті, і коли замовив переглядову копію, працівники архіву повідомили – її настільки давно ніхто не діставав, що вони навіть не уявляли жахливість якости плівки, тому відмовили у перегляді, запропонувавши натомість „швидку DVD-копію”… Цей фільм насправді дуже дивний, я б сказав, що він стоїть на межі профнепридатности – настільки безпомічним видається Прессбурґер яко режисер, без співпраці з Павеллом. Крістофер Чалліс, що він був оператором багатьох фільмів Павелла-Прессбурґера, і працював також на цій картині, через багато років у своїй автобіографії згадував, – Прессбурґер гадки не мав, куди ставити камеру, й передусім прислухався до обережних порад знімальної групи – оператора, навіть деяких акторів. Це, очевидно, мало підтверджувати, що Прессбурґер перш за все був сценаристом, але мені видається такий висновок надто простим виходом із ситуації, беручи до уваги дуже багатий на той момент досвід мистця… З іншого боку, на Павелла чекала схожа доля – він постав передовсім режисером, візуалістом, який потребував для роботи хорошого сценарію…

Далі буде…

Posted in Загальне | No Comments »